Читати книгу - "Тернистий шлях кубанця Проходи, Роман Миколайович Коваль"

Син Марії Омелянівни Володимир, за освітою технік-технолог, працював майстром на заводі. Дружина Валентина (5.09.1948) народила йому двох дочок — Інну та Олену.

Інеса (11.01.1977), закінчивши юридичний факультет філії Мінського університету, працює адвокатом у Запорізькій обласній адміністрації. Олена (21.07.78) закінчила Запорізький технічний університет. Професія — програміст. Має дочку Таню (2004).

Старший син Галини Омелянівни Юрій 1975 року закінчив Запорізький машинобудівний інститут. Працював на Горьківському автомобільному заводі, а потім — на Запорізькому автомобільному заводі. Дружина Наталка (18.07.1953) народила йому сина Михайла (15.07.1990).

Молодший син Галини Омелянівни Сергій закінчив українську школу. Розмовляв українською — як і заведено було в родині його батьків та й інших нащадків Омеляна Проходи. Та, закінчивши школу, переїхав до Запоріжжя навчатися в машинобудівному інституті, а тут майже всі розмовляли російською. Щоб не виділятися і не наражатися на образи, перейшов на російську. Так і створив з Нілою (15.11.1964) російськомовну родину (хоч діти вважають себе українцями та знають українську). Старший син Олексій (5.04.1989) навчається на 3-му курсі авіаційного коледжу — тут викладають державною мовою, а спілкуються російською. Молодший син Дмитро (27.09.1994) — учень 6-го класу.

«У родині Юрія спілкуються російською, — писав Сергій Тарасов. — Коли ми зустрічаємось з його родиною, то з Юрієм не ламаємось і розмовляємо українською («оріхівською»), а жінки — російською. У родині Володимира Проходи, яка живе в Оріхові, всі спілкуються українською. Моя мама і тітка Марія теж говорили українською. До того ж ніколи не переходили на іншу, навіть якщо співрозмовник говорив російською.

Мама завжди говорила: «Чого я повинна ламатись?»

Тітка Олександра теж розмовляла українською, а тітка Надія частіше послуговувалась російською. Вона служила в армії, а потім жила в Запоріжжі. З родичами частіше спілкувалась українською» [70Ж].

«Раніше мова для мене великого значення не мала, — писав Сергій Тарасов, — але тепер я розумію, що російська мова — це спосіб експансії Росії в Україну. Поки у нас не буде єдиної мови, ми для Росії — смачний шматочок. А багато українців цього не розуміють. Все ж у російськомовних регіонах завдяки телебаченню люди звикають до української мови» [70 Є].

На жаль, Омелян Прохода не дав нащадків по чоловічій лінії.

Інший брат Василя Федір поліг у боях під Краковом 1915 року, а через 25 літ під час російсько-фінської війни загинув його син Михайло.

Доля Василевої сестри Пріськи і брата Грицька невідома.

Дослідники періоду УНР Володимир Сідак і Тетяна Вронська у книзі «Спецслужба держави без території» називають Василя Проходу «надзвичайно яскравою постаттю», пишуть, що «ця людина відрізнялась неабиякою мужністю і витримкою, що і дозволило вижити в таборах Гулагу». Далі автори висловлюють думку про можливу його причетність до спецслужб Державного центру УНР в екзилі. Дослідники зазначають, що в листуванні Василя Проходи з генералами Володимиром Сальським та Всеволодом Змієнком «міститься чимало прозорих натяків на його причетність до окремих ланок діяльності спецслужби» [121А, с. 155, 156].

Шановні історики наводять і «незаперечне», на їхню думку, свідчення — документ 2-го відділу Генерального штабу Військового міністерства Польщі і Варшавської політичної поліції про матеріальні видатки «особистої субсидії п-полковнику Проході (Пацовськи)» [25А, арк. 185]. Мова йде про те, що Василь Прохода буцімто впродовж 1935 року щомісяця отримував від 2-го відділу генштабу Польщі 100 злотих та ще й 150 злотих на Товариство колишніх українських старшин у Чехії.

«Наша думка щодо причетності В. Проходи до спецслужби ДЦ може видатися дещо настирливою, — резонно зазначають автори. — Адже сам Прохода ніколи так і не визнав цього… Він послідовно і вперто твердив на допитах, що нічого і нікого не знає, «не причетний», «не був», «не брав участі», коли йшлося про період перебування його в еміграції. Навіть запити і перевірки НКВС не встановили нічого» [121А, с. 156].

Тобто дослідники визнають, що не знайдено жодного доказу, що підполковник Прохода мав стосунок до української, а значить, і польської розвідок. І все ж вони наважуються стверджувати, що Василь Прохода «сприяв роботі екзильної спецслужби» [121А, с. 156].

Працюючи 2002 року в Державному архіві СБУ з кримінальною справою Василя Проходи, я звернув увагу на запит старшого слідчого управління КҐБ при Раді міністрів УССР до Центрального державно-особистого архіву СССР. «Українські» каґебісти запитували російських, чи ті не мають даних про приналежність Проходи до іноземних розвідок. «Тов. Мазіну» відповів «тов. Цибін»: ні, «не располагаем» [25, арк. 181].

Все ж каґебісти дещо знайшли: отой документ польською мовою з архіву 2-го відділу польського генштабу і Варшавської політичної поліції. Ось він у перекладі російською: «Предварительная и месячная бюджетная смета из фонда «Н» со счета Министерства иностранных дел и Главного штаба на 2-й квартал 1938–1939 бюджетного года. Раздел 214 этой сметы озаглавлен «Украинские власти и организация сотрудничества с Польшей». В параграфе 11 этого раздела значится.

Параграф 11. Штаб Армии УНР.

п. I — Министр Военных дел.

Вогилач, руководитель референтуры «Б-у».

Получает и расписывается ген. Сальський…

Поз. а) Министр воен. дел ген. Сальский

Личная субсидия… 500.

б) фонд распор. М-ва воен. дел 180.

п. V — Организ. воен. в Чехословакии.

Выплачив. руков. рефер. «Б-у».

Получает и расписывается ген. Сальский…

Поз. а) Субсидия на организ… 150.

— пполк. Прохода (Пацовский).

— Рук. орг. личн. субсидия… 100…

— Следователь I отдела Следуправления КГБ при СМ СССР капитан Хомяков (підпис). 28 декабря 1956 года [25, арк. 185–186].

Про що цей документ?

Про те, що військовий міністр уряду УНР в екзилі Сальський був на службі у польського генштабу, отримував у поляків заробітну плату, а відтак