Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- І Делоріс сіра. Але Делоріс хапач смерті, а та Химерниця — ні? - не могла второпати Дезіре.

- Все правильно. - схвально кивнув Максуд.

Дезіре потерла чоло. Сандрін вже запустила свої пальці, усуваючи дірку в організмі воїна. За кілька секунд його рана затяглася. Сандрін вміла робити так, щоб не залишалося шрамів. Навіть коли рана була повністю затягнута, вона все ще продовжувала водити своїми зеленими пальцями крізь зелений серпанок, дивлячись на це все своїми фіолетовими очима. Так продовжувалося вже цілу хвилину.

- Що це ти робиш? - не витримала Дезіре.

- Відновлюю чутливість. За це відповідають нервові закінчення. Їх теж можна скопіювати та продовжити, підвівши до шкіри. Якщо знати, як саме це робиться.

Дезіре закусила губу. Шкода, вона не могла бачити крізь шкіру. Дівчина стиснула зуби і силою змусила себе відвернутися. Вона так не вміла. Навіть не знала, що таке можна зробити. Химерниця озирнулася. Люди з каменю все ще не набули людського вигляду. Хіба можна було їх у цьому звинувачувати? Звідусіль могла чатувати небезпека. З кожного куща могла вистрибнути Химерниці або... щось там ще могло. Стоячи на полі битви, не знаючи де вороги та скільки їх, Дезіре відчула себе захищеною. Сандрін, нехай вони й не дуже ладнали, Максуд, сабазадонка, подрібнювачі. І дівчина, яка здатна поглядом перемогти чемпіона. Дезіре посміхнулася і підморгнула Жазелізе, чим збила клерка з пантелику. Химерниця посміхнулася ще ширше і пішла запитати Тревізо і Ревіаль, що вони про все це думають. З таким військом вона почувала себе у безпеці.

- А де тіло Мюрай? - запитала Дезіре.

- Її розрубували на дрібні шматочки. Та Химерниця вбила її в голову стрілою, а потім амаліони потягли її труп. - Жеместьє опустила очі.

Вони були подругами. Як би це не звучало з вуст Химерниці, але так воно й було.

- В голову? - перепитала Дезіре. - Не поталанило. Влучний постріл.

- Вона дуже точно пускала стріли. - погодився Максуд.

- І мені потрапила майже в серце. Ще б волосинку і я була б мертва. - додала Естель.

Максуд задумався. Так, червонява теж нагадала йому про вбивчих Химерниць з минулого. Такі ж безжальні та смертельно небезпечні. Від них було набагато більше небезпеки, ніж від тих, що жили в цьому часі. Воїн подумки подякував Батьку, що проти нього не діє загін таких Відьом. Інакше йому довелося б не залишати стану, в якому він знаходиться на Першому Кроку. А то й зовсім проводити весь час поза межами фортеці на Другому.

- Ідемо. Не затримуватимемося. Ідемо прямо в фортецю. - воїн командним тоном наказав усім збиратися і йти. - Візьміть із собою скільки зможете зброї та щитів. Може, вони ще стануть у нагоді.

Химерниці кинулися збирати мечі та щити чорних загиблих амаліонів. І завантажувати це все барахло на подрібнювачів. Ті сильно не заперечували, якщо не рахувати звуку урагану в горах, що вони періодично видавали. Може, вони так свою радість показують? Максуд і сам узяв пару мечів та один щит. Група виступала у фортецю. Додому. У нього з голови ніяк не йшла та Химерниця.

- Так, треба б вжити заходів обережності. - задумливо казала Амайанта. - Зелені можуть робити незбагненні речі зі своїм тілом. Як для людини, я маю на увазі. - не забула вона уточнити.

Максуд зітхнув. Амайанта права. Зайві кілька відсотків шансу вижити ще нікому не нашкодили. Він протиснувся до Тревізо.

- Селюстір, ти знаєш, що давні зелені Химерниці робили, щоб частіше виживати у битвах? - спитав Максуд.

Тревізо зацікавлено обернулася до нього. Навіть Дезіре і Жеместьє, що розмовляли поруч, замовкли.

- Раніше Химерниці часто билися одна з одною. У зелених Химерниць, як і у всіх інших, є два слабкі місця. Голова та серце. Усі інші рани їм не смертельні. Тому їх насамперед намагаються поранити саме туди. Усі про це знають. І зелені Химерниці теж. Це для інших Химерниць вистачить і поранень, які тобі будуть ні по чому.

- До чого це ти? - не розуміла Селюстір.

- Раніше зелені Химерниці вдавалися до хитрощів. - Максуд на мить замовк, прикидаючи, чи зможе спробувати Селюстір провернути таке. - Вони переміщали своє серце з лівого боку праворуч. Інші не можуть, але зелені могли. Думаю, тобі варто спробувати. Ти бачила, як точно б'є та Химерниця? Серце та голова. Мені пощастило, що я мимоволі встиг обернутися і стріла потрапила мені в плече. Якби не випадок — вона б булу у моєму серці.

Тревізо замислилася.

- А як ти вижив? - запитала Дезіре.

- Зі мною був бог везіння. - посміхнувся Максуд.

- Богиня. - підправила Амайанта. - І ти навіть не уявляєш, як тобі зі мною пощастило.

- Ага, хто б ще його так обзивав і дошкуляв. - буркнула Жазель.

- Людинам мене не зрозуміти. - сказала, заплющивши очі, Амайанта і виставивши обличчя прохолодному вітерцю.

Вона піднімалася все вище і вище, купаючись у променях сонця. Сіра стіна ворожих військ тяглася до самого горизонту. Нехай чекають на свою чергу. Ми з усіма впораємося.

На четвертому рубежі всі розійшлися. Подрібнювачі бурхливо всю дорогу обговорювали в дрібних подробицях бій, висміюючи повалених ворогів. Химерниці тихо перешіптувалися, Сандрін, виборовши собі місце біля Максуду, вела з ним невимушену бесіду. Жазель відбивалася від нападок Амайанти. Все, як завжди.

Химерниці пішли до свого дому, поряд із будинком Максуда. Сандрін та Ейр здивувалися, побачивши, що ті тепер живуть так близько. Але не сказали жодного слова. Делоріс зауважила, що так навіть краще. А Жазель було байдуже. Вона сперечалася з Амайантою про природу почуття жалю, яке у богині ніколи не виникало по відношенню до людей. Ось змію, яка покусала члена сім'ї і яку чекає жорстока помста, їй шкода, а людей… ну ніяк.

Трохи згодом Сандрін вийшла з дому. Жазель пішла з невидимою Амайантою за вечерею для всіх, сперечаючись цього разу про правила гарного тону. Делоріс лягла відпочити. Ейр та Звір грали у свою якусь грубу гру. Химерниця стала на порозі і заплющила очі. Вона вдихнула на повні груди прохолодне повітря вечора. Незабаром воно зміниться ще кращим. Повітря стане ще прохолоднішим, ще свіжішим. І належатиме ночі. Сандрін повільно розплющила очі. По той бік дороги стояла Дезіре.