Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Вже досить довгий час імператор жив у впевненості, що дружиною його покарали боги. За дурість і самовпевненість, а ще бажання спіймати удачу найпростішим способом. Ось і дісталася йому зрештою любителька скандалів на порожньому місці. Добре, хоч вона ці скандали влаштовувала не при свідках. Та й маску доброго й трохи дурного створіння тримала на обличчі досить довго.

Імператриця ж була впевнена в тому, що це імператор робить все можливе і неможливе, аби зіпсувати їй настрій, виставити дурепою і порушити всі плани. Ось навіть зараз, вона з таким натхненням написала сценарій для свята, пішла на поступки, в якості наречених запросила дівчат, обраних чоловіком. Ще й раділа, що він нарешті зацікавився цим. Але на даний момент від радості не залишилося й сліду, навіть можливість пошукати серед наречених спадкоємиць вже не тішила. Не до якоїсь спадкоємиці, коли чудове свято перетворюється на якийсь вуличний балаган.

А історія з яблуками стала просто останньою краплею. І імператриця вирушила поставити кілька незручних запитань розпорядниці. І яке ж було її здивування, коли замість особисто призначеної немолодої і розумної вдови елани Бадеші, вона в цій якості виявила незнайому юну особу, яка навіть не здогадалася встати побачивши імператрицю.

Скандал із цього приводу Кадія влаштувала грандіозний, навіть присутність у приймальному залі якогось заляканого мужика, який тут же втік, і парочки охоронців-радників не завадило. А мерзенний чоловік, ніби бажаючи роздратувати дружину ще більше, сидів із нудним обличчям і час від часу тяжко зітхав.

— То що там трапилося з яблуками? — спитав він, коли імператриця зітхнула.

Кадія навіть зубами заскрипіла, а потім глибоко вдихнула і звинувачуючи сказала:

— Я стерпіла і не стала нічого говорити, коли садівники не змогли впоратися з якимись мурахами і ви наказали перенести дату збирання врожаю. Я нічого не сказала, коли якийсь недоумок вирішив, що білі сукні — найкраще, у що можна вбрати наречених, хоч і знала, що після прогулянки по росі та траві ці сукні будуть виглядати жахливо. Я нічого не сказала, коли виявила в руках у дівчат парасольки від сонця, хоча традиційно з парасолькою приходжу лише я. Не сказала, навіть незважаючи на те, що спочатку там був туман, а потім сонце з-за хмар виглядало лише зрідка. Але міняти традицію випікання пирогів з наступним чаюванням і читанням книг на якусь дурість із роздачею яблук кавалерам на балу… куди потім ці яблука подіти? Так і гасати з ними весь вечір?! — імператриця запнулася від обурення, голосно й глибоко вдихнула і закінчила викривальну промову: — Так вони ще й не зволили нічого до ладу дівчат пояснити! Одна яблуками шпурлялась у якогось нещасного через те, що він не захотів їх брати. Мабуть, вирішила, що вручити треба будь-що-будь. Декілька дівчат взагалі обдарували цими яблуками варту! Молодший син моєї камеристки був змушений звернутися до лікаря, після того, як не зміг відмовити одній із наречених і спробував яблуко, яке виявилося червивим, підгнилим і з якоюсь пліснявою. Ще кілька дівчат поривались вирушити роздавати яблука жебракам, а дві побажали їх відправити братам. Це як треба було пояснювати, щоб у дівчат з'явилося стільки версій?!

— Не знаю, — щиро зізнався імператор.

— А все ця ваша юниця без мізків, — майже зашипіла імператриця. — Як ви могли поміняти мою елану-розпорядницю на це нерозумне створіння?! Вам розум затьмарило її гарненьке личко?! Настільки, що ви їй навіть папір із указом написати не погидували?!

— Юниця? — перепитав імператор і озирнувся на охоронницю-вовчицю.

Та подивилася на імператрицю своїми синіми очима, які Кадії час від часу хотілося видряпати. Надто вже добре ця жінка виглядала для своїх років і дорослого сина, та й красою могла затьмарити половину двору, якби зволила одягнути сукню, замість свого страшного широкого моряцького костюма, і зробити зачіску акуратнішу і гарнішу за пересічну косу, переплетену зі стрічкою.

— Нова коханка принца, — сказала охорониця. — Дівчина гарна і діяльна, але, на диво, дурна, коли справа не стосується того, як заманити чоловіка в ліжко.

— А папір із указом у неї звідки? — здивувався імператор.

— Принц має право користуватися малою печаткою, гадаю, її вистачило для того, щоб переконати розпорядницю Найкращої з елана в тому, що її відставили, — розважливо сказав охоронець, молодий, русявий і величезний, зовсім незнайомий імператриці.

— Ах так, мала печатка, — задумливо пробурчав Мален і посміхнувся дружині. — Люба, поясніть вашій умілій елана, що мала печатка не призначена для призначення будь-кого в розпорядниці свята. Вона для особистих листів та наказів військовим частинам, які були віддані у розпорядження принца. А також поясніть Ромулу, що він не має жодного права псувати ваше свято, призначаючи своїх коханок на посади, з якими вони не в змозі впоратися. Що робити із зайво спритною дівчиною, вирішуйте самі, але постарайтеся, щоб у інших настільки ж спритних не з'явилося бажання теж щось вам зіпсувати.

Йшла імператриця киплячи від злості. Скандал її цього разу тільки розпалив, а кричати на чоловіка, який виявився ні в чому не винен, було б зовсім безглуздо. Тому вона вирішила раз і назавжди поставити на місце сина та всіх його коханок. І не чула, як за спиною синьоока вовчиця тихенько пробурчала:

— Ну от, тепер вони будуть деякий час зайняті один одним. І навіть нічого для цього робити не знадобилося. Хоч від них відпочинеш.

***

Через урочисте вигнання принцової коханки з палацу та повернення на місце досвідченої розпорядниці, про наречених усі забули ледь не до самого балу. Коханка справді виявилася дівчиною дурнуватою і замість того, щоб покірно схилити голову і піти, благаючи про прощення та співчуття, вона посміла заявити, що у принца більше влади, ніж у його матері. Можливо, вона мала навіть рацію, але говорити це точно було не слід. Так що видворяли дівчину не тихо і мирно, а голосно, з обшуком у пошуках зниклого намиста Кадії, з урочистим знаходженням срібної підвіски-листа, що колись належала матері самого імператора і точно не призначеної для подарунка якійсь дурній дівчині.