Читати книгу - "Аптекар"

Нарешті Алекс скотила чоловіка з грудей Деніела, і раптом усе залляло кров’ю. Роздерши змоклу наскрізь яскраво-червону сорочку Деніела, вона дуже швидко знайшла джерело. І увесь її досвід, усі роки праці найманим лікарем-травматологом говорили їй, що вона запізнилась.

То був ідеальний смертоносний постріл: угорі, з лівого боку грудей. Хай хто випустив ту кулю, він чудово знав, що робить. Це один із небагатьох пострілів, які звалюють людину замертво, постріл просто в серце, коли помираєш ще до того, як упадеш на землю. Мабуть, він помер ще до того, як відчув біль.

І вона нічого не могла б удіяти, навіть якби ні на мить від нього не відходила. Вона дозволила йому прийти з нею сюди, щоб її захистити, і цей вибір убив його достоту так само, як ця куля в його серці.

Розділ 31

Усе мало трапитись не так. Пістолети мали націлювати на Алекс і Кевіна. У сум’ятті ніхто в неї не стріляв і разу; вона була ціла й неушкоджена. Деніел мав бути тлом, непомітним. Жодних причин, аби стріляти в нікому не відомого помічника, не було. Цей вправний стрілець мав цілитись в Алекс.

Вона знала, що їхній план був сповнений вад, але їй навіть на думку не спадало, що вона може вийти зі стрілянини без жодної подряпини. Це Деніел мав усіх пережити.

У голові промайнула, як блискавка, низка безіменних облич бандитів, котрих вона не змогла врятувати. Одне з них мало ім’я — Карло. Він помер так самісінько. Вона нічим не могла зарадити. Як тоді сказав Джоуї Джі? — «Когось надбали, когось втратили». Але як вона переживе цю втрату?

Та частина її, що розривалась від крику, перебувала вже дуже близько до поверхні. Лише шок не підпускав приступ горя. Непорушна пауза була безкінечною, сповненою кришталевої ясності, гостро окреслюючи кожну деталь. Вона чула, як десь вдалині триває боротьба, і чула слова Кевіна, який кричав щосили: «То де твій розлогий периметр зараз, Діверзе?» Вона відчувала мускусний сморід від жертв своєї отрути й теплий, живий запах свіжої крові. Вона чула важке дихання за спиною, де, помираючи, лежав Карстен.

Раптом вона почула ще один глухий, хрипкий вдих, поруч із її нахиленою головою.

Вона, навіть не усвідомлюючи, що заплющилась, різко й широко розплющила очі. Цей звук їй знайомий.

Ошаліла, вона рвучко зняла з руки рукавичку й міцно притиснула, розправивши, її до отвору в Деніелових грудях. Вона, не ймучи віри власним очам, спостерігала, як його легені через силу намагались вдихнути повітря крізь латекс. Вона підняла край рукавички, щоб він видихнув, давши повітрю вийти, потім знову розправила рукавичку йому на грудях, аби він вдихнув.

Він — дихає.

Але як? Мабуть, куля якимось дивом оминула серце, хоча постріл здавався ідеальним. Ще раз перевіривши, вона побачила, що насправді крові було не так багато, як їй спершу здалося. Недостатньо як для пострілу в серце. І він дихав, чого б не відбувалось, якби куля пройшла як слід.

Просунувши другу руку йому під плече, вона хаотично почала намацувати вихідний отвір. Її пальці намацали, де розірвано його піджак; вона просунула пальці в цю дірку, потім в отвір у його спині, намагаючись перевірити дихальні шляхи. Отвір здавався не більшим, ніж у грудях. Куля прошила його наскрізь.

— Кевіне! — у її грубому крику зосередилась уся паніка, відчувати яку вона була не в змозі через заціпеніння. — Мені потрібна моя скриня. Негайно!

І знову рух, але вона не озирнулась, щоб подивитись, чи то Кевін допомагає їй, чи Діверз-переможець прийшов, аби убити її. Вона збагнула, що їй навіть байдуже, Діверз це чи ні; вона не боялась нічого, що він міг скоїти з нею. Бо якщо Кевін не в змозі підвестися, і вона не отримає те, що їй негайно потрібно, Деніел помре за лічені хвилини.

У неї були запаси всього, що їй потрібно, у машині, але вона гадки не мала, як витягти Деніела нагору.

Щось металеве гепнулось додолу біля її лівого ліктя.

— Сумки на блискавці, — несамовито командувала вона. — Відділення на самому споді, ліворуч, а стрічка має бути десь на самому верху.

Кевін виклав усе, що їй потрібно, на груди Деніела, біля її руки. Стрімко, на видиху, вона змінила рукавичку на поліетиленовий пакунок, наказавши Кевінові міцно приклеїти його стрічкою із трьох боків. У неї не було нічого, що правило б за клапан, який випускав би надлишок повітря, тому їй довелося не заклеювати з четвертого боку. Він втягуватиметься на місці отвору, коли Деніел вдихатиме, і випускатиме повітря, коли він видихатиме.

— Переверни його до мене, маю закрити вихідний отвір.

Кевін обережно перевернув свого безтямного брата до себе. Вона сподівалась, що така поза зменшить тиск у його неушкодженій легені. Їй довелося ненадовго відпустити рану, поки Кевін пересував його, а потім ще на одну безцінну секунду, поки Алекс розтинала скальпелем його сорочку та піджак, щоб не заважали. Розглядаючи калюжу крові під ним, Алекс приклеїла ще один поліетиленовий пакунок до спини Деніела. Справді, не так і багато крові. Дивом куля цілковито проминула його серце, а також основні судини. Вихідний отвір був, на око, чистим, жодних уламків кістки вона не помітила. Якщо вона зможе зробити так, щоб він дихав, то допоможе протриматись йому ще годинку.

Її хаотичне планування перервав голос Кевіна:

— Карстен досі живий. Що ти хочеш, аби я зробив з ним?

— Можна його врятувати? — спитала вона, перевіряючи потік повітря та тиск у Деніела. Він утратив забагато крові. У нього був шок. Вона досі могла намацати пульс на його зап’ястку, але він був слабкий і ставав чимраз слабшим. Схопивши шприц із таці нагорі, вона впорснула йому кетамін та, окремо, знеболювальне.

— Сумніваюсь. Забагато пошкоджено. Мабуть, йому кілька хвилин лишилось. О, гм, пробач, хлопче.

Наприкінці його голос змінився. Він уже говорив не до неї.

— Він притомний? — спитала. Вона провела руками вздовж його рук і ніг, шукаючи інші рани.

— Джулс, — слабко прохрипів Карстен.

— Кевіне, прикоти сюди операційний стіл. Маємо забрати Деніела нагору в машину. — Вона глибоко вдихнула. — Ловеле, усе гаразд. Я ніколи не труїла Лівві. Звісно, що ні. Я дала їй тільки снодійне. До ранку вона вже буде з матір’ю, прийду я чи ні.

Поки вона запевняла Карстена, — не зводячи очей з Деніела ні на мить, — чула, як Кевін