read-books.club » Бойовики » Жорстоке небо 📚 - Українською

Читати книгу - "Жорстоке небо"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жорстоке небо" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 134 135 136 ... 140
Перейти на сторінку:
і не повернувся. На початку осені Діана якось бачила його у дворі багатоповерхівки, але рудий котяра був зайнятий тим, що підкрадався до голуба, і не зауважив колишньої хазяйки.

Куплені Діаною джунгарики так розплодилися, що Гена не встигав роздавати їх друзям і родичам, через що почувався власником хом’ячиної ферми.

На початку березня Геннадій найнявся нічним сторожем крутого фітнес-клубу на Нивках. Платили непогано, крім того, чоловік міг без відриву від «роботи» багато читати. Гена нарешті взявся за те, з чого починається кар’єра професійного письменника: став вдумливо читати книги. За місяць Геннадій «доріс» до того, щоб нотувати прочитане, фіксуючи, що саме вразило, а через що той чи той епізод видавався затягнутим. Попереду чекало чимало роботи. Попри те, що чоловік знаходився за п’ять років від моменту, коли почне бачити відмінності між добре й паскудно написаним текстом, років за вісім від контракту із серйозним видавництвом і років за п’ятнадцять від національного бестселера з власним ім’ям на обкладинці, він обрав правильний шлях. Не факт, що він пройде той шлях до кінця, не обламавшись чи не застрягнувши десь дорогою. Всяке буває — це життя. Але на цей раз Гена пообіцяв собі, що принаймні спробує не налажати.

17 травня 2013—20 травня 2014

Рівне — Москва — Самарканд (Узбекистан) — Ладижин (Вінницька область, Україна) — Рівне

Післямова

«Жорстоке небо» для мене — не просто новий трилер, а особливий, по-справжньому знаковий роман. По-перше, книга, яку ви тримаєте в руках, — цілком і повністю про літаки, а я давно хотів написати роман про авіакатастрофу. Гадаю, якщо ви читали трилери «Бот» чи «Твердиня», то зауважили, що в кожному романі N-ну кількість епізодів я відводжу для опису сучасних — найбільш вражаючих і дивовижних — літальних апаратів: «B-2 Spirit», «F-22 Raptor», «V-22 Osprey», «Ми-17» тощо. Не можу втриматись, нічого не можу із собою вдіяти, це, реально, якась підсвідома одержимість, — але я люблю літаки і радий, що нарешті виклав на папері історію, яку виношував, виліплював у голові більше ніж два роки. «Жорстоке небо» з’явилось на світ не через любов до книжок про літаки (насправді у світі таких зовсім мало, якщо порівнювати з детективами, чи любовними романами, чи навіть книгами, які чорнороті критики називають «високою» літературою), 130 000 слів «Жорстокого неба» опинились на папері саме завдяки моїй одержимості авіацією. Я багато літаю; мені пощастило політати ще в радянський час на «Ан-2», «Ан-24», «Як-40», «Ту-134», і пригадую, що ще тоді, у дитинстві, я не міг відвести захопленого погляду від лайнерів, які, ревучи двигунами, відривались від злітної смуги. Я не міг зрозуміти, яким чином жорстка конструкція зі сталі й алюмінію, яка важить кількадесят тонн, не махаючи крилами, підіймається в розріджене повітря, котре ледве втримує пір’їну. Уявіть 70-тонне безладне нагромадження сирої, необробленої сталі, алюмінію, композитних матеріалів, скла, пластику, шкіри й тканини. Уявили? А тепер уявіть 70-тонний досконалий «Boeing 737-800». Я виріс і опанував усі основоположні принципи аеродинаміки, всі закони фізики, всі принципи конструювання, що забезпечують перетворення першого на друге, але досі не можу повірити, що ВОНО, БЛЯХА, ЛЕТИТЬ, з по-дитячому невимовним захватом спостерігаючи, як гостроносий пасажирський лайнер підіймається в небо. Це якась довбана магія, і якщо ви поділяєте мою думку, якщо ви задираєте голову щоразу, коли з неба долинає звук авіаційних двигунів, я вірю, що ця книга вас не розчарувала.

По-друге, «Жорстоке небо» — це мій перший роман, де стрижневою постаттю є не головний герой, а… головна героїня. Мабуть, це пов’язано з тим, що попередні трилери були надміру «пацанячими» з відверто другорядними жіночими постатями. На відміну від «Бота» і «Твердині» я задумував «Жорстоке небо» як роман «для всіх». Я витратив достобіса багато часу, проробляючи характер Діани Столяр, дістаючи всіх знайомих дівчат 28-річного віку запитаннями штибу «а це реально?», «а ти б так зробила?», безсоромно «тягнучи» в сюжет підглянуті у їхньому гардеробі елементи одягу, почуті вислови і помічені звички. Те ж саме з дітлахами — Данею й Артемом. Хоча з малюками було легше: я не переймався реалістичністю, оскільки більшість епізодів із Данькою я списав зі свого похресника, ім’я якого — Данило. Наскільки він вийшов «живим» і рельєфним — то вже не мені судити.

По-третє, «Жорстоке небо» — мій найбільш реалістичний роман. Концепція «роману для всіх» вимагала відмовитись від містики та наукової фантастики, якими задля гостроти сюжету зловживають деякі західні автори, і більш ретельно пропрацювати сюжет. Непросто втримувати напруження, маючи на руках обмежений набір банально-житейських драматичних засобів, розуміючи, що ти не можеш запустити в сюжет малюків із закривавленими очима чи безтілесну димоподібну примару, яка вилазить з багатокілометрового отвору в землі і готова надерти задницю всім без розбору героям роману. Але, мабуть, результат того вартий.

Кілька слів стосовно реалістичності/реальності самої катастрофи.

Чи можливою є ситуація, що коли-небудь французька авіакомпанія закупить літаки українського виробництва?.. Про це можна довго дискутувати, але якщо міцно заплющити очі і схрестити пальці, то можна уявити мрійливу відповідь: так, це можливо. Я не стверджую, що колись це реально відбудеться, але не бачу причин, які б категорично унеможливлювали гіпотетичну угоду між невеликою французькою авіакомпанією й українським виробником. Умови, за яких таке (ймовірно) станеться, я детально описав на початку книги.

Чи реально, щоб літаком європейської компанії керував пілот з України? Насправді чимало українських пілотів уже працюють у Європі. Причина — вибухоподібний розвиток європейського ринку авіаперевезень. Для прикладу, візьмемо британську лоукост-компанію «easyJet», чий флот на сьогодні складається із сотні літаків «Airbus A320» і кількох «Airbus A319». Протягом 2013 року чистий дохід «easyJet» становив 4 мільярди фунтів стерлінгів. Підкреслю: це не оборот за рік і не загальна виручка, а чистий прибуток з вирахуванням усіх поточних витрат. Що це означає для ринку? Всього за рік «easyJet» накопичив колосальні кошти для розвитку, для розширення мережі маршрутів. Британський перевізник уже замовив у концерну «S.A.S. Airbus» 100 (сто!) нових лайнерів А320, ініціював добудову нових смуг і терміналів у малих аеропортах, які використовують лоукост-компанії, та почав набирати персонал: техніків, заправників, стюардес, менеджерів і… пілотів. Отут виникла проблема. Льотчиків не можна набрати просто з вулиці. Якщо п’ять років тому керівництво «easyJet» планувало не стовідсотковий, а лише, припустимо, п’ятдесятивідсотковий приріст, то це означає, що авіаційні школи підготували пілотів лише для 50 нових літаків. Якщо стюардесу після нетривалих кількатижневих курсів можна відрядити на рейс і вона успішно виконуватиме свої обов’язки, то з пілотами так не

1 ... 134 135 136 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жорстоке небо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жорстоке небо"