Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

***

Це було важко. Кілька годин польоту над горами, ущелинами, лісом, річками, пожежею, болотами, селами та містом у компанії дітей, половина з яких насолоджується висотою, а друга божеволіє від страху, – непросте випробування для психіки та здоров’я. Але князь мав бадьорий вигляд і з азартом командував своєю чаклунською гвардією.

Він розпоряджався у палаці, як у себе вдома. Ганяв покоївок, кухарів, лікарів та всіх, хто потрапляв під руку, без жалю чи поблажливості. Маленьких шесс розділив на «ці небезпечні, наглядайте за ними», «про цих нічого не знаю» і «цю не зачіпайте в жодному разі».

Айріс бачила його здалеку і не наважувалася втручатися з розпитуваннями. На той час, коли вона правдами й неправдами дісталася резиденції, про «диво» в Пригір’ї знав кожен собака. Неймовірна історія обростала подробицями, народжувалися чутки, з території палацу викинули кількох журналістів…

Загальновідома версія полягала в тому, що десь у горах князь Пагорбів та напівкровка Стау перемогли два десятки бандитів і звільнили чотирнадцять дітей, які займалися ненормованим неоплачуваним виробництвом. Серед них були п’ять справжніх чаклунів і дев’ять напівкровок, що більш-менш відчували магію, але нічого розумного з неї зробити не могли. Найстарший шесс серйозно поранений, до нього Джі Лін Рі пригнав особистого лікаря Фабіана і пригрозив вкинути короля у вигрібну яму, якщо той надумає перешкоджати.

Половина шесс погано розмовляли літературною валесійською. Більшість із них використовували малозрозумілий діалект, двоє підлітків добре знали мову лінг, ще до одного покликали людину з краєзнавчого музею і наказали захопити словник шесс.

Пораненого юнака оперували, інших годували і спочатку збиралися поселити в замку, але Фабіана надихнула близькість чаклунства, і він вирішив залишити шесс у себе.

Пізніше з’ясувалося, що четверо з них мають сім’ю в Пригір’ї – опікуни, бач, здали зайвих дітей на літо в оренду. Шесс їм не рідні, дісталися від покійної сестри чоловіка. Хто їхній батько? Якийсь незрозумілий тип, начебто самітник, із гір виповзає раз на рік, щоб зробити чергову дитину, показати кілька фокусів і звалити подалі від відповідальності.

У потерпілого теж знайшлася рідня: Татко Зік запевняв, що це його викрадений племінник. Коли дізнався, що з чаклунством у юнака ще більші проблеми, ніж зі здоров’ям, втратив половину ентузіазму, але від своїх слів не відступив.

Соню (ту, що завиграшки маніпулювала якоюсь природною магією і змушувала об’єкти літати) викрали з шеської родини, де чаклунські вміння практикуються мало не з пелюшок, але не виставляються напоказ. Тим людям надіслали телеграму.

Ближче до ранку все більш-менш затихло, але Айріс не змогла скористатися моментом – чекаючи, вона задрімала на дивані в якійсь комірчині. Уві сні недавні події переплелись і змішалися у химерний калейдоскоп.

Фабіан обіймав Лисицю і обіцяв розстріляти, якщо вона ще раз викине такий небезпечний фортель; королівський лікар казав, що гадки не має, чи виживе підстрелений шесс і чому він взагалі ще живий; Старий Сем погрожував відхльостати князя віжками; заступник начальника поліції бігав як ужалений, намагаючись скласти словесний портрет якогось «шефа»; Ем Мі розшукувала тітоньку Руденс у справі життя і смерті.

Що з цього реальне, а що – плід уяви, Айріс не змогла б відповісти. Все начебто й відбувалося, проте не так і, здається, не з тими людьми.

– Боги, Айріс, а ви що тут робите? – вирвав її з плутанини сновидінь Джі Лін Рі. – Чому ви не вдома?

Вона поманила його до себе і, коли він нахилився, міцно обняла.

– Не робіть так більше, – попросила тихо і поцілувала як уміла – хай незграбно та швидко, зате щиро. – Не зникайте.

– Що трапилось?

– Я хочу стати вашою дружиною. – Це була чистісінька правда, бо інших способів позбутися Фабіана та його ігор Айріс не бачила. – Кажуть, для прокляття моє бажання не має значення, але… Я гадаю, має. І я хочу цього. По-справжньому.

Князь нічого не відповів. Взяв її на руки і поніс нескінченними коридорами, на другий поверх, у далеку кімнату, освітлену блідим світлом місяця… Поклав на розібране ліжко, потягнувся знімати туфлі, але виявив м’які кімнатні капці й усміхнувся.

– Поговоримо завтра, – сказав пошепки. – Солодких снів і… – Джі Лін покопирсався в кишені, витяг невелику книжечку. – Бачите це? – Айріс упізнала у папірці документи. – Коли отримаєте таку саму, тоді й думатимете про шлюб. На добраніч.

Він навшпиньки вийшов у коридор і причинив двері без жодного шереху. Щойно вони закрилися, навколо почалося інтенсивне шарудіння.

– Ти хто? – запитав дитячий голос. – Звідки взялася? З іншого заводу? Скільки вас там було? Матеріал давали нормальний? У горах магії багато, а тут… Майже як удома, працювати нема з чим.

– Я не шесс. – До Айріс швидко дійшло, що князь поселив її разом із маленькими чаклунками. – Я просто… Затрималася допізна. Мене звуть Айріс.

– Точно? – Невидима в тіні дівчинка позіхнула. – А, справді, сила при тобі ж чужа. Вибачай, не помітила. Вона добре прилаштована, на перший погляд як справжня. Я Соня. Що це?

– Прокляття.

– Та ну, прокляття всередину спрямовані, а не назовні, – з дуже сильним акцентом вимовила друга шесс. – Хоча зроблено добре, я теж спочатку подумала, що це твоя сила.