Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Того вечора молитовне зібрання дещо затягнулося. Дядько Том виконав декілька гімнів і усі розійшлися. Північ надійшла непомітно, а у їхньому домі ще не спали.

— Господи помилуй, хто там? — скинувшись, запитала тітонька Хлоя і рвучко відхилила шторку. — Та це ж Ліззі. Одягайся, чоловіче. І Бруно за нею приплентався. Піду відчиню двері.

Хлоя відчинила двері, і світло свічки, яку встиг запалити Том, впало на стомлене обличчя утікачки. Господарі помітили, що її очі нервово бігають навсібіч.

— Бережи нас, Господи! Ліззі, на тебе страшно дивитися! Що з тобою? Чи ти не занедужала?

— Дядьку Томе, тітонько Хлоє, я тікаю… Мушу рятувати Гаррі. Господар продав його, — повідомила Еліза.

— Продав?! — одночасно скрикнуло подружжя, приголомлено здійнявши руки.

— Так, продав, — повторила Еліза. — Я сховалася в темній кімнатці поряд зі спальнею господарів і чула, як господар сказав місіс Шелбі, що він продав мого Гаррі і… тебе, дядьку Томе. Завтра вранці работорговець забере вас обох, а господар на певний час поїде геть із маєтку, щоб усе відбувалося без нього.

Від цих слів Том наче скам’янів. Його очі, сповнені жаху, широко вдивлялися у опівнічну темряву. Коли ж він нарешті утямив зміст почутого, то скрушно звалився на крісло і опустив голову на коліна.

— Боже милосердний, змилуйся над нами! — вигукнула тітонька Хлоя. — Це не може бути правдою. Чим же він не догодив господарю, що він його продав?..

— Він нічим не завинив, не в тому річ. Містер Шелбі не хоче продавати дядька Тома. Місіс (ви знаєте, яке у неї добре серце!) благала за нас, заступалася, але господар сказав, що справу зроблено і неможливо щось змінити. Він заборгував тому работорговцю стільки, що коли не продасть йому дядечка Тома і мого Гаррі, то йому доведеться продавати маєток і усіх негрів, а самому їхати невідомо куди з родиною. Від тієї людини інакше не відкупишся. Він зажадав саме вас. Я сама чула, як господар говорив, що у нього немає вибору — продати вас або позбавити свою сім’ю всього. Йому дуже шкода вас… А місіс — просто янгол небесний! Якби ви чули, як вона умовляла господаря вас не продавати! Я погано чиню, утікаючи, але інакше не можу. Вона сама сказала, що дорожча за всі скарби світу людська душа, а коли мого хлопчика продадуть, то невідомо, чи не згублять його душу. Це правда, правда! Може, я помиляюся, нехай простить мене Господь!

— Чоловіче, — глухо мовила тітонька Хлоя, — а ти чому сидиш і не збираєшся в дорогу? Чекаєш, що тебе повезуть туди, де моритимуть голодом і вимотають усі жили непосильною працею? Краще б я не дожила до того дня! Ще є час, біжи разом з Ліззі. З твоєю перепусткою тебе ніхто не зупинить. Уставай, я миттю зберу твої речі.

Том повільно підняв голову, обвів смутним, але спокійним поглядом свою хатинку і сказав:

— Я не поїду нікуди. Якщо Еліза так вирішила — це її вибір. Хто осудить матір за те, що вона прагне врятувати свою дитину? Але ти чула, що було сказано: якщо мене не продадуть, зведуть нанівець увесь маєток … Нехай продають, я витримаю… — судомний видих вирвався з могутніх легенів чоловіка. — Господар завжди покладався на мене. Я не дурив його, ніколи без потреби не користувався своєю перепусткою і не зважуся на це тепер. Хай продадуть краще одного мене, аніж усіх негрів пана Шелбі. Не треба звинувачувати господаря, Хлоє, він подбає про тебе і про…

Том, не договоривши, повернувся до ліжечка, де на подушках покоїлися кучеряві голови його дітей, і геть ослаб духом. Він сперся на спинку крісла і затулив обличчя руками. Болюче, хрипке ридання розривало його груди, сльози, мов величезні горошини, стікали по пальцях на підлогу. Вони були настільки ж гіркі, як могли б бути ваші, пане, що капали на домовину, де лежав би ваш первісток. Такі пекучі сльози труїли б вашу, пані, душу за вмираючою дитиною. Адже Том — жива людина, така, як і ми з вами. І мати, з голови до п’ят зодягнена у шовк та коштовності — лише жінка, серце якої стискається від нестерпного болю, коли доля завдає їй ударів.

— Мушу сказати вам ще дещо важливе, — мовила Еліза вже на порозі. — Сьогодні, коли мені ще не було нічого відомо про намір господаря, я бачилася зі своїм чоловіком. Мого Джорджа довели до такого стану, що він більше не бажає терпіти знущання містера Гарріса і вирішив тікати. Постарайтеся пояснити йому, чому я втекла. Скажіть, що я намагатимуся знайти дорогу до Канади, а якщо ми з ним більше ніколи не побачимося… — Вона відвернулася, ховаючи обличчя, а через хвилину проговорила тремтливим голосом: — Скажіть, щоб він залишався таким хорошим, як зараз… І тоді ми зустрінемося у Царстві Небесному… Закрийте Бруно, — додала вона, — бо ще, бідолаха, поплентається за мною.

Господарі і нічна гостя коротко і стримано розпрощалися, проронивши гарячі сльози. Ще було декілька порад, а потім мати притиснула до грудей свою налякану, здивовану дитину і тихо вислизнула надвір.

Розділ VI

Втечу виявлено

Минулого вечора після довгої суперечки подружжя Шелбі заснуло не одразу, тож наступного ранку прокинулося пізніше, ніж звичайно.

— Чому так забарилася Еліза? — дивувалася місіс Шелбі, вже вкотре смикаючи за дзвоник.

Містер Шелбі гострив бритву, стоячи перед дзеркалом. За мить двері відчинилися, і до спальні увійшов хлопчик-негр з глеком води для гоління.

— Енді, — звернулася до нього місіс Шелбі, постукай до Елізи і скажи їй, що я вже тричі дзвонила. Бідолаха! — зітхаючи, додала вона пошепки.

Через декілька хвилин Енді повернувся. Увесь його вигляд виказував те, що він дуже збентежений.

— Місіс! У кімнаті Ліззі усі ящики повідкривано, речі розкидано. Здається, вона втекла!

Містер і місіс Шелбі перезирнулися, зрозумівши, що так і є. Містер Шелбі вигукнув:

— Отже, Еліза щось підозрювала, тож вирішила тікати!

— Дав би Бог, щоб це так і було!

— Дурниці ви кажете, моя люба! Ви не подумали про те, в якому становищі опинюся я? Гейлі бачив, що я не хочу продавати дитину, він звинуватить мене в змові. Йдеться про мою честь! — і містер Шелбі швидко вийшов зі спальні.

Наступні чверть години увесь дім стояв