Читати книгу - "Диваки і зануди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що вона казала?
Ми сиділи біля озера на безпечній відстані від шкільного подвір’я. З води віяло прохолодою, тож ми знайшли прихисток у Криївці, тобто в закинутій старій шопі. Колись там зберігали весла та інше човнярське причандалля, а також брали напрокат човни для коротких недільних прогулянок. Відтоді тут лишилося кілька побитих весел.
А ще Ісак, Данне, Кваша, Стефан та Пепсі настягали сюди всякого мотлоху, знайденого на сміттєзвалищі, тож ми мали допотопну розкладачку, журнальний столик, радіоприймач на батарейці, якого технічний геній Пепсі полагодив так, що з нього в певній черговості лунали гучні марші і прогнози погоди, сигнали перевірки часу і передачі про сільське господарство. До того ж у Криївці було кілька дерев’яних стільців, гасова лампа, залізна груба та примус.
На столі лежали купи хтозна-колишніх коміксів, майже ціла колода карт і декілька порнографічних журналів. На підлозі валялося повно недопалків та засохлі жуйки.
А загалом це було приємне приміщення, куди дівчат не пускали. Всіх, крім, звичайно, Катті. Бо вона дозволяла хлопцям мацати себе за груди і розповідала вельми пікантні історії про те, що дорослі роблять ночами.
Кваша приніс із собою чимало цигарок-самокруток.
Ми затягувалися різким, ядучим димом. У животі від того крутило так, ніби вмикалася бетономішалка, що перемелювала на кашу картоплю, білий соус і котлети. Ми з усіх сил удавали, що ловили кайф, і для нас не було більшої втіхи, як затягувати в себе ту нудотну смердоту.
Будь-яка настороженість між нами зненацька безслідно випарувалася. На перерві вони всі мене обступили — і співчували, і переймалися, і захоплювалися тим, що я змусила дорослу людину втратити самовладання.
На мене раптом стали зважати.
Ісак сам привів мене до Криївки. То було справді потайне місце, а біля дверей завжди хтось стояв на сторожі. І пильнував, щоб сюди не забрели ніякі зануди, ябеди, дівчиська або вчителі.
Тепер я належала до хлоп’ячої гоп-компанії. Злий дух, що вселився у мене, задоволено гиготів.
Поки Данне зішкрябував своїм складаним ножиком засохлу шкіру на давній рані в себе на коліні, я плела небилиці про те, як сердито мене вичитувала Плиска. Усі задоволено всміхалися, хоч добре знали, що то брехня. Насправді Плиска спитала, які я маю проблеми, і дивилася на мене великими занепокоєними очима. Але навіщо мені про це розповідати? Та краще б уже вона гнівалася. Через ті очі в мене душа була не на місці.
Ісак хихикав разом із усіма. Він так і не зізнався, що все сталося через нього. Що він мене перемахлював. А я не мала жодної можливості щось спростувати. Якщо він хотів похизуватися, то похизувався. Хоч я теж могла б розповісти про куртку «MOTÖRHEAD». Ми з ним — одного поля ягоди.
Я придивилася до нього: він сидів і випльовував крихти тютюну, що прилипали до губ. І мені навіть здалося, що я помилялася. Може, він і не такий йолоп, як я спершу думала.
— Що мені робити? — спитав він, коли я закінчила розповідати. — Плиска сказала, щоб я завтра приніс у школу своїх птахів.
— То й що? Візьми та й принеси, — пхикнув Кваша, вдаючи із себе мудрагеля.
— Та приніс би. Якби вони в мене були, — мовив Ісак.
— Якби були? — скрикнув Кваша. — А чого ж ти ними хвалився?
— Знічев’я, — відповів Ісак. — Злетіло з язика.
Я чудово його розуміла. Бо ж сама сказала, що маю собаку. Хоч Кільрой і зник.
— Скажи, що вони десь полетіли, — запропонувала я.
— Вже пізно це казати, — буркнув Ісак. — Але вона так несподівано мене про них запитала, що я пообіцяв принести.
— О, то скажи, що вони зранку ще сонні, — підключився Стефан.
— Вона однак не відчепиться, — промимрив Ісак.
— Я все влаштую, — бовкнула я, не подумавши. — Я влаштую так, що твої птахи завтра вранці будуть у класі.
— Як? — спитав Ісак і здивовано закліпав.
— Це моя справа, — відповіла я, не уявляючи, як і з чого почати.
Тієї миті щось страшно задеренчало.
То задзвонив заведений старий будильник на журнальному столику. Він нагадав нам, що пора вертатися до школи.
Нарешті можна було загасити ці гидезні цигарки.
Я трохи відстала. Мені треба було сходити до вітру. Так, щоб ніхто не бачив.
Хай там як, а я відчувала задоволення. От тільки навіщо було обіцяти принести в клас птахів?
Коли я зайшла до спортзали, всі вже розминалися. Голуб чогось злився.
Він підстрибував на місці, щоб розігрітися.
— Марш перевдягатися! — гримнув він. — Швидше воруши ногами, ти й так запізнився!
Хай йому грець, де я візьму птахів? Може, позичу в когось зі знайомих? Але навряд чи в них є брунатні. І навіщо він ляпнув, що птахи брунатні?
Моя голова так розколювалася від думок, що я нічого не помічала. Отямилася лиш тоді, як почула довкола себе вереск і галас. Біля мене металися напівголі дівчата. Вони махали трусиками, штаньми та майками, намагаючись ними прикритися. Анна пожбурила в мене своїм чоботом, адже мама загадала їй взяти чоботи на випадок дощу.
Лише Катті трималася спокійно. Вона весело мені всміхалася і погойдувала тілом так, що в неї підстрибували груди.
Спершу я нічого не второпала. Що це з ними сталося? Від кого вони ховалися? Потім таки збагнула. Мене занесло в дівчачу роздягальню! Я так поринула у свої роздуми, що забула про свою хлопчачу роль! От халепа! Добре, що хоч сама не роздяглася.
— Ану геть! Геть звідси, збоченцю! — зарепетувала Фріда, натягаючи мені на голову трусики.
Тепер я нічого не бачила.
Потім хтось вчепився мені в руку. Напевно, Анна зараз покаже мені, де раки зимують, подумала я. Вона тримала мене, мов у лабетах, і я загилила їй носаком у худу ногу.
— Краще відпусти! А то пошкодуєш! — прохрипіла я.
Аж тут я почула, як той, у кого влучив мій носак, застогнав. І навіть якось не по-дівчачому.
— Ти сказився, лобуряко! — загорлав хтось.
То був Голуб! Він випхав мене у двері. Я ледве переставляла ноги. До того ж труси вже сповзли на голову, і я в них була ніби в чепчику.
Голуб дивився на мене з неприхованою відразою. Я мала вигляд інакший, ніж «його хлопці».
— Я з тобою ще розберуся. Будь певен, Симоне! — зловісним голосом пообіцяв він.
Решту уроку мені довелося сидіти в хлоп’ячій роздягальні. Оце так покара! Якби ж то Голуб знав!
Я зіщулилася на лавці, вдихаючи гострі запахи поту та старих кедів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.