Читати книгу - "Olya_#1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Перепакостили!..»
«Дістали!..»
«До дідькової матері!..»
І таке інше…
— Ви навіть знаєте, хто їх найняв? — спитав ошелешений Кайл.
— Гадаю, що так.
- І хто ж це?
— Тварюка, котрої я боюсь більше всіх на світі, — швидко проговорила Оля.
— Що?..
Дівчинка в салатовому комбінезоні, здавалось, захлинулась у власному воланні і… раптом схопила голомозу за комір куртки обома руками. Але та реагувала вельми апатично — стояла рівно, опустивши руки по швах, і лише продовжувала завзято вертіти головою, примруживши очі…
— Паролі… — криво всміхнулась Оля. — Паролі — це взагалі суща дурниця. Господи — та навіть я їх знаю!..
— Тобто?? — Кайл вилупився на неї.
— Дуже просто, — мовила вона, загальмовано втупившись у завзяту суперечку трьох людей у комбінезонах.
І проказала завченим, чеканним тоном:
— Для екстреного доступу до базових систем на військових об’єктах Роскосмосу військовослужбовцям необхідно виконати наступний алгоритм дій. На будь-якому первинному сенсорному дисплеї перевірки генних ключів необхідно викликати числове табло. Числове табло викликається довгим натисканням у центр дисплею великим пальцем правої руки і наступним виконанням простої жестової фігури «Ouroboros»…
Оля зобразила в повітрі стрімкий круговий рух правою рукою — самими пальцями…
— …Після чого необхідно прикласти до дисплею тильну сторону зап’ястя.
Вона немовби приклала…
— Після появи на дисплеї числового табло необхідно набрати на ньому наступну числову комбінацію…
Вона немовби набрала, дублюючи вголос:
— …Нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль.
Вона видихнула.
— Після вводу комбінації необхідно запросити екстрений доступ до базових систем за допомогою кодової фрази російською.
Вона опустила очі.
— Кодова фраза: «Mertvecy govoryat…»
Вона косо зиркнула на лейтенанта і ледь усміхнулась.
У мерехтливому фіолетовому промінні та ядуче-бузкових спалахах реклам та посмішка здалась йому вовчим оскалом.
— У нашому випадку, — продовжила вона, — фраза могла б виглядати якось так…
Лейтенант якось несвідомо повів рукою — на якусь мить йому раптом здалося, що перед ним голодний дикий звір і він зараз кинеться…
— Mertvecy govoryat — otkroj shlyuz.
Цей хижий погляд в спалахах реклам…
— А ви не просто росіянка, так? — обережно спитав він.
Так само немовби закриваючись від неї ледь піднятою рукою.
— Ви ж спадковий військовий? — спитала вона. — Як і більшість із вас, так?
— Власне, так, по батьку.
— Ну от і я… — похмуро вивела вона, — от і я щось на кшталт того.
«Вовченя… — чогось подумалось Кайлу. — Кинеться?..»
І він вище підняв оту свою руку…
І легенько, обережно плеснув нею Олі по плечу.
— Радий, що тепер ми на одному боці, — невимушено проказав він.
І вовченя кудись зникло. Те саме тендітне каштановолосе дівча всміхалось навіть якось соромливо…
— Навзаєм, — проказало воно.
17.
Янсон підізвав їх не через дві хвилини, а через усі двадцять. Він поздоровкався за руку з Олею та Кайлом і лише втомлено зітхнув:
— Застосував усю свою харизму, аби вициганити для нас інженерну вагонетку. У мене тут таке безладдя, міс Рушді…
Він повів їх не до парадного входу в станцію, а кудись убік — там був затемнений і вельми занедбаний коридорчик. Поодинокі рекламні панелі заледве освітлювали його млявими потойбічними полисками, а на стелі то там то сям зіяли потворні тріщини зі згнилими покручами інформаційних ліній всередині. Дохлі інфолінії протікали і понуро скапували додолу, формуючи на нудотній сіруватій підлозі різнобарвні калюжки…
Коридорчик час од часу розгалужувався, але здавався цілковито безлюдним. Лише один раз у боковому тунелі їм трапився якийсь бородатий дідок в інженерному комбінезоні Paradise Inside — він сидів на гравістільчику коло однієї з порепаних ліній і зосереджено копирсався в ній, розгорнувши перед очима голографічний екран напульсника…
— Відверто кажучи — я в розпачі… — бубонів Янсон до Олі всю дорогу — на лейтенанта він, здавалось, зовсім не зважав. — Багатії знудились і мов показилися! Поки збирався до вас, мусив відволіктись на інцидент. Один із власників Massive Dynamic вчинив зі своєю службою безпеки стрілянину в громадському секторі! А там паркова зона — люди на відпочинку, з дітьми… Ледве зумів їх усіх розвести — цього вилупка і охоронні підрозділи лайнера! А той крейзонутий усе волав, що хтось, мовляв, хоче його з’їсти… Ні, ну ви уявляєте — вийшли в громадський сектор у скафандрах, бойовими порядками, з активованим маскуванням… — Янсон понуро зітхнув. — До всього маю більш серйозну проблему. Судячи з усього — сектор General Biology з дня на день піде війною на InGen Corporation … і я уявлення не маю, як цьому зарадити. Якщо ми пробовтаємось тут ще хоча б із тиждень, то…
— Власне, я про це й хотіла з вами переговорити, — обірвала його Оля.
Аби не втрачати часу, вона стала слати йому текстові повідомлення в Окі — той лише понуро кивав, час од часу зітхав та, бува, відпускав короткі репліки на кшталт:
«Все так серйозно?..»
«Схоже на те…»
«Слушно…»
Оля ж на них лише коротко кивала, або крутила головою, або взагалі не реагувала…
Скоро вони досягли таких самих затемнених пневмосходів і швидко злетіли вниз до чогось на кшталт мініатюрної станції. Тут було сяюче тунельне гніздо і охайна безлюдна платформа з одинокою рекламною панеллю на стіні… Панель саме повідомляла про «знижки», «актуальні пропозиції» та нагадувала, що «життя — це насолода».
— Почекаємо тут вагонетку… — вивів Янсон у сяючий жолоб тунелю, а тоді, повернувшись до Олі, мовив. — Ваші зауваги дуже слушні, колего — зроблю, що зможу. У мене є на прикметі кілька впливових акціонерів, що могли б скерувати ситуацію у вигідне для нас русло, до того ж — екіпаж лайнера також, гадаю, хотів би встановити контакт із цим вашим «космічним вовком» і поставити йому деякі питання… Я займусь цим одразу, як проведу вас. У мене катастрофічно мало людей, — зітхнув Янсон, ізнов завівши свою безнадійну пісню, — і навіть ті, що є, зв’язані по руках і ногах. Узяти хоча б і оцю ситуацію з Massive Dynamic…
Він іще щось хотів говорити, але тут із гнізда випливла обіцяна овальна фіолетово-чорна вагонетка. Вони втрьох зайшли до неї і тут же помчали по звивистому мерехтливому тунелю. Оля ізнов почала перекидатись із Янсоном текстовими повідомленнями, а лейтенант байдуже втупився в ядучі спалахи реклам на панорамному
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.
