read-books.club » Фентезі » Сповідь відьом. Тінь ночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сповідь відьом. Тінь ночі" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 137 138 139 ... 222
Перейти на сторінку:
могла б виправдати мого друга. Але все, що я пригадую, дедалі впевненіше спрямовує обвинувальний перст у його бік. — Ді зітхнув. — Однак може виявитися, що й у цьому тексті містяться якісь важливі таємниці.

Метью швидко прогорнув сторінки манускрипту Войнича.

— Це — химери, — заявив він, удивляючись у зображення рослин. — Листки та стебла квітів не співпадають, бо взяті від різних рослин.

— А що ти думаєш по це? — спитала я, звертаючи його увагу на астрологічні кружальця. І придивилася до написів у центрі. Дивно. Я вже бачила цей манускрипт багато разів, а на примітки уваги так і не звернула.

— Ці написи зроблені мовою стародавньої Окситанії, — тихо пояснив Метью. — Колись я знав одну людину з почерком, дуже схожим на цей. Коли ви були при дворі імператора, вам не траплявся там один добродій з Оріяка?

Він що, має на увазі Герберта? Моє збудження змінилося на тривогу. Невже Герберт переплутав манускрипт Войнича з таємничою книгою про походження створінь? Від мого запитання текст у центрі астрологічної діаграми почав тремтіти. Я швидко закрила книгу, щоб звідти не повискакували літери.

— Ні, пане Ройдон, — сказав, нахмурившись, доктор Ді. — Якби зустрів, то неодмінно спитав би його про уславленого чаклуна з їхнього краю, який став папою римським. У давніх оповідках, що розповідаються біля каміна, криється багато правди.

— Так, — погодився Метью, — от тільки нам слід мати достатньо мудрості, щоб ту правду розпізнати.

— Саме тому я й так жалкую про втрату тієї книги. Колись вона була власністю Роджера Бекона, і та стара жінка, яка продала її мені, сказала, що Бекон надзвичайно цінував цей твір, бо в ньому містилося багато божественних істин. Він називав його «Verum Secretum Secretorum». Ді задумливо поглянув на манускрипт Войнича. — І я дуже хочу повернути ту книгу.

— Можливо, я стану вам у пригоді, — сказав Метью.

— Ви, пане Ройдон?

— Якщо ви дозволите мені взяти ось цю книгу, то я спробую повернути її туди, де їй місце — законному власнику. — Із цими словами Метью підсунув до себе манускрипт Войнича.

— Я буду у вічному боргу перед вами, сер, — мовив Ді, без подальших переговорів погоджуючись на пропозицію.

Щойно ми відчалили з громадської пристані Мортлейка, я засипала Метью запитаннями.

— Що ти собі думаєш, Метью? Ти ж не можеш отак взяти й відіслати манускрипт Войнича назад імператору Рудольфу, та ще й звинуватити його в супровідній записці у нечесності. Тобі доведеться знайти кого-небудь достатньо схибленого, щоб мати сміливість удертися до бібліотеки Рудольфа й викрасти з неї Ешмол-782.

— Якщо Ешмол-782 і справді у Рудольфа, то він триматиме його не в бібліотеці, а в шафі з курйозними предметами, — відповів Метью, задумливо дивлячись на воду.

— Значить… Значить, цей Войнич — це не те, що ви шукали? — спитав Генрі, який з цікавістю прислухався до нашої розмови. — Джордж страшенно засмутиться, дізнавшись, що так і не зміг розв’язати вашу таємницю.

— Може, й не зміг, але пролив на неї багато світла, — сказав Метью. — Якщо задіяти агентів батька й моїх, то ми, врешті-решт, здобудемо ту книгу.

Приплив пришвидшив наше повернення до міста. Очікуючи нашого прибуття, на пристані Вотер-Лейн запалили смолоскипи, але двоє чоловіків у лівреях графині Пемброкської замахали руками.

— Прямуйте до замку Бейнардс, пане Ройдоне! — гукнув один через смугу води, що нас розділяла.

— Напевне, трапилося якесь лихо, — сказав Метью, стаючи на носі барки. Генрі наказав веслярам гребти далі за течією, туди, де виднілася пристань графині, яскраво освітлена ліхтарями й маяками.

— Хтось із хлопців захворів? — спитала я в Мері, коли вона кинулася через залу нам назустріч.

— Ні. Із хлопцями все гаразд. Ходімо до лабораторії. Негайно, — кинула вона через плече, вже прямуючи до вежі.

Ми з Метью охнули й заціпеніли, побачивши картину, яка нас там зустріла.

— Такого дерева Діани мені ще не доводилося бачити. Дещо абсолютно неочікуване, — сказала Мері, опускаючись так, що її очі опинилися на одному рівні з круглою посудиною перегінного кубу, що містив коріння чорного дерева. Воно було не схоже на перше дерево Діани, котре було повністю срібним і набагато витонченішим за своєю структурою. Це ж мало товстий темний стовбур і так само товсті голі гілки. Воно нагадало мені той дуб, під якими ми сховалися після того, як на Метью напала Жульєтта.

Я висмоктала життєву силу з того дуба, щоб врятувати життя Метью.

— Чому ж воно не срібне? — спитав Метью, беручи в долоні перегінний куб із крихкого скла.

— Я додала до розчину Діаниної крові, — пояснила Мері. Метью випрямився й ошелешено поглянув на мене.

— Погляньте на стіну, — сказала я, показуючи на скривавленого вогнедишного дракона.

— Це — зелений дракон, символ аква регія або аква фортіс, — сказав Метью, зиркнувши на стіну.

— Ні, Метью. Добряче придивися. Забудь те, що там, на твою думку, зображено і спробуй побачити це немовби вперше.

— О Боже, — ошелешено мовив Метью. — Це що — моя емблема?

— Так. А ти помітив, що дракон вхопив себе ротом за хвіст? І що це зовсім не дракон? Дракони ж бо мають чотири лапи, а тут дві. Це — вогнедишний дракон.

— Вогнедишний дракон. На кшталт… — і Метью вилаявся, не скінчивши фрази.

— Існувало багато теорій стосовно того, яка проста речовина потрібна для того, щоб витворити філософський камінь. Роджер Бекон, який був попереднім власником манускрипту, вважав, що такою речовиною є кров. — На мою думку, ця інформація мала привернути увагу Метью. І сіла навпочіпки, роздивляючись дерево.

— Ти побачила фреску і дослухалася до свого інстинкту. — Трохи помовчавши, Метью провів пальцем по запечатаному воском краю посудини. Віск тріснув. Мері перелякано охнула — він зруйнував її експеримент!

— Що ти робиш?! — приголомшено спитала я.

— Керуюся власним інстинктом і додаю дещо до перегінного кубу. — Метью підніс до рота свою кисть, прокусив її і став тримати над вузькою тріщиною. Його темна кров почала капати в розчин і опускатися на дно. Ми стали вдивлятися в нього.

Щойно мені здалося, що не станеться нічого, як по скелетоподібному стовбуру дерева почали підніматися тоненькі червоні стрічечки. На гілках умить з’явилися золоті листки.

— Ви лишень погляньте! — зачудовано вигукнула

1 ... 137 138 139 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом. Тінь ночі"