Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

покрокував. Просив, щоб відвів до своїх. Хлопець знову кивнув. Указав туди, куди пішов чоловік. Щось прошепотів своєю мовою. Удав, ніби тягне когось. Мабуть, просив повернути того чоловіка. Я закрутив головою. Показав, що поверне, але не зараз. Знову попросив відвести. Сховав пістолет. Хлопець повів. Він був молодий, швидконогий, а мене доводилося шкандибати. І довго, верст, може, п’ять.

Перейшли хребет, вийшли за межі долини братів Ракоці. Хлопець зупинився. Показав, що я мушу залишитися, а він потім повернеться. Я кивнув.

Хлопець пішов, я присів, зняв чобіт, оглянув ногу. Одна рана потроху загоювалася, а друга — ні. Мені б полежати кілька днів, але доводилося ходити. Перемотав, узувся. До мене вийшло кілька чоловіків. Мабуть, цигани, бо чорняві. Озброєні мисливськими рушницями, підозріло дивилися.

— День добрий, — сказав я. Вони перезирнулися.

— Добрий, — відповів один по-нашому, я аж здивувався. — Хто такий?

— Не важливо. Але замок мене цікавить. Так само, як і вас.

— І чим цікавить?

— Товариш там мій. Рабом його зробили, звільнити хочу, — чесно сказав я. Чоловік, який балакав зі мною, переклав товаришам. Ті закивали.

— Учора наших двоє там зникло.

— Убили їх. На схилах.

— Звідки знаєш? — спитав підозріло чоловік.

— На власні очі бачив. Сам там був, — показав пошкоджений чобіт.

— А чому їх убили, а тебе ні? — спитав чоловік і дивився уважно.

— Бо я не панікував. — Я теж дивився. Чоловік щось сказав своїм товаришам. — Давай зброю, тоді проведемо до табору.

— Не дам.

— Тоді ми самі заберемо.

— Заберете хіба що по кулі. — посміхнувся я. Чоловік щось прошепотів своїм, кивнули.

— Ну добре, ходімо.

Мене провели лісом до печери, де сиділо ще з десяток чоловіків. Точніше, хлопців, молоді всі. Уважно роздивлялися мене.

— Їсти хочеш? — спитав той, хто мене привів.

— Ні, потім. Де ти навчився по-нашому балакати?

— Біля Хотина кілька років жив, ось і навчився.

— Цигани ви?

— Ромале.

— По своїх прийшли?

— По своїх, — кивнув. — Як тебе звати?

— Іван Карпович. А тебе?

— Гожо Луческу.

— То що думаєте, Гожо?

— А ти що думаєш?

— Думаю, треба нам разом ударити. Інакше по одному брати нас переб’ють.

— А твій товариш із наших?

— Ні, румун.

— Брати тільки наших на рабів перетворюють.

— А ось моєму товаришу не пощастило. Вчора його схопили, а сьогодні вже на вирубці лісу працював.

— Дебелий такий, на ведмедя схожий?

— Він.

— Чого ж ти його не забрав?

— Бо не хоче він тікати. Щось роблять із ними.

— Роблять, — кивнув Гожо.

— Багато ваших у братів?

— Десятків зо два таборів. І їм же мало все. Ще більше хочуть циган. Болгарським офіцерам заплатили, ті почали в Румунії табори арештовувати й сюди надсилати. Я на заробітках був, у шахті працював, вугілля добував. Повертався з грошима в табір, а там нікого. Жодної людини не залишилося. Почав розпитували, довідався, що приїхали болгарські солдати, повантажили всіх на вози й відправили кудись на станцію. Дорогою старих розстріляли, як шпигунів, а всіх інших у вагоні вивезли. Ніхто не знав куди. Я в болгар питав, а вони мене в тюрму посадили, як шпигуна. Але з тюрми я втік, підкоп вирив. Довго шукав, куди ромале діваються, аж поки не почув про замок Ракоці. Зі мною інші шукали. Ось і прийшли ми сюди.

— Це всі ваші? — кивнув я на чоловіків.

— Малувато.

— Барони не хочуть неприємностей і не відпускають людей. Бо не любить нас влада, підозрює. Тут ми руські шпигуни й румунські, а по той бік фронту братів наших трясуть, бо кажуть, що ми на цісаря працюємо чи на кайзера. І ці Ракоці — секеї, мадярське плем’я, тут за них влада, а не за ромале.

— А чому всі молоді?

— Бо у дорослих родини і баронів дорослі слухають. І дають страху підкорити себе. Ось і бояться люди. Кілька разів сюди наші приходили, щоб людей звільнити, але жоден не повернувся. Вбивали їх. Брати Ракоці жорстокі.

— Жорстокі. І скільки в них людей, знаєте?

— Десятків зо три гайдуків.

— Утричі більше, ніж нас, — скривився я. — Треба їх частинами бити, інакше не здолати.

— А як їх на частини поділити?

— Та думати треба. Але перед тим мені ногу