Читати книгу - "Аптекар"

Підійшовши до нього ближче, вона тихо заговорила, так, аби йому довелося нахилитись до неї. Тримаючи руку в кишені, вона натиснула великим пальцем на крихітний конденсатор електромагнітного імпульсного випромінювача.

— Я чудово знаю, з яким чоловіком маю справу, — пробурмотіла вона.

Увімкнувши лівою рукою електронний накопичувач, правою рукою вона встромила шприц у руку Ліндауеру.

Світло над їхніми головами заблимало й затріщало. Лампи, луснувши, із дзенькотом посипались на плексигласову поверхню вмонтованого обладнання. На щастя, через імпульс плексиглас не вибухнув, бо в такому разі відкриті ділянки Кевінової шкіри було б пошкоджено. У кімнаті стало темно.

Імпульс не був настільки потужним, аби зачепити іншу кімнату. Крізь дзеркало світилось приглушене світло, вона бачила, як за склом рухаються темні постаті, але не могла розгледіти, хто є хто, чи що там коїлось.

Ліндауер устиг лише коротко скрикнути, перш ніж упав додолу, корчачись. Вона чула, що Кевін теж заворушився, хоча рухався він значно тихіше та рішучіше, ніж корчився Ліндауер.

Вона точно знала, попри темряву, де стоїть скринька з її інструментами. Крутнувшись, вона впала на коліна поруч зі скринькою, потягнулась до другої від низу шухляди й розчинила її, висипавши увесь вміст піддону зі шприцами на підлогу, намацуючи таємне дно.

— Оллі? — видихаючи, заговорив Кевін. Вона чула, що він уже зліз зі столу, стоячи біля штативу з крапельницею.

Вона, схопивши перші два пістолети, до яких дотягнулась, нахилилась у той бік, звідки лунав його голос. Наштовхнулась на його груди, а він схопив її руками, не давши їй упасти на спину. Просто в мить, коли в іншій кімнаті пролунало два постріли, вона запнула Кевінові за пояс обидва пістолети. Скло не розбилось — отже, вони не стріляли в кімнату допитів. Потім третій, а слідом четвертий постріл.

— Денні там, — прошипіла вона, коли він вихопив пістолети з її рук.

Впавши навколішки, вона перекотилась, щоб прослизнути до скриньки з інструментами. Знову схопивши ще два пістолети, її рідний ППК та ще один, який вона навпомацки не змогла визначити. Вона випадково віддала Кевінові свій «СІГ Сауер».

Та пусте. Вона досягнула головних цілей, визначених її стратегією: звільнила Кевіна і вклала йому в руки зброю. Тепер вона стала головним дублером. Їй тільки залишалось сподіватись, що головна зірка в хорошій формі, аби виконати те, що їй від нього було потрібно. Якщо цей садист Ліндауер занадто сильно його скалічив… отже, тоді вони всі помруть.

Ліндауер своє отримав. Можливо, досі живий, але вже ненадовго. Рештою свого життя він не насолоджуватиметься.

Не минуло й секунди, як пролунав черговий оглушливий постріл у маленькій бетонній кімнаті, і цього разу почувся приглушений звук розбитого безпекового скла.

Крізь розтріщини, що розповзлись по склу, немов павутиння, просотувалось жовте світло, коли швидко один за одним пролунали ще чотири постріли. Постріли у відповідь не змінили малюнка на склі, отже, стріляли не в кімнату допитів; перестрілка досі відбувалась тільки в наглядовій кімнаті.

Вона пригнулась, просуваючись уперед, націливши пістолети на потрісканий квадрат на випадок, якщо звідти хтось вирветься. Але заворушилось з її боку; темна тінь кинулась у скляну мозаїку й, трощачи скло, ускочила в кімнату поруч.

Чоловік із наглядової кімнати перебував лише за три метри від неї, ближче, ніж снопи сіна, на яких вона тренувалась, тому все видавалось аж надто легким. Спершись на сталевий стіл, вона вистрілила в мундири, якими була сповнена кімната. Вона не дозволила собі зреагувати на те, що не бачила ані Деніела, ані Карстена. Вона наказала б Деніелові пригнутись, коли почалась стрілянина. А він тільки виконував накази.

А зараз гримів вир пострілів, проте жоден із них не був спрямований у неї. Солдати стріляли у скривавленого голого чоловіка, який виріс посеред них, розсипаючи кулями. На ногах досі стояло шестеро чоловіків у мундирах, але вона враз звалила трьох, перш ніж вони усвідомили, що на них нападають із двох боків. Падаючи, вони відкрили чоловіка в костюмі, якого заступали собою. Його очі зосередились на ній, коли вона стріляла, а тіло заворушилось, коли куля вже вилетіла з її пістолета. Вона не була певна, що поцілила йому не тільки в плече, коли він випав з її поля зору.

Вона не бачила, де стоїть Кевін, але бачила, що решта троє солдатів уже лежали на підлозі. З місця, де вона стояла, їй уже не було в кого цілитись.

Алекс прожогом кинулась на край розкритого вікна, скло тріскотіло під її ногами, і притулилась спиною до стіни збоку вікна.

— Оллі? — крикнув Кевін, сповненим самоконтролю голосом.

Коли вона почула його голос, її тіло сповнилось полегшенням.

— Так.

— Усе чисто. Перелазь сюди. Денні поранено.

Тим же потоком, яким щойно здіймалось тепло, її захлинуло крижаним холодом.

Устромивши пістолети в кишені, обгорнувши руки в поділ халата, вона кинулася через вкриту скляними зубцями віконну раму. Підлога була вкрита місивом зі скла та мертвих тіл у темних мундирах, у темно-червоних бризках, світла було вдосталь, аби освітити все довкола — обличчя, підлогу, стіни. Кевін відкидав убік тіло, яке, вочевидь, правило йому за щит. Досі хтось ворушився, а дехто мурмотів, хапаючи повітря. Хоча й не в цілковитій ясності, але він, мабуть, відчував, що все контролює, і, мабуть, справа була нагальна.

Деніел лежав у дальньому правому кутку: вона бачила біляве волосся, що обрамляло його бліду голову, але більшу частину його тіла прикривали два тіла в мундирах, що лежали, скорчачись, на ньому. Карстен лежав долі за кілька метрів, його сорочка поволі просотувалась кров’ю від численних вогнепальних поранень. Але його груди досі здіймались і опускались.

Щоб усе це проаналізувати, їй знадобилось менше секунди, уже дорогою навпростець до Деніела.

— Діверз живий, — пробурмотіла вона, проминаючи Кевіна, помічаючи бічним зором, як він киває і навприсядки рухається до віддаленого лівого кутка кімнати.

На солдатові, що лежав на грудях Деніела, крові було обмаль, але його обличчя було неприродно пурпурового відтінку, а на губах зібрались рожеві бульбашки. Мимохідь глянувши на чоловіка, що простягнувся на Деніелових ногах, вона помітила ті самі ознаки. Обидва помирали від отрути з каблучок на Деніелових руках. Коли вона намагалася стягнути паралізованого першого чоловіка з Деніела, на губах солдата зібрались чергові бульбашки кривавої піни.

Частина її перебувала дуже далеко від того, що зараз коїлось навколо, — та частина, якій хотілось кричати, панікувати й набирати повні груди повітря. Вона відчувала, як крижаний страх допомагає їй мислити зосереджено та