Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Прокляті химери! Якщо Арел дізнається мені кінець! – ледь не завив хлопець. - Хто ж знав, що це Гармонія!

Але було надто пізно. Арел почула заклики про допомогу і з'явилася на своїй золотій колісниці.

- Ой ти тут? А я вже вирішив! З ними все гаразд! – йому раптом здалося, що найкращий захист – це напад.

- Я знаю все, Ліане! І про Багатоголова! І про будинок! І за замкнені в ньому душі! – наступала на нього Верховна пані. - І про Гармонію! - після цього вона, не підбираючи слів, сипала лайками. - Ідіот! Ти знаєш, що сталося б, якби вони загинули? Чи ти так мене хочеш позбутися?!

- Вибачте, пані. Я не знав, що вони тут з'являться... - похнюпився він.

- Не пробачу! Твоє завдання берегти їх, а не вбивати! А якби сили в них прокинулися завчасно? Ти хочеш, щоб якесь втілення Первородного хотіло тобі помститися? І ще. Ти не виконуєш своїх зобов'язань! Звільни душі, які ти замкнув у цьому домі. Скільки вони вже тут, років сто?

- Сорок. – не підводячи голови, уточнив Ліан.

- Начхати. Їхнє місце у Чортозі. Показати де твоє? - зігнувши брову, дівчина зміряла його поглядом.

  Ліан похитав головою. Йому довелося погодитись і виконати все, що вона накаже. Даремно він тоді не захотів слухати заклику про допомогу…