Читати книгу - "Синi етюди"

- Яка ви чудна дiвчина… їй-богу!

- От бачите! - пiдхопила Спиридонова.- I ви кажете, що я чудна. I всi кажуть. А я от думаю, що непросто непорозумiння. I я вам, коли хочете, доведу… Ну от, скажiм, так: ви знаєте, що вас чекає в моїй квартирi?.. Саме в тiй, куди я вас зараз веду? Не знаєте?..

- Не знаю!

- Уявiть собi,- усмiхнулась Спиридонова,- я теж не знаю. Веду… i не знаю. А втiм, досить, давайте ще помовчимо.

Вона сказала це останнє таким тоном, що Марченко вже не наважувався розпочинати нову розмову, i тому дальшу путь вони продовжували мовчки.

З вулицi Карла Лiбкнехта вони звернули й пiшли по глухих нагiрних заулках. На пiвдороги до квартири Спиридонової їх наздогнав мужчина з важкою текою в руцi. Власне, назвати цього нашого нового героя мужчиною якось важко було: вiн скорiш подiбний був на обпатране курча, але у всякому разi вияснилось, що це не хто iнший, як "вiдомий харкiвський опозицiонер" (так принаймнi автор про нього не раз чув) - Коля Хрущ. Держав вiн голову на лiвому плечi i чи то весь час чомусь дивувався, чи то весь, час збирався комусь розповiсти щось надзвичайно секретне.

- Драстуйте! - сказав вiн, рiвняючись iз Марченком (мiж iншим, "драстуйте" вiн вимовляв, як - "драстє").

- От i Коля,- зрадiвши, кинула Спиридонова.- Це - до речi: ти менi, Коля, дуже потрiбний.

Товарищ Хрущ враз почервонiв, наче потреба, яку вiдчувала Спиридонова, носила надзвичайно iнтимний характер.

- Я знаю, Лiдусю,- поспiшно сказав вiн.- Ти, будь ласка, не турбуйся. Я знаю!

Мiж Спиридоновою i новою людиною зав'язалася розмова i тому Марченко поцiкавився:

- Може, я вам перешкоджаю?

- Боже борони! - поспiшно заперечила Спиридонова.- Ви мене мусите обов'язково провести додому. Я вас дуже прошу, товаришу!

Вона i на цей раз подивилась на нього повним тривоги поглядом, вiн i на цей раз пiддався її проханню. I, можливо, вони б решту путi пройшли мовчки, коли б не Коля Хрущ.

Товариш Хрущ, що йшов до цього часу спокiйно, раптом, нi з того нi з сього, загортався i, озирнувшись назад, тихо й таємничо промовив:

- Ви, безперечно, знаєте про останню секретну постанову Полiтбюра?

- Себто про яку це секретну постанову? - буркнув Марченко.

- Ну, та про ту ж, що…- I товарищ Хрущ потягнувся до вуха свого однопартiйця.

- Покиньте, будь ласка, свої секрети,- ухиляючись, рiшуче пробасив Марченко.- Яка там постанова?

Товариш Хрущ розгублено подивився навкруги себе, красномовно кинув пальцем в бiк Спиридонової (мовляв, вона про це не мусить знати) i знову, притримуючи свого спiвбесiдника, став навшпиньки. Але Марченко й на цей раз рiшуче ухилився.

- Я вам кажу, покиньте ви свої секрети! - уперто сказав вiн.- Яка там постанова?

Товарищ Хрущ здивовано подивився на "дивака" (так принаймi вiн подумав про свого спiвбесiдника) i безпорадно розвiв руками.

- Я голосно говорити не можу! - сказав вiн.- Постанова дуже секретна.

- Ну, тодi i не треба,- добродушно посмiхнувся Марченко.- Тодi й не говорiть.

Спиридонова зареготала i, зупинившись, схопила Хруща за теку.

- Ах ти Колю, мiй Колю,- козлiтоном заспiвала вона,- нещасненький Колю! Ходиш ти, Колю, по городу й шукаєш вчорашнього дня… I нiяк ти його не найдеш, Колю!

Хрущ зупинився. Вiн шукає вчорашнього дня? Ну, це вже занадто. Це вже нетактовно… i навiть образливо. I, головним чином, мабуть, тому образливо, що заспiвала саме Спиридонова. Товариш Хрущ подивився на свою товаришку поглядом "i ти Брут" i, подивившись, промовив тихо:

- Ти, Лiдуню, мабуть, хочеш поглузувати з мене? Ну i глузуй, Господь з тобою, я вже звик до цього.

- Нi, Колю,- сказала Спиридонова, раптом замислившись,- я й не думаю глузувати з тебе. То тобi просто так здалося.

То йому "здалося так"? Ну, тодi товариш Хрущ заспокоїться. I Коля заспокоївся. I заспокоївшись, вiн уже якось таємничо поглянув на свою теку. Нарештi, вiн знову перелякано озирнувся, взяв Марченка за руку й ледве чутно промовив:

- Невже вам не вiдомо, хто тепер у нас буде за голову раднаркому? - ледве чутно промовив вiн.

- Себто це питання безпосередньо зв'язано з секретною постановою Полiтбюра? - Марченко добродушно посмiхнувся i, батькiвським жестом положивши свою руку на плече товариша, додав:- Так я вас зрозумiв?

Товариш Хрущ енергiйно замахав руками.

- Нє! - тихо скрикнувши, заперечив вiн.- Це до секретної постанови не має нiякого вiдношення.

- Ну, так хто ж? - спитав Марченко i, вiдхиливши вiд себе товариша Хруща, додав: - I, будь ласка, не лiзьте до мого вуха: я не глухий. Говорiть голосно.

- Нi, я так не можу,- безпорадно розвiв руками товариш Хрущ, i видно було, що вiн i справдi "не може так".

Спиридонова зареготала своїм глибинним, неприємним смiхом.

- Ну, скажи менi, Колю, вiд кого ти ховаєш свої "секрети"? Вiд мене? Чому ти не говориш голосно? Ти ж мене в цiй справi разiв з двадцять iнформував!

- Я тебе iнформував? - тихо скрикнув товариш Хрущ.- Вiдкiля ти взяла, Лiдусю?

- Так, ти мене iнформував! I навiть давно вже iнформував. I навiть (Спиридонова схопилась руками за голову) здається менi, що ти мене кожної хвилини якось iнформуєш.

- I це ти як?.. Серйозно говориш чи… жартуєш?

- Ах, Боже мiй. Боже мiй! Яка в тебе погана пам'ять, Колю… Ну, то слухай, що ти менi говорив…

I Спиридонова почала було розповiдати, що їй говорив товариш Хрущ, але останнiй враз зблiд i замахав руками.

- Ша! - тихо скрикнув вiн.- Я тобi не дозволю виголошувати на вулицi партiйних тайн. Чуєш, Лiдусю?.. не дозволю!

- Ну, от уже й на вулицi,- сказала Спиридонова.- Як же на вулицi? Яка ж це вулиця. Колю?

Яка це вулиця? Вона не розумiє? Ах, яка вона недогадлива! Товариш Хрущ вже зовсiм кладе голову на плече i непомiтно киває їй пальцем… тепер уже на Марченка: при ньому цього нiяк не можна говорити!

- Так, Лiдусю, не можна,- пiдкреслив вiн.- Ну, ти сама знаєш. Що "знала" Спиридонова, залишилося невiдомим. Але, у всякому разi, вона на цей раз рiшуче змовкла.

Марченко теж нiчого не говорив, вiн тiльки зрiдка позирав на товариша Хруща, i в його поглядi було стiльки добродушної iронiї, нiби вiн дивився не на дорослого Колю, а на Колю страшенно маленького, що, скажiм, з цiлком серйозною мiною грає якусь ролю, яка йому зовсiм не пiд силу й яка його робить надзвичайно комiчним.

- Де ви працюєте? - мило посмiхаючись, запитав вiн Хруща.

- Як де? - iз зовсiм невиправданою похапливiстю промовив той.- Хiба ви не знаєте?

Марченко