Читати книгу - "Olya_#1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона засміялась:
— Я не буду пояснювати, що це таке, це довго… Але зрозумійте — тут робилось щось більш важливе, ніж євгенічні розробки та досліди з резервним копіюванням. Бо, це дуже важливо, в кінці війни сюди прийшли росіяни. Їм щось тут було конче потрібно, і я не думаю, що їм на щось знадобились ці страховидла чи примітивні племена, котрі ці страховидла методично вирізали… Їм було потрібне щось більш важливе. Сьогодні Асланоглу розказала мені про «мертві руки», вам щось про це відомо?
— Навряд чи більше, ніж Асланоглу, — Кайл розвів руками.
— В усякому разі, там було щось пов’язане зі штучним інтелектом. Розумієте? Тут резервне копіювання, там — штучний інтелект. Надто дивний збіг. Поки важко щось припускати… У мене є кілька туманних версій — можливо, наприклад, вони, тобто General Biology, розробляли тут щось на зразок військового суперкомп’ютера, використовуючи цифрові зліпки особистостей оцих-от хижих людей… Можливо — щось інше. Поки що немає сенсу гадати. Але факт залишається фактом — росіяни не просто прийшли, а й товклись тут настільки довго, що навіть обезсмертились у фольклорі примітивних племен.
— Тобто… — Кайл здивовано повів бровами. — Росіяни — це…
— Угу, — кивнула Оля. — Тума-Текалі, — і тут же пригрозила лейтенанту пальцем. — Але не здумайте тепер так обзивати мене!..
15.
— Послухайте… — лейтенант нахмурився, щось напружено обдумуючи. — Можна кілька питань?
— Валяйте, — Оля тріумфувала.
— По-перше — звідки оцим примітивним племенам, чи що воно таке… відомі оці всі подробиці про терраформатування і таке інше?
— Швидше за все, від самих рахів, — Оля крутнула головою. — Тобто — дослідницького персоналу. Вони їм це самі розказували чи показували, а чи навіювали в рамках якогось, скажімо, соціального чи навіть етнографіного експеримента… Я впевнена, що вони тут проводили цілу купу дослідів — така можливість! На Землі чи в обжитих колоніях їх би всіх за це судили, а тут, під крилом Пентагона… Зрештою, персонал корпорації, як видно хоча б і з оцієї легенди про капища, вельми тісно контактував із племенами — я думаю, це тут була зовсім не рідкість.
— Все одно звучить якось…
— Чуєте, давайте парі? — Оля голосно розсміялась. — Я ж планую сьогодні відвідати Лагуну, тож… Виявиться, що я права, то ви поставите мені ром, чи яку там ще гидоту ви п’єте?
— Ви хочете сказати, що… вони тут? Досі тут?
— Не знаю щодо племен… — здвигнула плечима Оля. — Ешлі Нолан стовідсотково з ними контактувала — пам’ятаєте ті розмиті знімки? Думаю, що вона витягла їх із їхніх голів… Проте важко сказати, наскільки давно.
Оля озирнулась — координатор вказував їй, що Янсон тільки-но прибув на станцію…
— Але оцих вовчиськ я вам покажу вже сьогодні ввечері. Ви ж читали піратську переписку…
— Виття… — вражено протягнув лейтенант. — Вони підходили до космодрому…
— Гадаю, що виття вкруг космодрому — це щось на кшталт молитов чи ритуальних вигуків… Ви ж читали — там сказано…
— «По типу якимось богам», — протягнув Кайл.
— От-от, — поблажливо кивнула Оля.
Вона тріумфувала, тріумфувала!..
«Яка ж ти вишкварка…
Одстань!
Hozyajskij krekerok!!
Zaloch'sya dura!..»
— Точно! — Кайл знов повів зіницями і процитував: — «…Ловічок замовника в General Biology сказав, що це якась довбана роз…»
— Роз… — поблажливо почала Оля.
Як до малої дитини.
— Розробка! — вигукнув Кайл.
А вона собі тріумфувала…
Він помовчав із хвилю, а тоді видихнув, крутнувши головою:
— Міс Ольго… це було вражаюче!
Вона засміялась навіть трохи соромливо.
Мовила:
— Ну мала ж і я якось себе прорекламувати, так же?..
— Знаєте що, — він подав їй п’ятірню, — я виставлюсь у будь-якому разі. Хоча рому я й не п’ю.
— Там побачимо, — зітхнула вона і дружньо потисла його руку. — Час іти, містер Янсон уже тут…
Вони віддалились від пабу, шубовснули в натовп і одразу ж втонули в мерехтливому фіолетовому промінні та ядуче-бузкових спалахах реклам…
16.
Янсон стовбичив трошки збоку від входу в станцію. Головний криптограф лайнера був у стандартному салатовому комбінезоні корпорації та накинутій поверх нього чорній куртці з фіолетовою бабкою Paradise Inside на грудях. Коло нього стояла голомоза дівка у схожому вбранні — чорно-фіолетовому комбезі Paradise Inside та точно такій же, як у криптографа, громіздкій куртці.
Побачивши Олю з лейтенантом, Янсон махнув на них рукою і показав два пальці, мовляв: «Постійте там, дві хвилини…». І почав щось говорити до голомозої дівки, вельми емоційно жестикулюючи.
— Відверто кажучи, — мовила Оля до Кайла, коли вони спинились, — оця фраза якраз мене найбільше і непокоїть…
— Яка саме?
— «…ловічок замовника в General Biology», — понуро протягла Оля.
— Чому?
Вона мовчала, обдумуючи своє.
Тоді одізвалась:
— Тут ось що… Я не буду вам пояснювати всього — це довго. Просто скажу, що пірати були на російському крейсері.
— Та ну? — Кайл крутнув головою. — Це точно?
— З високою імовірністю.
— Тобто… ті самі пірати, що напали на тутешній рятувальний човник, так?
— Власне, я не впевнена, що човник узагалі був, — неуважно протягла Оля знов обдумуючи своє.
— Тобто?
— Поки важко сказати… — поморщилась вона.
Янсон стовідсотково щось доводив голомозій дівці — він метляв руками, показуючи то на себе, то на натовп коло входу, тоді нахилявся до голомозої і щось їй шепотів на вухо, тоді, немов не стримавшись, знов щось вигукував і метляв руками… Оля втупилась у ту емоційну суперечку невидющим поглядом.
— Але як вони могли потрапити… на «Кальонову»? Як? — не розумів лейтенант. — Це бойовий корабель майже столітньої давності — до того ж російський! Там же мала бути якась система безпеки, врешті-решт!..
Він немовби питав те сам у себе — не в Олі…
— Чорт, вони мали б знати хоча б якісь паролі або щось подібне… Звідки?
— Від людини, що їх найняла, — неуважно прорекла Оля, так і дивлячись на суперечку.
Там дещо змінилось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.
