read-books.club » Дитячі книги » Диваки і зануди 📚 - Українською

Читати книгу - "Диваки і зануди"

394
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Диваки і зануди" автора Ульф Старк. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 31
Перейти на сторінку:
За якийсь час вереск, крики і тупіт гумових підошов пронизав Голубів свисток. Хлопці залетіли в роздягальню. Вони поскидали з себе мокрі спортивні костюми й голяка побігли в душ. Я з цікавістю роздивлялася їхні цюцюрки, що погойдувалися у них між ногами і були схожі на сосиски, редиску і моркву-коротельку.

Тишком-нишком я засунула руку собі в труси і помацала ватяну качалку. Вона була на місці!

Сьомий розділ

у якому дехто складає мені товариство,

несподіваний поцілунок призводить

до непередбачуваних наслідків,

мама гнівається,

а дідусь розповідає про нічних демонів

Вона мов із неба звалилася.

Я не встигла навіть ойкнути, як помітила її поруч. Чимось вона скидалася на кицьку. По-котячому вигинала тіло і ступала так, ніби в неї були не ноги, а м'які котячі лапи. Задерикувато мружила золотисті очі і злегка випинала губи.

— Можна з тобою трохи пройти? — спитала вона.

То була Катті!

Я кивнула мовчки головою. Хоч би що я сказала, нічого не допоможе. Однак вона зробить по-своєму.

А я думала, що випробування закінчилися. Веселенько й фальшиво я насвистувала одну з тих мелодій, що награвав на своїй віолончелі дідусь. До ловитви птахів я вже трохи підготувалася. Скажімо, заздалегідь відсунула защіпку на вікні в нашому класі. А щоб його не відчинив вітер, то заткнула шпарину зіжмаканими клаптями свого пошматованого твору.

У наших околицях всі вулиці мали пташині назви — Синична, Гайворонська, Совина абощо. Я вже дійшла до Зозулиної, як з’явилася ця рожева проява з блакитною пластиковою торбинкою через плече і навушниками, провід яких висів у неї на шиї, як у лікарів стетоскоп. Вона взяла мене під руку й дихнула в обличчя фруктовою жуйкою.

— Мені теж у цей бік, — сказала вона, тицьнувши кудись рукою.

— Гмм, — видушила я.

Вона усміхнулася, показавши гострі зуби, і мене охопило роздратування. Здається, дівчата були небезпечніші, ніж хлопці. Я не знала, як із ними себе вести. Я відчувала своїм ліктем її груди і шукала способу, як від неї відкараскатися. Але нічого не спадало на гадку.

Виходить, дівчата чутливіші за хлопців? І здатні відчувати те, що хлопцям і не снилося? Невже вони спроможні встежити щось зовсім невловне? Я роздумувала про все це і мовчала. Очевидно, так воно й було. Мене дедалі більше охоплювала тривога. Катті, напевно, запідозрила, що зі мною щось не так, що я тільки прикидаюся хлопцем.

— Ти не такий, як інші хлопці, — мовила вона й подивилася мені просто у вічі.

Так і є! Мені капець!

— Ні, — сказала я, аби не мовчати.

— Ти якийсь зовсім інакший, — додала вона.

— Гмм, — промурмотіла я.

— Не знаю, як це пояснити, — вела далі Катті.

— Та ну, — промимрила я і відчула себе дурнішою за всіх на світі.

— Ти мовби доросліший чи що, — не вмовкала вона. — Решта хлопців ще зовсім як діти. Усі, крім Ісака, звичайно. Але його важко збагнути. А от ти — справжній! Не те, що вони! Розумієш мене?

— Гмм, — промимрила я, ледве стримуючись від сміху.

Знайшла справжнього! Та я була наскрізь фальшива — з голови до п’ят! Мені довелося пригорнутися до Катті дуже близько, щоб вона не помітила, наскільки я була ошелешена. Ми стояли щока до щоки. Вона, певно, нічого не зрозуміла, бо обняла мене за шию, а її коси огорнули моє обличчя і залоскотали верхню губу так, що я усміхнулася. Потім вона відкинула голову і теж усміхнулася. І поки я думала, що, либонь, у цій безкінечній виставі життя хлопцям усе-таки треба грати роль хлопців, а дівчатам — дівчат, вона стала гладити на моїй куртці наліпку «KISS».

Ситуація була ідіотська. Хоч би себе не видати, подумала я. Хоч би протриматися ще трішечки. Невдовзі я вже буду вдома, подумала я і побачила, що ми дійшли до вулиці Кроншнепів. Лишилося ще минути кілька вулиць — Зябликів, Галок і Синиць!

Ми простували мовчки. Я ступала широкими хлоп’ячими кроками, щоб виграти час. У кущах щебетали пташки, а з мідно-червоного гребеня даху сміттєзвалища долинав несамовитий чаїний вереск. Катті плелася за мною, як тінь.

— Ти мені подобаєшся, — сказала вона, коли ми зупинилися біля нашої хвіртки.

Господи! Цього ще не вистачало!

— Гмм, — промимрила я.

На Аксельсоновому подвір’ї гурчала газонокосарка.

— Я відразу помітила, що ти якийсь особливий, — не вгавала вона. — Відтоді, як ти вперше зайшов у клас і сказав, що заблукав. Ну, коли спізнився. З тобою завжди щось стається. Розумієш мене?

Ще б пак! Відколи ми переїхали сюди, зі мною тільки й ставалися якісь неймовірні пригоди. Тієї миті мені найдужче у світі хотілося припинити це божевілля, щоб можна було нормально прожити решту сірого, довгого півдня — гортати нуднющі-пренуднющі підручники і дивитися по телевізору дурний англійський серіал, може, і всоте. Але це здавалося надто фантастичним.

Я кивнула головою і вже намірилася ногою відчинити хвіртку.

— Ну ось, я тут живу, — сказала я. — Дякую, що провела. Та мені пора бігти. Па-па!

— Стривай, — мовила Катті.

Вона скинула з плеча свою блакитну пластикову торбинку і поставила її перед хвірткою, загородивши мені вхід. Тоді схопила мене за руку, щоб я нікуди не втекла.

— Спершу послухай ось цю пісню, — сказала вона. — Гаразд?

Я знов кивнула головою. Нічого страшного не станеться, як я послухаю пісню.

Вона розправила провід і приставила навушники до моїх почервонілих вух. Ми стояли одна навпроти одної, з’єднані коротеньким проводом і майже доторкаючись носами. Раптом загриміла музика. Хрипкуватий голос Ульфа Лундела підсилювався хором, і шум у навушниках просто розривав голову.

«Люблю, як божевільний, — кричав він. — Я мовби збожеволів знов, люблю, як божевільний, шукаю слід твій між високих трав. Люблю, як божевільний, я мовби збожеволів знов. З тобою хочу бути я щодня, допоки в небі ангелом не став…»

Музика вливалася в мої вуха гарячим окропом, і голова йшла обертом. Катті обняла мене за шию. Я розтулила губи, щоб попросити її відчепитися, мовляв, це все жахлива помилка. Але вона вже торкалася моїх щік. Я відчула її губи на своїх губах. А її гостренький рожевий язик зі смаком малинової жуйки проник у мій відкритий рот. Я підняла праву руку, щоб захиститися, але рука мимоволі опустилася їй на груди.

Її очі дивилися в мої весело й жадібно, Ульф Лундел усе ще волав про ангела у небі, а я відчувала, ніби ось-ось збожеволію від того, що вона впивалася своїми губами в мої і водночас голубила рукою мою стрижену голову. Мене зроду так ніхто не цілував! Оце так дівчина!

Мені

1 ... 13 14 15 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диваки і зануди"