Читати книгу - "Поліція"

А тепер Арнольд пройшов мимо Ракелі.

І ось момент настав.

Харрі підвів очі. І побачив чорне око пістолетного дула на відстані двадцяти-тридцяти сантиметрів.

Він знав, що з тієї миті, як він увійшов до будинку, будь-який різкий рух змусить Арнольда стріляти. Спочатку в найближчого. В Олега. Цікаво, Арнольд зрозумів, що Харрі озброєний? Зрозумів, що він візьме пістолет на фіктивну зустріч з Трульсом Бернтсеном?

Можливо, так. А може, й ні.

У будь-якому випадку, це вже неважливо. Зараз Харрі не встиг би вийняти зброю, як би близько вона не знаходилася.

— Арнольде, чому…

— Прощавай, друже.

Палець Арнольда почав натискати на курок.

Харрі знав, що повного одкровення не станеться, не буде того осяяння, котре, як прийнято вважати, настає у кінці шляху. Не буде великого одкровення щодо того, чому ми народилися і помираємо, в чому був сенс того й іншого, а також усього, що сталося між цими двома подіями. Не буде і малого одкровення щодо того, що примушує людей, таких як Фолкестад, жертвувати своїм життям заради руйнування життів інших. Замість цього буде тільки синкопа, швидке позбавлення життя, банально, але логічно поставлена посеред слова крапка — чому…

Порох горів із вибуховою — буквально — навальністю, і створений ним тиск виштовхнув кулю з латунної гільзи зі швидкістю близько трьохсот шістдесяти метрів на секунду. М’який свинець у дулі набув форми борозенок, які примушують кулю обертатися так, щоб вона зберігала стабільність під час руху в повітрі. Але в даному випадку в цьому не було необхідності. Пролетівши всього декілька сантиметрів у повітрі, свинцева куля прошила шкіру черепа і пригальмувала, зіткнувшись з кісткою. Коли куля дійшла до мозку, швидкість її зменшилася до трьохсот кілометрів на годину. Спочатку заряд пройшов крізь ділянку кори, що відповідає за моторику, і знищив його, знерухомив людину, потім продірявив скроневу долю мозку, знищив функції lobus dexter і lobus frontalis,[47] зачепив очний нерв і наштовхнувся на внутрішню частину черепа з протилежного боку. Кут влучання і низька швидкість призвели до того, що, не пробивши кістку і не вийшовши назовні, куля замість того зрикошетила, пробила інші частини внутрішнього вмісту черепної коробки і, поступово уповільнюючи швидкість, нарешті зупинилася. До цієї миті вона нанесла так багато ушкоджень, що серце перестало битися.

Розділ 51

Катрина зіщулилася і сховалася під руку Бйорна. У великому церковному приміщенні було холодно. Холодно усередині, холодно ззовні, слід було вдягнутися тепліше.

Вони чекали. Усі присутні в церкві Уппсали чекали. Кашель. Цікаво, чому люди починають кашляти, як тільки увійдуть до церкви? Можливо, щось у самому приміщенні викликає дряпання в горлі і бажання прочистити сприйняття? Навіть у такій сучасній церкві, як ця, із скла та бетону? А може, виконати цю дію примушує страх видати якийсь звук, що буде посилений акустикою? Або ж це просто людський спосіб висловити інші пригнічені почуття, виплюнути їх, замість того щоб вибухнути сльозами або сміхом?

Катрина покрутила головою. Народу було трохи, тільки найближчі. Так мало, що для кожного з них було досить однієї букви в записнику Харрі. Вона побачила Столе Еуне. З нагоди — в краватці. Його дружина. Гуннар Хаген, теж із дружиною.

Вона зітхнула. Варто було вдягнутися тепліше. Хоча Бйорну, здається, не холодно. Темний костюм. Вона й не знала, що йому так пасує костюм. Вона змахнула пилинку з його рукава. Пилу на нім, загалом, не було, просто такий собі інтимний жест любові. Як у тваринок чи мавп, котрі шукають щось у шкурах одне в одного — віковічні дії приязні.

Справу було розкрито.

Деякий час вони боялися, що втратили його, що Арнольду Фолкестаду — нині відомому як кат поліцейських — вдалося вислизнути, втекти за кордон або сховатися в якій-небудь норі в Норвегії. Ця нора мала бути глибокою і темною, тому що впродовж двадцяти чотирьох годин після оголошення Арнольда в розшук його прикмети активно передавали усі засоби масової інформації, і будь-яка доросла і свідома людина в країні знала, хто такий Арнольд Фолкестад і як він виглядає. І в ту мить Катрина подумала, як близько вони підібралися до нього ще тоді, на більш ранній стадії розслідування, коли Харрі попросив її перевірити зв'язок між Рене Калснесом і співробітниками поліції. Якби вона розширила пошук, включивши в нього колишніх поліцейських, то виявила б зв'язок між Арнольдом Фолкестадом і отим хлопчиною.

Вона погладила рукав Бйорна, і той вдячно усміхнувся їй. Але дивною, схожою на судому посмішкою. Підборіддя у нього тремтіло. Невже він розплачеться? Катрина подумала, що сьогодні вперше може побачити, як плаче Бйорн Гольм. Вона кашлянула.

Мікаель Бельман примостився на краю лави і поглянув на годинник.

За сорок п’ять хвилин його чекає нове інтерв’ю. "Штерн". Мільйон читачів. Ще один іноземний журналіст жадає почути історію про те, як молодий начальник поліції невпинно працював тиждень за тижнем, місяць за місяцем, щоб здолати цього вбивцю, і про те, як він у результаті трохи сам не став жертвою ката поліцейських. І Мікаель ще раз зробить маленьку паузу перед тим, як сказати, що око, яким він пожертвував, — це невелика ціна за те, чого він досяг: перешкодив божевільному вбивці забрати життя інших своїх підлеглих.

Мікаель Бельман натягнув рукав сорочки на годинник. Пора б уже починати, чого всі чекають? Він ретельно думав, що сьогодні вдягти. Чорне, щоб підходило до ситуації і до пов’язки на оці? Пов’язка на оці була дуже доречна, вона виокремлювала його історію так драматично й ефектно, що, на думку газети "Афтенпостен", він може стати норвежцем, якого найбільше фотографуватимуть цього року. Може, варто було вибрати нейтральніший темний костюм, який був би цілком прийнятний і не так впадав у вічі під час інтерв’ю? Після інтерв’ю він має іти на зустріч з головою міської ради, тому Ула порадила нейтральний темний.

Хай йому біс, якщо зараз не почнуть, він спізниться…

Він прислухався до себе. Чи має він якісь особливі почуття з цього приводу? То й які почуття він повинен переживати? Адже Харрі Холе — якийсь там не надто близький друг абощо, не його співробітник із Поліцейського управління Осло. Але, ймовірно, що хтось із журналістів товчеться ззовні, тому з'явитися до церкви було цілком доречно з точки зору іміджу. Та й як заперечувати, що Холе таки першим вказав на