Читати книгу - "Жорстоке небо"

На відміну від Європи ринок авіаперевезень у країнах СНД розвивається повільніше (якщо розвивається взагалі…). Після колапсу Радянського Союзу чимало пілотів залишились без роботи, і саме їх, після перекваліфікації, наймають європейські авіаперевізники, що динамічно розвиваються. Хорошим прикладом є швейцарська компанія «CrossAir», половину лайнерів якої пілотують льотчики зі Східної Європи (Молдови, Білорусі й України).

Чи справді шофер, який не перший день працює на летовищі, міг переплутати смуги? Однозначно так! Загалом, продумуючи подробиці катастрофи літака «Аронов ААРОН 44», я осмислював послідовність розгортання подій під час двох реальних авіакатастроф: рейсу 006 компанії «Singapore Airlines» і рейсу 38 компанії «British Airways». 31 жовтня 2000 року о 23:17 пілот широкофюзеляжного «Boeing 747-400» переплутав смуги аеропорту Чанґ Кай-Шек (нині міжнародний аеропорт Таоюань на Тайвані) і почав розганятись по закритій на ремонт смузі, у кінці якої стояли будівельні машини та обладнання. У результаті зіткнення загинуло 83 зі 179 пасажирів і членів екіпажу сінгапурського авіалайнера. Причини катастрофи: груба помилка пілотів і погана видимість через тайфун, що насувався на Тайвань. Я справедливо розсудив: якщо досвідчений пілот, який вилітає зі знайомого аеропорту, примудрився з двох паралельних обрати неправильну смугу, то що казати про простого водія снігоочисника.

Друга катастрофа — 17 січня 2008 року на підльоті до аеропорту Хітроу, Лондон — відбулася через часткову відмову двигунів під час посадки. «Boeing 777-200» компанії «British Airways» не долетів до торця посадкової смуги, здійснивши аварійну посадку на поле перед летовищем, через падіння тяги двигунів на завершальному етапі польоту. На борту було 136 пасажирів і 16 членів екіпажу; на щастя, ніхто не загинув. Причиною аварії було утворення в паливних трубопроводах кристалів водяного льоду. Через турбулентність лід відокремився від стінок труб і закупорив теплообмінник, крізь який пальне надходило до двигуна.

Міжнародний аеропорт Париж-Північ і літак «Аронов ААРОН 44» вигадані. Напевно, ви знаєте, що у своїх романах я прагну надзвичайної, максимальної реалістичності. Я вважаю це однією з необхідних умов для того, щоб читач почав вірити в історію. У «Жорстокому небі» я відступив від правила: не хотілося описувати авіакатастрофу реального лайнера в реальному аеропорту. Втім, і аеропорт, і літак мають прототипи. Номінально прототипом «ААРОНа 44» можна вважати український літак «Антонов Ан-148», але — лише номінально. З конструктивної і технічної точок зору описаний у романі лайнер не має нічого спільного з «Ан-148». Змальовуючи «ААРОН 44», я користувався Керівництвом з експлуатації «Boeing 737-500» і — меншою мірою — «Airbus A318». Розташування злітних смуг і руліжних доріжок в аеропорті Париж-Північ відповідають одному з аеропортів Північної Америки; термінали й інші наземні будівлі вигадані мною і не мають прототипів у реальному житті.

По-четверте, працюючи над «Жорстоким небом», я змінив сам процес написання. Раніше я брав сиру ідею (одну з багатьох, що крутяться в голові), збирав необхідну для її реалізації інформацію, всідався за комп’ютер і починав писати. За 6—7 місяців на руках опинялась чернетка, яку я розсилав якомога ширшому й різноплановому колу рідерів — вони першими читали її і давали зауваження. Проблема в тому, що за такої організації роботи в текст можуть затесатися хиби, які не можна виправити, не переписуючи весь роман. Вони — наче пухлина, яку не можна вирізати, не вбивши організм. Наприкінці 2013-го я остаточно переконався, що такий підхід неправильний, по суті, він робить беззмістовною, непотрібною роботу рідерів, а тому, взявшись за «Жорстоке небо», вирішив діяти інакше: насамперед обговорив події нового роману з людьми, які читатимуть чернетку, ще до початку роботи над романом, та найважливіше — поділив текст на три приблизно однакові частини, кожну з яких надсилав рідерам у міру готовності. Довелося писати «лінійно», не перескакуючи з епізоду на епізод, зате тепер я міг «підтягувати» характери героїв, виправляти недоліки й дефекти у фабулі за ходом розгортання сюжету. Щиро сподіваюсь, що ви це відчули під час читання роману.

Хочу подякувати людям, які вичитували текст і не лінувались ділитися ідеями, як зробити його кращим: Наталії Дмитренко, Анастасії Євдокимовій, Тетяні Іллюк, Святославу Кіралю, Юлі Мендель, Тетяні Моцак, Олексію Померенку та Люді Середі.

Дякую Світлані Скляр, Галині Сологуб і всім, хто працював над романом у «Клубі Сімейного Дозвілля».

Велике спасибі Ярославу Чеху, який вдихнув нове життя в мою Офіційну сторінку у ВКонтакті й активно допомагав просувати «Жорстоке небо» ще до виходу роману у світ.

Дякую чарівній Юлі Мендель за незламну віру в сучукрліт, безкомпромісну пробивну діяльність і незмінну інформаційну підтримку на каналі «ICTV». Ти крута! Так тримати!

Кажу спасибі Віктору Романюку за рекламу і просування моїх книжок у Львові.

Висловлюю вдячність художнику Дмитру Ластовці, який — з власної ініціативи! — намалював Твердиню, причому так, що навіть я в неї повірив, і який створив ілюстрації до «Жорстокого неба».

Дяка Олександру «Sanchos Rodrigez’у» В’юну за зйомки тизера і всяке інше.

Насамкінець — це вже стає доброю звичкою — дякую всім-всім-всім, хто сприяв мені під час всеукраїнського туру на підтримку мого попереднього трилера «Твердиня». Цей тур помітно більш успішний порівняно з «BOT PROMO TOUR» — туром на підтримку технотрилера «Бот», що теж вважаю вдалим, — і за кількістю, і за якістю презентацій. До звичних Кіровограда, Рівного, Черкас, Полтави, Києва, Львова й інших обласних центрів додалось багато нових міст, чимало з яких — на сході та півдні України: Луганськ, Маріуполь, Херсон, Червоноград, Кременчук, Лубни, Кам’янець-Подільський, Володимир-Волинський тощо. До більшості я завітав уперше. Траплялися тижні, протягом яких я робив повне коло по Україні, кожного нового дня виступаючи в іншому місті. Наприклад: Рівне — Нововолинськ — Володимир-Волинський — Львів (лише пересадка) — Харків — Полтава. Або ще: Київ — Маріуполь — Луганськ — Конотоп — Лубни — Київ. Усе це було б неможливим без допомоги й ентузіазму купи чудових людисьок, які самовіддано брались за дуже невдячну справу — організацію літературних презентацій: наймали приміщення, робили анонси, немислимими фінтами заманювали пресу і збирали небайдужих людей. Найменше, чим я можу їм віддячити, — це загади в післямові до мого нового роману.

Отож, нижче я подаю оновлений список моєї road crew, список людей, які протягом минулої осені допомагали мені втілювати мрії в життя. Деякі з них були задіяні в організації виступів, у когось я ночував перед тим, як їхати далі, а хтось просто підіймав мені настрій, віддаючи, певно, найдорожче — власний час і посмішку.

Я пам’ятаю кожного з