Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Тоді це багато що пояснює, — жартівливо сказала я, хоча в душі відчула незрозуміле легке роздратування.

Офелія миттєво підхопила мій настрій і засміялася.

— Бачив би ти себе зараз, — сказала я, схлипуючи від сміху. — Це вперше я бачу, як ти ніяковієш.

— І що? Як поцілунок від німфи? Занадто палкий і гарячий? — продовжила я з грайливим натяком.

— Ні, просто поцілунок, — відрізав він, відводячи погляд. Його тон був сухим, але в очах читалося щось, що робило ситуацію ще смішнішою.

— Просто? — я вдала розчарування. — А я думала, що німфи — це майстри романтики.

— Вони вміють, — тихо кинув він, трохи зітхнувши. — Але не "те, що ти собі уявляєш".

— Для чого тоді цілуватися, якщо це не "те, що я собі уявляю"? — запитала я, ледве стримуючи ще одну хвилю сміху.

Кассандр лише зітхнув, але куточки його губ трохи піднялися.

Офелія, грайливо хапаючи мене за руку, зробила вигляд, ніби дає важливу пораду:

— Корі, мила, тобі точно потрібен чоловік. Такі фантазії — це вже перший дзвіночок!

Кассандр скривився, ледь помітно насупивши брови, але нічого не сказав. Я не втрималася й підхопила її гру:

— Напевно, ти права.

— Тоді звертайся до професіонала! — вигукнула Офелія, театрально притискаючи руку до серця. Її усмішка була настільки яскравою, що неможливо було не посміхнутися у відповідь. — У мене є список найкращих кандидатів. Почнемо: блондини чи брюнети?

Я невимушено кинула погляд на темне волосся Кассандра й, не вагаючись, відповіла:

— Блондини.

— Сонячні чаклуни! Завжди виграшний вибір! — захоплено підхопила Офелія, і її очі запалали від азарту. — Як щодо Сейріса? Він ідеальний. Красунчик із бездоганною посмішкою!

— В Корделії немає часу на це, — різко втрутився Кассандр, його голос прозвучав так холодно, що навіть Офелія на мить зупинилася.

— Не вирішуй за мене, — огризнулася я, кинувши на нього докірливий погляд. Потім, обернувшись до Офелії, додала: — Знаєш, ти права. Мені дійсно хтось потрібен, щоб не почуватися такою самотньою.

Кассандр напружено мовчав, але в його погляді промайнуло щось схоже на роздратування.

— Може, мені просто знайти свою німфу. Кассандре, де саме ти її зустрів? — запитала я з удаваною цікавістю, вже уявляючи, як переді мною постає неймовірної вроди створіння.

Я помітила, як Кассандр метнув на мене лютий погляд, але, як завжди, швидко повернув своєму обличчю звичну стриманість. Його очі все ще блищали холодним вогнем, проте він мовчав.

Усередині я ледве стримувала усмішку, насолоджуючись моментом. Офелія ж, як ні в чому не бувало, продовжила:

— Ну, знаєш, Корі, німфи — це добре, але трохи ризиковано. А ось Сейріс — безпечний варіант, перевірено часом!

Я засміялася, а чаклун лише зітхнув, мовчки йдучи попереду, але його напружена хода видавала більше, ніж будь-які слова.

Дорога ставала дедалі складнішою. Кассандр час від часу зупинявся, щоб підпалити трави сліду. Дим здіймався вгору, ніби казковий провідник, що підтверджував наш правильний шлях. Запах трав був сильним і трохи п’янким, додаючи атмосфері тривожності.

Ми йшли вже понад годину. Кожен крок давався важче: земля під ногами прогиналася, а вологе повітря обтяжувало дихання. Навколо панувала така густота тиші, що здавалося, вона поглинала навіть найменший звук. Лише хруст гілок під ногами та запах диму супроводжували нас, створюючи відчуття, ніби нас оточив інший, чужий світ.

Раптом ми вийшли на відкритий простір. Перед нами розкинулося болото, яке виглядало водночас велично і зловісно. Туман клубочився над чорною водою, а в’язка земля видавалася готовою проковтнути все, що спробує пройти далі.

— Ну і місце, — пробурмотіла Офелія, дивлячись на цю похмуру картину. Її голос, зазвичай веселий, зараз прозвучав трохи тремтливо.

Земля була м’якою й небезпечною. Подекуди виднілися кістки маленьких тварин, що, здавалось, застигли тут у вічності. Каскад величезних калюж відбивав туман, і від цього створювалося враження, що ми потрапили до іншого світу — похмурого і незворушного.

— Згубне Трясовище, — тихо сказав Кассандр, уважно вдивляючись уперед. Його голос був сповнений напруги, наче він відчував щось невидиме.

— Звучить жахливо, виглядає так само, — промовила я, намагаючись приховати нервозність у голосі.

— Тут небезпечно, Корделіє, — попередив він, повернувши голову в мій бік. Його очі блищали тривогою, яку він ретельно приховував. — Дивись під ноги, не квапся. Якщо впадеш, витягнути тебе буде складно.

Його слова змусили мене проковтнути грудку страху, яка підкотилася до горла. Я коротко кивнула, опустивши погляд.

— Мені подобається твоя впевненість у моїх талантах до падіння, — буркнула я, щоб розрядити напруження. Але Кассандр лише кинув на мене швидкий, уважний погляд, ніби перевіряв, чи я справді це усвідомлюю.

— Не жартуй із болотами, — сказав він тихо, але твердо.