Читати книгу - "Під куполом"

Бренда Перкінс проговорила ледь не півгодини, з кожним своїм словом набираючись дедалі більше прохолодного гніву. Метамфетамінова лабораторія з Енді Сендерсом і, майже напевне, Лестером Коґґінсом у ролі мовчазних партнерів. Масштаби запаморочливі. Можливе місце її розташування. Розповсюджувачі середнього рівня, котрим обіцяна недоторканність взамін за інформацію. Грошові потоки. Як діяльність розрослася до такого рівня, що місцевий фармацевт уже не міг безпечно постачати необхідні інгредієнти і знадобився імпорт з-за океану.

— Сировина завозилася до міста на машинах з логотипами Біблійної компанії «Гідеон»[280], — сказала Бренда. — Гові прокоментував це так: «Розумні аж занадто».

Великий Джим сидів, дивлячись на мовчазну вулицю перед собою. Вона відчувала ту злість і ненависть, якою пашіло від нього. Немов жаром від пательні.

— Ви не зможете нічого з цього довести, — нарешті промовив він.

— Не має значення, якщо матеріали Гові опиняться в «Демократі». Це не зовсім те, як годилося б, але якщо й є хтось, хто розуміє такий обхідний маневр, то це саме ви.

Він махнув рукою.

— О, я певен, ви маєте якісь матеріали. Але мого підпису там нема ніде.

— Він є на документах «Таун Венчерз», — сказала вона, і Великий Джим гойднувся в своєму кріслі так, ніби вона раптом підскочила й зацідила його кулаком у скроню. — Компанія «Таун Венчерз», зареєстрована в Карсон-Сіті. А звідти, з Невади, гроші простежуються до Чунціна, фармацевтичної столиці Китайської Народної Республіки, — вона посміхнулась. — Ви вважали себе розумним, хіба ні? Таким розумним.

— Де ті документи?

— Я передала копію всіх матеріалів Джулії сьогодні вранці.

Уплутувати в це Ендрію було останнім, чого б їй хотілося. А розуміння того, що папка з документами перебуває в руках редакторки, може швидше зробити його смирнішим. Він міг уважати, що сам або удвох з Енді Сендерсом вони зможуть притиснути Ендрію.

— Інші копії існують?

— А як ви гадаєте?

Він хвильку поміркував, а тоді промовив:

— Я не вплутував у ці справи місто.

Вона на це промовчала.

— Це робилося на добро місту.

— Ви багато чого наробили на добро місту, Джиме. У нас та сама система каналізації, що була й у шістдесятому році, озеро Честер забруднене, діловий квартал агонізує… — тепер вона сиділа прямо, вчепившись у поручні крісла. — Ви лицемірний сучий трупний хробак.

— Чого ви бажаєте? — він дивився прямо перед собою на порожню вулицю. На скроні в нього смикалася товста жилка.

— Щоб ви оголосили про свою відставку. Влада перейде до Барбі, згідно з президентським…

— Я ніколи не піду у відставку на користь цього нікчемахи, — він обернувся лицем до неї. Він усміхався. Недоброю усмішкою. — Нічого ви не передавали Джулії, бо Джулія в маркеті, дивиться на бійку за харчі. Можливо, ви тримаєте папку Дюка десь під замком, але копію ви не передавали нікому. Ви спробували зайти до Роммі, потім спробували до Джулії, а тоді прийшли сюди. Я бачив, як ви йшли до міського майдану.

— Ішла, — погодилася вона. — І мала папку при собі.

А якщо сказати йому, де вона її залишила? Це означатиме поставити Ендрію в негарну ситуацію. Вона почала підводитись.

— Ви мали шанс. Тепер я йду.

— Інша ваша помилка полягає в тому, що ви вважали себе в безпеці на вулиці. На порожній вулиці. — Голос його звучав ледь не по-доброму, і, коли він торкнувся її руки, вона обернулася на нього поглянути. Він ухопив її за обличчя. І крутонув.

Бренда Перкінс почула різкий хруст, як ото бува гілка трісне під вагою заледенілого снігу, і слідом за цим звуком вона поринула в бездонну темряву, намагаючись встигнути погукати на ім'я свого чоловіка.

21

Великий Джим зайшов у дім і дістав з шафи в передпокої картуза з тих, що дарував відвідувачам салону «Уживані автомобілі Джима Ренні». А також пару рукавиць. І гарбуза взяв з комори. Бренда так і сиділа в зручному кріслі Адірондак, упершись собі підборіддям в груди. Він роззирнувся навколо. Нікого. Світ належав йому. Він надів їй на голову картуз (низько натягнувши козирок), на руки рукавички, а на коліна поклав гарбуз. Наразі цього цілком вистачить, подумав він, поки додому не повернеться Джуніор і забере її туди, де вона може доповнити душогубний рахунок Дейла Барбари. А до того побуде звичайним напханим ганчір'ям гелловінським опудалом.

Він перевірив її торбу. Там лежав гаманець, гребінець і якийсь роман у паперовій обкладинці. Отже, з цим усе гаразд. Спочиватиме поки в підвалі, за недіючою піччю.

Він покинув Бренду в насунутому на лоба картузі і з гарбузом на колінах, а сам зайшов у дім, щоб заховати її торбу й чекати на свого сина.

У ЛЬОХУ

1

Припущення виборного Ренні, що ніхто не бачив, як Бренда того ранку підходила до його дому, було правильним. Проте її вранішні пересування не залишилися непоміченими і бачив її не хтось один, а цілих три людини, включно з тією, котра також жила на Мілл-стрит. Якби про це знав Великий Джим, чи могло б це знання його стримати? Навряд: на той час він уже цілком визначив собі курс і пізно було повертати назад. Проте воно могло б спонукати його до роздумів (бо він був думаючою людиною, свого роду, звісно) про схожість між убивством і картопляними чипсами «Лейс»[281]: після першого вже важко зупинитися.

2

Сам Великий Джим не бачив ніяких споглядальників, коли спускався постояти на розі Мілл-стрит та Мейн. І Бренда нікого не бачила, піднімаючись до міського майдану. І це тому, що ті не бажали бути побаченими. Вони ховалися всередині мосту Миру, споруді, визнаній небезпечною. Але це не найгірше. Якби Клер Макклечі побачила сигарети, вона б достоту отетеріла. Фактично, вона могла б розкудактатись, як цілих дві тетері. І, звісно ж, ніколи більше не дозволила б своєму Джо водитися з Норрі Келверт, навіть якби від їхньої дружби залежала доля всього міста, бо саме Норрі принесла курево — зіжмакану, дико пом'яту пачку «Вінстона», котру знайшла на полиці в гаражі. Її батько покинув палити ще рік тому, і пачка встигла вкритися тонким серпанком пилу, але сигарети всередині неї, на думку Норрі, виглядали цілком прийнятними. Їх там лежало тільки три штуки, але три — це якраз стільки, скільки їм потрібно: кожному по одній. Сприймайте це як ритуал принаджування удачі, проінструктувала вона.

— Ми будемо курити, як індіанці, котрі моляться своїм богам про вдале полювання. Тоді це мусить подіяти.

— Звучить гарно, — сказав Джо. Його завжди інтригувало паління. Він не міг