Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Шлях назад виявився ще складнішим, ніж я уявляла. Земля після дощу була слизькою й зрадливою, кожен крок перетворювався на випробування. Ми йшли мовчки, лише інколи обмінюючись короткими зауваженнями, щоб уникнути падінь. Офелія, яка зазвичай жартувала, тепер теж виглядала втомленою, хоч її очі все одно сяяли. Нарешті ми вийшли з Долини. Відчуття полегшення накотило на мене, як теплий потік, але Офелія озирнулася на мене й посміхнулася злегка співчутливо.

— Я занесу Ізюма, — несподівано запропонувала вона, тримаючи кота так дбайливо, ніби це був нещасний скарб. Її голос звучав м’яко, але впевнено. — А ви двоє ідіть додому привести себе в порядок. Особливо ти, Корі.

Я лише зітхнула, ледве стримуючи саркастичний коментар.

— Дякую за дозвіл.

Ми попрощалися біля воріт. Я стежила за тим, як Офелія зникла з Ізюмом у напрямку вулиці Пряної, і знову відчула, як важко тримати себе на ногах. Болото, бруд і виснаження давалися взнаки.

Перед входом у будинок Кассандр зупинився і, як справжній джентльмен, відкрив переді мною двері. Його темно-сині очі ледь блиснули, коли він промовив:

— Постарайся ні до чого не торкатися, поки йтимеш до ванної.

Його голос, хоч і спокійний, мав у собі нотку жарту, від чого я одразу закотила очі.