Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

— І де ж та голова?

Злодій підвів руку й обережно обмацав обличчя. Вуса й бороду вкривала напівзасохла кров, на щоках, навколо вух і під пальцями кришилася тверда шкаралупа.

— Поплив до Близнюків із каменем на ногах. А в тебе морда така, наче тебе засунули в діжку для кров’янки. Ми ледве тебе помітили. Мабуть, тобі перепало якесь закляття.

Альтсін обережно вдихнув. Боліли суглоби, боліли ребра, щось кололо в лівому боці. Йому здавалося, наче він постарішав на двадцять років.

«Це минеться», — з глибин свідомості прийшла спокійна впевненість. — «Твої ребра загоїлися за два дні, а з цим усе піде ще швидше. Завтра біль залишиться лише відлунням, а післязавтра стане сном. Так, ти отримав закляттям. Таким, яке дозволило тобі впіймати клинок півтораручника голою долонею. Таким, яке призводить до того, що в тебе з’являється бажання обдирати з людей шкіру живцем, через що ти кривавиш носом, вухами й очима, наче в тебе вибухнув мозок. Це була Сила в тобі. Разом із демоном».

— Гарна ідея із тим плащем, інакше ми могли й досі вас шукати.

Так. Люди у відчаї роблять відчайдушні речі, а він ані на мить не сумнівався, що пропозиція Гундера варта не більше, ніж черв’як на гачку. Якщо він нею скористався б — був би мертвий.

Була ще й справа Товстого. Злодій повернувся до порту, увійшов до кам’яниці Цетрона і на привітання гепнув того в морду. Старий сучий син був у своєму праві, за смерть Керлана він міг виставити його людям Ґригаса, але було б добре, якби попередив, що Альтсіну є сенс уважно роззиратися навсібіч. З іншого боку, кому він міг довіряти в такій ситуації? Тож він показав Товстому пляшечку з отрутою та переказав пропозицію анвалара. А ватажок запропонував свій план: швидку атаку з моря, вбивство Ґригаса та відступ. План був простий і відчайдушний. Замість багатомісячної війни між гільдіями із тінню графа за спиною — блискавичний удар. Відрубати рибі голову, як казали в порту. Без Ґригаса його люди стали б лише бандою злодіїв, позбавлених командування і, що важливіше, мотивації для битви. Ліга Капелюха втратила анвалара, але, здається, ніхто не сумнівався, що це не надовго.

Єдиною річчю, яка стримувала Цетрона раніше — той факт, що Ґригас посадив своїх людей у кілька складів, і ніхто не знав, у якому він насправді перебував.

Тоді Альтсін вийшов від Товстого, прогулявся портом, випив кілька кухлів пива, з’їв гарний обід і повернувся з власним планом. Сказав, що піде до Ґригаса в червоному плащі, якого видно за милю, щоб люди Цетрона, спостерігаючи за ним із безпечної відстані, могли відразу зрозуміти, до якого складу його заберуть.

І що для впевненості він зашиє під підкладку кілька мішечків із алхімічним порохом, який, коли горить, змінює колір полум’я. Його використовували для нічної сигналізації поміж кораблями на морі. Якщо в нього буде можливість, то всередині складу він підпалить плащ і таким чином просигналізує про їхнє положення. Завдяки цьому, після виламання воріт люди Товстого не мали проблем, щоб знайти його в гігантській будівлі.

А разом із ним — Ґригаса.

Досконалий план. Імперські Щури повинні у них повчитися.

А потім він назвав свою ціну.

П’ятсот імперських.

За таку суму він знайде людей, які вирвуть із його голови демона.

Люди у відчаї повинні користуватися будь-яким шансом. Товстий щось говорив йому. Щось про те, аби залишитися разом із ним й наводити лад. У кожного мають бути свої марення.

— Мої гроші? — Альтсін перервав його, звівши долоню.

— Отримаєш їх, як ми й домовилися.

— Добре. Ти маєш на цій лайбі миску з водою?

— Щось знайду.

— Принеси її мені. Хочу обмити обличчя. А потім — висади мене на узбережжі. А коли пришлеш мені золото, то залиш у спокої. Це не моя війна, Цете, це не моя справа.

Він заплющив очі. Тиша, яка встановилася над його головою, була доволі промовистою. Товстий мовчав решту дороги і лише дивився, як Альтсін змиває кров із обличчя, пакує свої речі й готується зійти на суходіл. Барка, яку пхали уперед п’ятдесят весел, швидко дісталася до головного порту.

Альтсін зістрибнув на темне узбережжя й озирнувся на колишнього патрона.

— Я ні до чого тебе не змушую, — голос Цетрона був спокій ним і байдужим.

— Ні. Не змусиш. Ти ніколи цього не робив. Волів, щоб люди йшли за тобою самі, не тягнути їх на мотузках. Ти будеш добрим анваларом. І, Цетроне…

— Що?

— Я також люблю це місто. Тож… якщо я почну дивно поводитися… Якщо ти почуєш, що я роблю речі, яких робити не повинен… яких я би точно не зробив… Пришли до мене людей. Хороших людей. Найкращих, яких матимеш. І не шкодуй для них золота.

Альтсін сховався в тіні, перш ніж Цетрон встиг відреагувати.

РІЧКА СПОМИНІВ

Процесія тягнулася в нескінченність. Мовчазний, поважний натовп заблокував вулицю на всю ширину й сунув крок за кроком у бік храму. Вже минула година з того часу, як Меч пронесли під його вікном. Він не пам’ятав, щоб колись так було. Авжеж, шість років тому Шлях Пожертви збирав тисячі людей, але ніколи аж стільки. І ніколи процесія не здавалася такою… смертельно поважною. Він майже відчував напругу, що збиралася над натовпом.

Альтсін відвернувся від вікна й пішов до ліжка. Справжнього, із балдахіном, атласною постіллю й периною, яка коштувала більше, ніж місячний заробіток капітана чималої галери. Товстий дотримав обіцянку. У підземній скарбничці кам’яниці спочивали кількасот срібних оргів — частина плати за голову Ґригаса. Майже відразу він обміняв п’ятдесят імперських на срібло, бо лише дурень хизується грошвою без потреби. Решту, чотириста п’ятдесят імперських золотих оргів, він розмістив у трьох різних банках на три різні прізвища. Грав, знову грав роль, яка давала йому шанс вижити в найближчі місяці. Альтсін Авендег — злодій, найманий кинджал, мандрівний писарчук чи моряк, не прожив би й кількох днів із п’ятьма сотнями імперських при собі. Але Дамєр-гид-Мавеє, представник купецької гільдії з північного Генвера, що була зацікавлена у продажі деревини для Понкее-Лаа, уже мав більші шанси.

Найкраще ховатися на виду у всіх.

Злодій витягнувся на ліжку, заводячи руки за голову, й почав лічити дельфінів на балдахіні. За мить адресував їм кислу посмішку. Проблеми — ось як він починав про це думати; не кошмари, які потроху тягнуть його в безумство, не маячня, що змушує його божеволіти посеред білого