Читати книгу - "Аутсайдер"

Семюелз згорнув теку, нахилив голову, потім підвів.

— Я не висуватиму своєї кандидатури на переобрання, леді та джентльмени, тож мені випала рідкісна нагода бути з вами абсолютно чесним.

«Що далі, то краще», — подумав Ралф.

— Якби в мого департаменту було трохи більше часу на аналіз речових доказів, то ми майже неодмінно зняли б обвинувачення з містера Мейтленда. Якби ми наполягли й довели справу до суду, то я певен, що й там його визнали б невинним. І я маю особливо наголосити, що, згідно із законами юриспруденції, на момент своєї смерті він і був невинний. Проте над ним, а як наслідок — і над його родиною, і досі грозовою хмарою висить підозра. І сьогодні я маю на меті розвіяти цю хмару. На думку окружної прокуратури, а також згідно з моїм особистим переконанням, Террі Мейтленд ніяк не був пов’язаний з убивством Френка Пітерсона. Отже, я оголошую про відновлення розгляду цієї справи. Хоча наразі центром розслідування є Техас, слідчі дії також тривають у Флінт-Сіті, окрузі Флінт і тауншипі Кеннінґ. А тепер я радо вислухаю всі ваші запитання.

А їх виявилось удосталь.

  5

Пізніше того ж дня Ралф завітав до Семюелза в офіс. На столі окружного прокурора, який незабаром мав скласти повноваження, стояла пляшка «Бушміллз». Він налив їм обом по ковтку й підняв свій келих.

— Ось війна перешуміла, щастя й горе нам зробила [276]. У моє­му випадку здебільшого горе, та й хрін із ним. Вип’ємо за війну.

Вони випили.

— Ти добре впорався із запитаннями, — сказав Ралф. — Особливо враховуючи всю ту брехню собачу, що ти їм по­закидав.

Семюелз стенув плечима.

— Брехня собача — то хліб із маслом будь-якого хорошого юриста. У нашому місті Террі й досі підозрюють, і таке ставлення навряд чи повністю зміниться, Марсі це розуміє, але люди вже потроху міняють свою думку. Наприклад, її подруга, Джеймі Меттінґлі, — Марсі зателефонувала мені сказати, що вона приходила з вибаченнями. Вони обидві виплакалися. Здебільшого спрацював відеозапис із Террі в Кеп-Сіті, але те, що я розповів про відбитки й ДНК, також зіграє свою роль. Марсі спробує тут лишитися. І я гадаю, що в неї все вийде.

— Щодо ДНК, — сказав Ралф. — Над зразками працював Ед Боґан із відділення серології нашої Багатопрофільної. На кону його репутація, він уже, мабуть, вовком виє.

Семюелз усміхнувся.

— І має на те право. Тільки правда теж не дуже догідна — можна сказати, ще один випадок зі слідами, що обриваються. Зразки під ультрафіолетове світло не потрапляли, але на них почали з’являтися білі плями невідомого походження, і тепер вони вже геть зіпсовані. Боґан зв’язався з криміналістичним відділом поліцейського управління Огайо, і знаєш що? Те саме трапилося зі зразками Гіта Голмза. Є ціла низка фотографій, на яких видно сам процес руйнування. Адвокат захисту міг би по повній відтягнутися стосовно цього, еге ж?

— А свідки?

Білл Семюелз розсміявся й підлив собі віскі. Простягнув пляшку Ралфу, але той замотав головою — ще додому їхати.

— Це було найлегше. Усі вони вирішили, що помилилися, за двома винятками — Арлін Стенгоуп і Джун Морріс. Вони від своїх слів не відмовляються.

Ралф не здивувався. Стенгоуп була та стара пані, яка бачила, як чужинець підійшов до Френка Пітерсона на парковці біля «Делікатесів Джералда» і поїхав із ним геть. Джун Морріс була дівчинка, яка бачила його в парку Філіс у закривавленій сорочці. Дуже старі й дуже молоді завжди бачать найясніше.

— І що тепер?

— Тепер ми доп’ємо віскі й кожен піде своєю дорогою, — відповів Семюелз. — У мене тільки одне запитання.

— Давай.

— А він був один такий? Чи є ще інші?

В уяві Ралфа зринула сцена фінального протистояння в печері й пожадливий вираз в очах чужинця, коли той спитав: «Ти десь бачила ще одного такого, як я?»

— Не думаю, — відказав він, — але цілковитої впевненості теж не маю. У цьому світі що завгодно може бути. Тепер я це знаю.

— Господи Боже, сподіваюся, що ні!

Ралф нічого не відповів. У голові прозвучав голос Голлі: «Всесвіту краю немає».

  (21 вересня)

  6

Ралф пішов у ванну голитися й прихопив із собою каву. Протягом примусової відпустки він недбало ставився до цієї щоденної повинності, але вже минуло два тижні відтоді, як його поновили на посаді. Джинні була внизу на кухні, готувала сніданок. До Ралфа долинав запах бекону та ревіння труб, яке знаменувало початок програми «Тудей», де спершу вивалять щоденний багаж поганих новин, а вже потім перейдуть до знаменитості, яка щось утнула на цьому тижні, і численних роликів, що рекламують рецептурні ліки.

Він поставив на столик кухлик із кавою і завмер — з-під його нігтя, звиваючись, рвався на волю червоний черв’як. Ралф поглянув у дзеркало й побачив, як на обличчі проступають риси Клода Болтона. Роззявив рота, щоб закричати. І між губів просто на сорочку пролився цілий потік черв’яків і червоних хробаків.

  7

Ралф прокинувся, уже сидячи на ліжку, серце калаталось у горлянці, у скронях і в грудях, руки прилипли до рота, наче він хотів стримати крик… або щось набагато гірше. Поруч спала Джинні, отже, він не кричав. Он які справи.

«Тоді жоден хробак у тебе не проліз. Жоден навіть не торкнувся. Ти сам це знаєш».

Так, Ралф знав. Зрештою, він там був, а потім, перед виходом на роботу, пройшов повне (хоч і запізніле) обстеження в терапевта. Вага й холестерин трохи вищі за норму, та поза цим лікар Елвей оголосив його цілком здоровим.

Ралф глипнув на годинник — за чверть четверта. Улігся назад у ліжко та став дивитися в стелю. До зірниці ще багато часу. Багато часу на роздуми.

  8

Ралф із Джинні були ранніми пташками. Дерек спав, аж поки його не витягали з ліжка о сьомій — найпізніша година, коли він іще мав шанс встигнути на шкільний автобус. Ралф сидів за кухонним столом у піжамі, поки Джинні вмикала кавоварку «Банн» і виставляла пачки з пластівцями, щоб Дерек вибрав собі до смаку, коли спуститься снідати. Вона спитала Ралфа, як йому спалося. Він сказав, що нормально. Спитала, як справи з пошуком нового детектива, який мав обійняти посаду Джека Госкінза. Ралф сказав, що вже знайшли. Послуговуючись рекомендаціями Ралфа й Бетсі Ріґґінз, голова Ґеллер вирішив підвищити офіцера Троя Рамаджа й зарахувати його до трійці детективів Флінт-Сіті.

— Він — не найяскравіша свічка в канделябрі, проте робо­тящий і вміє працювати в колективі. Гадаю, він нам підійде.

— Добре. Рада це чути, — Джинні налила йому кави, потім провела рукою по щоці чоловіка. — Ви, містере, уже щетину відростили. Час голитися.

Ралф узяв каву, пішов нагору, зачинив двері в спальню і зняв із зарядки телефон. Потрібний номер знайшовся в контактах, і хоч було ще досить рано (до вступного трубного ревіння «Тудей» лишалося як мінімум півгодини), Ралф знав, що ця жінка вже не спить. Зазвичай навіть перший сигнал виклику не встигав догудіти. Так сталось і сьогодні.

— Привіт, Ралфе.

— Привіт, Голлі.