Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

догори дригом — не припинялися біганина, стукання дверима, перешіптування, звідусіль ойкали й ахали, усі, пани і слуги, були схвильовані. Лише одна людина мовчала, хоч могла б дещо прояснити ситуацію. Це була головна кухарка маєтку, тітонька Хлоя. Вона, зазвичай така весела, тепер про щось тяжко замислилася і продовжувала смажити оладки до сніданку, ніби не помічала тієї паніки, яка охопила всіх.

На ґанку вже повсідалися рядочком, мов гайвороння на гілці, з десяток чорномазих бісенят. Їм було страшенно цікаво побачити реакцію чужого господаря на неприємну новину, яка чекала на нього в маєтку їхнього пана.

— Ото розлютиться! — сказав Енді.

— Буде що послухати, коли він лаятиметься… — підхопив молодший за нього Джейк.

— І вилається ж він, йой! — погодилася кучерявенька Менді. — Я вчора чула їхню розмову за обідом: усе, до останнього словечка, бо сиділа у погребі, де місіс тримає великі глеки.

Менді напустила на себе поважності і гордо продефілювала ґанком. Однак варто зауважити, що хоч вона і чула бесіду господаря і работорговця, та нічого не второпала, бо, по-перше, вона ще нічого не розуміє у дорослих розмовах, а по-друге — вона мирно подрімувала собі поміж глеками, згорнувшись клубочком, мов кошеня.

Поки Гейлі під’їжджав до будинку, погана звістка перестріла його декілька разів. Маленькі чортики, дочекавшись його на ґанку, були дуже задоволені, бо таки почули потік брудної лайки чужого пана. Вони, регочучи і підсміюючись, стрибали з-під його батога і врешті-решт повалилися в купу на газоні біля ґанку, викрикуючи різні дурниці і дригаючи ногами.

— Хай лиш ви потрапите мені до рук! — просичав Гейлі крізь зуби.

— Поки що, слава Богу за допомогу, не втрапили! — крикнув Енді, переможно здійнявши руку, коли горе-работорговець відійшов на безпечну відстань, і скорчив йому услід люту гримасу.

— Та що ж це у вас коїться, Шелбі?! — надривно верещав Гейлі, без попередження вриваючись до вітальні. — Утекла, бестія, разом із хлопчиною?!

— Містере Гейлі, з нами жінка! — зробив йому зауваження містер Шелбі.

— Щиро перепрошую, леді! — Гейлі злегка поклонився, не змінюючи гнівного виразу обличчя. — Та дивні новини я почув, приїхавши до вашого маєтку, сер! Невже це правда?

— Сер, — мовив містер Шелбі, — якщо ви бажаєте поговорити зі мною, то поводьтеся, як джентльмен. Енді, візьми у містера Гейлі капелюха і нагайку! Присядьмо, сер! Так, на превеликий жаль, це правда. Молода служниця, ймовірно, підслухавши нашу розмову або дізнавшись про наш задум від когось іншого, сьогодні вночі втекла разом із дитиною.

— Ну, не чекав, не чекав від вас такого вишуканого лукавства! — відповів Гейлі, натякаючи, що господар сам попередив Елізу і порадив їй тікати.

— Що ви маєте на увазі, сер? — Містер Шелбі різко повернувся у його бік. — Для тих, хто ставить під сумнів мою порядність, я маю лише одну відповідь.

Работорговець зрозумів, що погарячкував, тож перейшов на значно лагідніший тон:

— Та як же порядна людина має сприймати, коли її підводять!

— Містере Гейлі, — чітко і твердо сказав Артур Шелбі, — я розумію ваш стан, і саме тому дозволив вам отак безцеремонно увірватися до моєї вітальні. Разом із тим хочу заявити, що не дозволю підозрювати мене у такому непорядному вчинку і плямувати тим самим моє чесне ім’я. На доказ своїх слів я пропоную вам допомогу у пошуках утікачів. Мої коні і невільники — усе до ваших послуг. Одне слово, Гейлі, — додав він характерним для нього привітним тоном, — раджу вам не зневірятися і поснідати з нами, от і обдумаємо, як краще діяти.

Місіс Шелбі, вибачившись, що не зможе поснідати з ними, наказала покоївці-мулатці подати джентльменам каву і вийшла з кімнати.

— Ваша дружина мене недолюблює, — фамільярно прокоментував ситуацію Гейлі.

— Я не звик слухати висловлювання про мою дружину у такому панібратському тоні, — гнівно відрубав містер Шелбі.

— Прошу вибачити мене. Навіть пожартувати не можна! — І Гейлі завершив репліку напускним сміхом.

— Жартувати потрібно так, щоб смішно було усім, — не вгавав Шелбі.

«Як він заговорив, відколи розрахувався зі мною! — подумав Гейлі. — Зовсім не так, як вчора!»

Звістка про те, що господар продав Тома, викликала більшу тривогу серед його побратимів, ніж у вищих колах зняття з посади прем’єр-міністра. В домі й на полях балачки були лише про це. Втеча Елізи — випадок нечуваний у маєтку Шелбі — також вплинула на загальне хвилювання.

Чорний Сем, нагороджений таким прізвиськом через те, що був чорнішим за усіх інших місцевих негрів, дуже вдумливо обговорював ці події, саме через те, що вони могли вплинути на його благополуччя; його ж бо проникливості у подібних справах міг би позаздрити будь-який білий політикан у Вашінґтоні.

— Нема злого, щоб на добре не вийшло. Всяке буває, — виголосив Чорний Сем, підсмикнувши штани і приладнавши замість відірваного ґудзика довгий зігнутий цвях; було видно, що він пишається своєю винахідливістю. — Так, нема злого, щоб на добре не вийшло, — повторив він. — Ось тепер і Томові дісталося на горішки, отже, на його місце призначать іншого негра. А хоча б і мене! Том усюди роз’їжджав, з начищеними черевиками, з перепусткою у кишені — оце життя! А чому б тепер Семові не побувати на його місці? Ось що мене цікавить!

— Гей, Семе, господар наказав сідлати Білла і Джеррі! — перервав його думки вголос Енді.

— Що там таке трапилося?

— А ти хіба не знаєш, що Ліззі втекла зі своїм Гаррі?

— Щоб я — та й не знав! — пихато прокректав Чорний Сем. — Я це знав іще раніше від тебе. За кого ти мене маєш, за сліпого та ще й незрячого?

— Та годі! Господар наказав сідлати коней. Ми з тобою разом із містером Гейлі поїдемо ловити Ліззі.

— Оце вже зовсім інша річ! Сем стане їм у пригоді. Сем буде найголовнішим негром. Я її на раз-два спіймаю, а тоді поверну до маєтку, навіть не сумнівайтеся! Господар побачить, який Сем молодець!

— Не поспішай ловити Ліззі, Семе! — заспокоїв його Енді. — Ти краще гарненько усе зваж — адже місіс не хоче, щоб Ліззі впіймали. Ото вона тобі буде вдячна!..

— Оце справи! — задумливо мовив Чорний Сем, вирячивши здивовано очі і уточнивши недовірливо: — А ти звідки знаєш?

— Сам чув. Місіс Шелбі, почувши про зникнення Елізи, вигукнула: «Боже, поможи їй!» А господар ой як розсердився і каже: «Місіс Шелбі, ви кажете дурниці!» Та він все одно стане на її бік. Я знаю, як події розвиватимуться далі.

Чорний Сем задумливо скуйовдив своє волосся. Хоча його голову мудрою назвати важко, проте він завжди виділявся умінням віртуозно