Читати книгу - "Трилогія смерті"

— Що вона сказала? — Крамлі подивився мені в очі. — Та дарма, — додав він, — адже…

Дзеркало струснулося. Ми кинулись навтікача.

55

Студія була темна й порожня, як і цвинтар за муром.

Двоє міст дивилися одне на одне крізь нічне повітря й розігрували подібні смерті. Ми троє були єдині теплокровні істоти, котрі рухалися студійними алеями. Десь у якомусь приміщенні, можливо, Фріц крутив нічні фільми про Галілею, та про вогнища деревного вугілля, та про воскреслого Христа з його слідами, які загладжує ранковий вітер. Десь інде Меґґі Ботвін припадала до свого телескопа, розглядаючи нутрощі Китаю. А ще десь шаленіло Чудовисько, розшукуючи нас, утікачів, а можливо, уже й залягло десь у своєму лігві.

— Не хвилюйтесь! — заспокоїв нас Крамлі.

— За нами ніхто не женеться, — повідомив Генрі. — Послухайте сліпого. А куди це ми наразі?

— До моїх дідуся-бабусі.

— Ну, це звучить приємно в такий момент, — визнав Генрі.

Ми поспішали, часом натикаючись одне на одного, й пошепки перемовлялися.

— Святий Боже! Чи ж знає хто на студії про той перехід?

— Якщо хтось і знає, то мовчить.

— Господи, подумаймо. Якщо ніхто про це не знав, а Чудовисько приходило сюди щоночі або й щодня та й підслуховувало за стіною, то за короткий час воно ж могло все вивідати. Усі оборудки, усі входи й виходи, увесь біржовий мотлох, усіх коханок. За якийсь час накопич досить інформації — і вже можеш помпувати гроші. Потряси перед ними Ґая, схопи гроші й давай драла.

— Ґая?

— Ну, ляльку Ґая Фокса, пожежницького манекена, отого Ґая, якого жбурляють у багаття кожного Дня Ґая Фокса в Англії — п’ятого листопада. Схоже на наш Геловін, але то релігійна політика. Фокс був мало не підірвав Парламенту. Його схопили та й повісили. І в нас тут щось подібне. Чудовисько намислило, певне, підірвати «Максимус». Ну, не буквально, а підозрами розірвати його на шматки. Усіх залякати. Потрясти манекеном перед їхнім носом. Можливо, він так їх уже не один рік трусить. І ніхто не додумається, що воно й звідкіля. Він — інсайдер-зловмисник, що користається із секретної інформації.

— Ху! — видихнув Крамлі. — Занадто все ти виструнчив. Мені така теорія не до вподоби. Ти віриш, нібито тут ніхто й не здогадується, що Чудовисько ховається за стіною, за дзеркалом?

— Атож.

— А з якого ж дива тоді вся студія, чи принаймні її частина — твій бос Менні — впадає в істерику, побачивши Роєву глиняну модель Чудовиська?

— Ну…

— Чи знає Менні, що отак туди приходить Чудовисько, й боїться його? Чи могло Чудовисько прийти на студію вночі, побачити Роїв твір і, розлютившись, знищити його? І тепер Менні боїться, що Рой шантажуватиме його, адже Рой знає про існування Чудовиська, а крім нього — більше ніхто? Що, що, що? Відповідай, хутко!

— На Бога, Крамлі, тихіш! Ти так розійшовся!

— Тихіш? А що такого грубого я сказав?

— Я міркую.

— Та я чую, як скрегочуть кульки-ролики у твоїй макітрі. Чиє воно все тут? Невже тут усі так і не відають, хто ховається-підслуховує за тим дзеркалом? І тому, що не відають, бояться невідомого? А чи вони таки знають і вдвічі дужче бояться, бо Чудовисько за всі проминулі роки зібрало стільки їхньої брудяки, що воно може прийти, коли тільки йому в чорта заманеться, забрати грошики та й тю-тю під мур? Вони не сміють розгнівити його, стати йому на заваді. Ймовірно, він заготував листи, що їх який-небудь адвокат розішле за вказаними адресами того самого дня, коли його спіткає лихо. Ти ж сам свідок, у якій паніці Менні, що пере-сушить свою зас…ну спідню білизну по десять разів на день? Ну? То що ж воно тут таке? А чи ти ще й третю версію маєш?

— Не нервуй мене. Бо я ще запанікую.

— От дідько! Та я зовсім і не хочу вганяти тебе в паніку, хлопче, — запевнив мене Крамлі, скривившись, мов середа на п’ятницю, лимона пожувавши. — Та вже вибач, якщо я таки увігнав тебе в паніку королівських масштабів, але ну не можу я гаяти час на розбір твоїх стулених на хіп-хап дедукцій: чверть коняки та півс…ки. Я ж оце допіру дав крос по тунелю, де за мною гнався розлючений кримінальний рій, бо ти перекинув їхній вулик. І кого ж ми підняли на ноги? Гніздо якоїсь мафії? Чи одиничного акробата-маніяка? Обіцянки-цяцянки! Де твій Рой? Де Кларенс? Де Чудовисько? Дай мені одне, хоч одне-єдине тіло!

— Стривай, — я став, обернувся й рушив у зворотному напрямі.

— Ти куди? — прогарчав Крамлі.

Але пройшов за мною аж на невисокий пагорб.

— Куди це ми до дідька забрели?

Він розззирнувся надовкола, намагаючись щось розгледіти у нічній пітьмі.

— На Голготу.

— А що то там бовваніє?

— Три хрести. Ти нарікав, що немає мертвих тіл?

— Ну?

— То я маю ось це жахливе передчуття.

Я простяг руку й торкнувся основи центрального хреста. До пальців пристало щось липке, а дух того чогось був такий сирий-грубий, як і саме життя.

Крамлі зробив те саме. Тоді понюхав пучки своїх пальців і кивнув, розпізнавши, що воно таке.

Ми задивилися вгору, де хрест уганявся в небо.

За хвилю наші очі призвичаїлися до темряви.

— Там немає ніякого тіла, — запевнив Крамлі.

— Так, але…

— Зараховується, — зронив Крамлі й подався до Зеленого Містечка.

— І.Х.! — прошепотів я. — І.Х.!

Крамлі погукав мене від підніжжя пагорба.

— Нічого тобі там стовбичити просто так!

— Я не стовбичу просто так!

Я повільно полічив до десяти, утер очі зціпленими кулаками, висякався й покотився донизу.

Повів я тоді Генрі й Крамлі до будиночка моїх дідуся-бабусі.

— Чую дух герані та бузку! — сказав Генрі, задерши ніс.

— Саме так.

— А ще чую скошену отаву, меблеву політуру й купу котів.

— Студії потрібні мишолови. Генрі, тут сходинки нагору, їх вісім. Ми стали на ґанку, відсапуючись.

— О Боже! — я задивився на єрусалимські пагорби ген за Зеленим Містечком та на Галілейське море, якраз за Брукліном. — Як я того давно-давно не втямив? Таж Чудовисько, по суті, не на цвинтар бігало, а заходило так на студію! Який чудовий задум. Використовувати тунель, про існування якого ніхто не здогадується, аби шпигувати за жертвами свого шантажу. Ти ж сам бачиш, як він перепудив їх отим трупом на мурі! А тоді хап грошики, а потім іще разок нажахай їх — і загреби ще більше!

— Якщо, — мовив Крамлі, — саме цим він насправді й займався.

Я зробив глибокий тремкий вдих і довго длявся з видихом.

—