Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Навіщо? Живи як і жила. Просто будеш наживкою, – «обрадував» Ойхільд. – Їх треба виманити. І скоріше за все вони незабаром з’являться. За тиждень до Ситова з’їдеться різний народ зі всілякими товарами. Бо наступного тижня ярмарок. Де він зазвичай проходить?

– За містом, – пролепетала я.

– Правильно, Гульвіса не такий дурень, щоб пускати кого завгодно в столицю. А на околиці нехай хоч переріжуть один одному горлянки. Що ще буде після ярмарку?

– Концерт і феєрверк, – Богріс стомлено потер очі. – Але це завжди на Центральній площі, навпроти палацу. Того ж дня маги виловлюють рибок і закривають фонтан. До весни він стоятиме під куполом.

– І це означає, що залишати обоз не можна – нерозпроданий товар розтягнуть. Його й так із року в рік безбожно тирять під час ярмарку. Тому не всі торговці поспішають на концерт. А роз’їжджаються по домівках підраховувати прибутки. І це – додатковий головний біль для стражників.

– Чому? – щиро здивувався Лік.

– Тому що там будуть торговці з Ситова. А стражники зобов’язані перевіряти документи у прибулих.

– А як же ті, кому потрібно на станції? – смикнув вухом ельф.

– Їхні документи, може, перевіряти і не стануть – там усі квитки із завтрашнього дня – іменні. Без паспорта не продадуть. Вловлюєш, ельфеня?

– Яке я тобі ельфеня? – Лікраніель із шумом відсунув від себе чарку. – Ти стеж за своїм язиком! А то в мені расист прокидається!

– Ойхільде, – м’який з натиском голос Кхибри подіяв на напіворка заспокійливо.

Не знаю як хлопці, а я одразу відчула себе тут зайвою.

– Гаразд, вибач, – підморгнув Ойх. – Отже, без документів ніхто ніяких квитків не продасть. Подейкують, що це тимчасові заходи. Але я знаю їх. Нам точно так само говорили, що все тимчасово, коли прикрили з нашого боку кордон. Але є одне «але» – стражникам, за великим рахунком, начхати, хто торгує на ярмарку, а хто повертається до Ситова. Документи перевірятимуть через п’яте на десяте. А це означає, що за срібняк, хто завгодно проникне в столицю. І не виключено, що темні цим не скористаються. Та й квиток завжди можна поцупити.

Ойхільд замовк. Пресвітлі боги, я так хочу потрапити на ярмарок, але Герман тепер не дасть. Замкне в кімнаті, а ключ проковтне. Ще й Муфта підіб’є тягати мені їжу, спеціально, щоб я нікуди не виходила. А до нас приїде Тіатаріасса, вона обіцяла знижки в ельфійських крамницях. Ні, мені не підходить це. Я маю бути на ярмарку, там так весело: музика, веселі розіграші, призи, пісні, танці. І купити можна все що завгодно! А ще – заробити! Я помру від туги, якщо туди не потраплю.

– Потрібно виманити їх до початку ярмарку, – мою голову теж іноді відвідують світлі думки. – Тоді однією проблемою буде менше.

– Але як?! – в один голос запитали Лікраніель, Альгін і Герман.

– Треба підключати Васю. Мені здається, що він знає про темних більше за нас. До того ж Ши-Ранса могла щось цікаве розповісти під закляттям.

– Припустимо, – Лікраніель вкусив кінчик магопера. – Хто тоді на тебе робив замах? Я маю на увазі інших найманців, на хлішках. Хто замовив тебе? Кому так вигідна твоя смерть?

– Той, кому потрібен артефакт, – холодно зауважив Герман.

– Це правда, – приречено видихнула я. – Його можна зняти тільки з мертвого тіла. Найманець зі Смологорська хотів ще й голову мою відтяти, як доказ автентичності Поцілунку Долі.

– Мені довелося викликати Могильника, щоб замести сліди, – зізнався Гріс.

Краєм ока я помітила, як здригнувся Альг. Мабуть, доводилося бачити його роботу. Я згадала, як у грифон-диліжансі Красунчик торкнувся рубіна, і йому миттєво обпекло руку.

– Медальйон можна зняти тільки з трупа, а поки я жива, у них нічого не вийде,

– Я б не був би таким упевненим на твоєму місці, – засмутив напіворк. – Бандити можуть взяти кого завгодно з твого оточення в заручники. І тоді ти віддаси його як миленька. Якщо вони спіймають когось із твоїх друзів і приставлять ніж до горла, ти, не замислюючись, знімеш медальйон.

Ойх має рацію. Жоден із моїх друзів не вартий Поцілунку Долі. Навіть якщо він і фамільний. Навіть якщо його на моїх очах і поцілувала Рокнесгер. Я не зможу холоднокровно дивитися на те, як убивають або катують когось із близьких. Серце кольнуло, Єрошка! А якщо негідники підманять братика і... що тоді робити? Відповідь я чудово знала. Але нікому з друзів поки що її не скажу. Усьому свій час.

– Грісе, пам’ятаєш, коли Рута з Кхиброю повернулися з Ісліньяру, ти згадував якогось Ілворна Триклятого? – Лікраніель перегорнув кілька сторінок.

– Ми всі про нього знаємо, – Альгін зробив кілька ковтків вина. – Що ти нового хочеш про нього почути?

– Не про нього, а про його магічні здібності.

– Маг-недоучка, дві стихії – вогонь і вода... – почав Гріс.

– Це ми всі чули, – перебив його ельф. – Подумайте, що крім оживлення покійного пса ще міг зробити Ілворн?

– Чекай, – в очах Германа заскакали бісики, – згадайте напад бандитів на грифон-диліжанс, коли ми поверталися з Курчавого? * Магічний захист пробили потужним заклинанням – щупом кракена.