Читати книгу - "Око ґолема, Джонатан Страуд"

така змога: може, вдасться підчепити яку-небудь свіжу ідею! За молодих літ я завжди прагнув драматизму. Тепер же — відповідно до моєї вдачі — я схиляюся радше до витонченості. Хіба що зрідка перекинусь яким-небудь пернатим змієм...

60

Судячи з подоби, цьому джинові довелося провести деякий час у Гіндукуші. Просто дивина, який відбиток залишає здобутий досвід!

61

Слова чарівника, що вимовляє закляття, надзвичайно важливі. Вони діють разом з рунами та лініями, накресленими на підлозі. Все це разом сплітається в невидимі тенета, що утворюють нездоланний кордон. Проте варто вимовити хоч одне слово не так, як слід, — і це може залишити фатальну прогалину в усій системі захисту. Теллоу довелося переконатись у цьому на власній шкірі.

62

У 1860-х роках, коли здоров’я й сили вже зраджували Ґледстона, цей старий лис зарядив посох потужною магічною міццю, щоб вона завжди була в нього напохваті. Як наслідок, у посоху було ув’язнено кількох могутніх істот, чия природна жорстокість посилювалась ще й тим, що всі вони разом опинилися в крихітному вузлику завбільшки з наперсток. Отримана зброя була, мабуть, найбільш руйнівною від славетних часів Єгипту. Мені випало побачити її здалека під час Ґледстонових завоювань: дугоподібні спалахи, що виривалися з посоха, легко розтинали нічну пітьму. Я бачив силует старого — нерухомого, плечистого, — що стискав посох у руці. Він із своїм посохом був єдиною чіткою точкою у вихорі полум’я. Все, що підхоплював цей вихор, — фортеці, палаци, найміцніші мури, — оберталось на порох. Навіть африти трепетали перед його силою. А тепер посох поцупила оця Кіті. Цікаво — чи розуміє вона, у що вплуталася?

63

Мені спадали на думку й численні інші, набагато мудріші речі, та я не тривожитиму ними ваш кволий розум. Повірте мені на слово: всі мої думки були розумні — просто-таки з біса розумні!

64

Усім відомо, що ми, втілюючись у людському світі, мусимо прибирати ту чи іншу подобу - хай навіть струмінця диму чи краплинки рідини. Хоча дехто з нас спроможний залишатись невидимим на нижчих рівнях, на вищих ми повинні являти подобу. Такою є частина заклять, якими поневолюють нас чарівники. Оскільки в Іншому Світі ми не маємо такої певної подоби, це потребує від нас відчутного напруження - і завдає нам болю. Що довше ми тут залишаємось, то дужчим стає цей біль, хоч переміна подоби може тимчасово його послабити. Натомість ми не «опановуємо» матеріальних речей: що менше ми маємо справу із земними речами, то краще. До того ж це будь-що заборонено умовами заклять, що викликають нас.

65

Колінний суглоб, що визирав з цього розрізу, видавався ще гарнішим.

66

Один з цих джинів був мій знайомий із зведеного виклику духів - отой самий цибатий птах. Другий скидався на пузатого орангутана. Давні звичні подоби - їм не доводилось мати справу з цвілими кістками...

67

Судіть самі, як низько впав Гонорій, — хоча б із того, що він не потурбувався перевірити всі рівні. Інакше він тут-таки побачив би, що я був бісом лише на трьох перших рівнях. На всіх інших я залишався Бартімеусом в усій своїй величі.

68

Слід зауважити, що його маячня дивним чином була досить цікава. Віддавна всі ми — від наймогутнішого марида до останнього біса — стикаємося з двома проблемами: послуху та болю. Ми мусимо коритись чарівникам, і це завдає нам болю. Завдяки наказу Ґледстона Гонорій, здається, вирішив цю проблему, та — як наслідок — збожеволів. Хто при здоровому глузді волітиме залишитись на Землі замість того, щоб повернутися додому?

69

Отут мені стали у великій пригоді шість бісівських пальців: на кожному з них є присосок.

70

Вантажівка, що везла дині, врізалась у скляну вітрину рибної крамниці, й на бруківку полинув водоспад із скляних друзок і палтуса. Задня стінка кузова відкинулась, і дині посипались на дорогу, де завдяки похилій ділянці землі покотилися далі, набираючи швидкості. Кілька велосипедів перекинулись чи позалітали до рівчака, аж поки дині врешті дісталися до вітрини крамниці з посудом, що біля підніжжя пагорба. Тих нечисленних пішоходів, яким пощастило уникнути зіткнень з динями, збила з ніг ціла зграя вуличних котів, що помчали до рибної крамниці.

71

Уявіть, що вам довелося підійти впритул до полум’я. Приблизно так само на мене діяло срібло - з тією лише різницею, що воно нестерпно холодне.

72

Обеліск Клеопатри — п’ятнадцятиметровий єгипетський обеліск, що важить сто вісімдесят із гаком тонн і не має жодного стосунку до Клеопатри. Мені про це краще знати: я був одним з тих, хто споруджував його для фараона Тутмоса III 1475 року до Христа. Я добре пам’ятаю, як ми встромляли його в пісок у Геліо-полісі, й тому неабияк здивувався, побачивши його в Лондоні через три з половиною тисячі років. Напевно, його просто хтось поцупив. Що за люди - нічого не можна покинути без нагляду!

73

Скажімо, в такі, як повалення Ехнатона. Сумна, нівроку, історія. Нефертіті мені так цього й не простила. Та що я, врешті, міг удіяти? Тут винні верховні жерці Ра, а я - ні до чого... Чи ота історія з чарівним перснем Соломона, якого мені доручив поцупити й кинути в море один з його суперників. Мені тоді, правду кажучи, ледве вдалося відбрехатись! І всякі інші вбивства, викрадення, підміни, інтриги, обмани... Якщо подумати як слід, то такі справи, які можна відверто назвати чесними, траплялись мені надзвичайно рідко - десь раз на століття.

74

Правду кажучи, ці суперечки траплялися постійно.

75

Ще й з естетичних міркувань: не люблю залишати після себе купи сміття.

76

Ця хронічна ненадійність — одна з причин, чому вовкулаки мають лиху славу. До того ж вони ненаситні, люті, кровожерливі й погано піддаються дресируванню. Лікаон Аркадський уперше зібрав загін вовкулак і використовував їх як особисту охорону близько 2000 р. до Христа. Попри те, що вовкулаки невдовзі зжерли кількох його гостей, думка про