Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Стоукс потюпав геть, викрикуючи щось до своїх людей. Ерікова ж челядь начебто розділилась за інтересами: котрі заходилися споруджувати захисний периметр, а котрі пішли шатирити, наповнюючи свої кишені ціннішими знахідками. Ось до ангара зайшли Ерік із Кралюсею і стали поруч Еймоса.

— Дуже довбане наше становище? — спитав Ерік.

— Ще не знаю, — відказав механік. — Перше припущення: десь забарахлив енергопостач. Занадто торохтить. Кепське зчеплення: муфта? Щось заважає безпечному вимиканню. Тож я маю залізти поміж обох корпусів і позазирати.

— Я допоможу тобі продзвонити схеми, — запропонувала Кралюся. — Тут Ерік спантеличено зиркнув на неї. — Та я була попрацювала кілька місяців техніком електрохімічних систем, — пояснила вона.

— Ото тебе помотало! — подивував Ерік.

— Маєш з собою наладонника? — спитав його Еймос.

— Маю, — запевнив Ерік і спитав: — А навіщо тобі це?

Еймос підборіддям показав на конус приводу:

— Тоді запусти робочу діагностику, а я дам тобі значення потужності на виході.

Ерік набурмосився, пошкріб калічною рукою потилицю.

— Авжеж. Гадаю, що впораюсь.

А Кралюся, кашлянувши разок, хихотнула.

— Еріку? А ти коли вбивав хоч когось?

— У Балтіморі я рулив наркоімперією, — відповів Ерік. — Звісно, вбив декого. А нащо питаєш?

— Та нічого такого, — мовила вона. — Просто дивно, як ми, троє вбивць, зійшлися отут, аби порятувати наші зади, і все ж залежить від того, чи стане нам кебети налагодити термоядерний привід.

Ерік посміхнувся.

— Але ж ми всі досить компетентні в цій справі, чи не так?

— Ну, поки ми тут мудохаємось, чи не доречно було б виставити чатових? — сказав Еймос. — Бо мій розрахунок: ушитися звідси швидше, ніж нагрянуть на нас оті з помстою, — може й не спрацювати.

— Ось я залучу Стоукса до цієї справи, — сказала Кралюся. — Битися вони не вміють, то хай хоч попильнують. А ще я приставлю вам декількох помічників, не в тім’я битих: хай підсоблять стулити корабля докупи, добре?

— Що більше, то веселіше, — на те їй Еймос. — Головне, щоб не чіпали нічого, поки не попросимо їх.

— А як дійде до вильоту, то й цих прихопимо з собою? — запитала Кралюся.

— Ага, — погодився Еймос.

Вона хитренько осміхнулась.

— Бо вони є плем’я?

— Ба ні! Моє плем’я — то екіпаж «Росинанта», можливо, ще ви двоє та одна покійна жінка. А мені насрати, якщо навіть усі ті пришелепки й ґиґнуть.

— То навіщо їх брати?

Тут котрийсь з Ерікових людей подав голос. Ще один приєднався, сміючись, а тоді ще й котрийсь зі слуг невпевнено долучився. Еймос потер травмовані кісточки правиці й здвигнув плечима.

— Це ми втнемо явно щось у дусі Голдена.

Розділ сорок перший. Наомі

Наомі підняла руків’я опірної машини над головою і пустила їх: хай поволі опускаються. Сарта сиділа на коробці опірного гелю і трохи знуджено стежила за нею, мов знудьгована гостя у звіринці. Наомі те було байдуже. Вони одна з одною не розмовляли. У всьому, крім однієї-єдиної речі — найважливішої! — Наомі була сама по собі.

Вона вирішила, що найкращим буде такий фокус, коли вона видалить з бази не один скафандр, а всі-всі. Підробить дані, й ніхто вже не знатиме, прихопила вона щось там чи ні. Але ж, якщо вона перековпашить цифри лише по скафандрах, то й це буде промовистий доказ. Іще підняти руків’я вгору. Вже боліли м’язи в руках і плечах. Дала руків’ям опуститися, насолоджуючись болем. От якби прихопити один із тих сканерів, якими вона користувалася раніше, то ним і можна було б увести в систему хибні дані. Наповнити її тисячами фантомів. Мільйон скафандрів на кожен квадратний сантиметр корабля. Тоді, навіть коли у неї не вийде стерти реальні дані, вона зробить їх непридатними. Але проблема була в...

Тут завив тривожний клаксон. Серце Наомі так і впало. Значить, готуються перейти в режим вільного падіння. Час! Їй не лишається часу! А вона ж бо ще не готова. Наразі там, поза кораблем, та пуповина ще на місці. Зараз її змотають і заберуть на «Пеллу», й «Чецемока» відпаде, і згинуть, розвіються всі її примарні надії. Пустила ті руків’я, і шнури потягли їх, поставили на місце, — от машина вже й готова для іншого фізкультурника.

А вона не готова. Та й чи буде хоч коли готова? Але це не означало, ніби вона навіть і не спробує.

Ступила кілька кроків до резистентного гелю й кивнула своїй тюремниці.

— Йду в гальюн!

— Таж допіру ти була там.

— Знову треба! — кинула, відвертаючись.

— Ото клятенна! Агей!

Але Наомі, ніби й не чувши її, почимчикувала коридором, хоча насправді розчула добре, як та злазить зі свого рипучого гелю, аби її наздогнати. До цієї миті Наомі була взірцевою бранкою, тож цей її виклик вельми вразив Сарту. Ну, власне, так і краще. Знову завила сирена, й пішов відлік. Нульова гравітація за три... за дві... Наомі обіруч ухопилась за одвірок. Одна. Пощезли «вгорі», «внизу». Вона вся скрутилася тугим скрутнем — і вибухнула в напрямі Сарти. Обома ногами вдарила наглядачку в живіт, відкинувши її у зворотний політ. Сарта здерла капця з лівої ступні Наомі та й відкинула його, летючи назад у крутняві зворотного польоту до протилежної стіни спортзали. Кілька секунд, поки та долетить туди, аби відштовхнутися від чогось. Ось він, головний старт Наомі! Сарта вже щось їй кричала.

Наомі прослизнула в люк і помчала далі по коридору, чим­швидше, не дбаючи про безпеку. Було в неї лише кілька хвилин. Чи й менше. Але чи продумала вона належно, як устигнути зламати дверцята шафки, надягнути скафандр і провести весь цикл відкривання шлюзу? Цієї миті її математика вже спрацювала як слід. Наразі Наомі вже не уявляла, як можна все це устигнути.

Десь там позаду гналась за нею, горлаючи, Сарта. Здіймає тривогу. Але Наомі вже була за рогом. За такої нечіткої видимості Сарта не відразу й здогадається, куди зникла її бранка. Як пощастить, цим утікачка прикупить