Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

«Цікаво знати, чому Його Преосвященство не зоставив мене там гнити разом зі всіма іншими».

— Ваша цікавість може вас убити.

— Якщо архілектор бажає моєї смерті, шкандибання в протилежний бік мало мені допоможе. Я краще зустріну її стоячи. — Він скривився від раптового спазму в нозі. — Чи, може, сидячи. Але точно лицем до лиця, з розплющеними очима.

— Це, гадаю, ваш вибір.

— Саме так.

«Останній».

Вони ввійшли до приймальні Сульта. Ґлокта був змушений визнати: його дещо здивувало, що він так далеко пройшов. Він чекав, що його схопить будь-хто з практиків у чорних масках, яких вони минали в будівлі. Він чекав, що будь-хто з інквізиторів у чорних шатах тицьне в нього пальцем і закричить, вимагаючи його негайного арешту. «І все ж я знову тут». Важкий стіл, важкі стільці та двоє височезних практиків обабіч важких дверей геть не змінилися.

— Я...

— Звісно, очільник Ґлокта. — Секретар архілектора шанобливо схилив голову. — Можете одразу заходити. Його Преосвященство чекає на вас.

Із кабінету архілектора у вузьку кімнату лилося світло.

— Я зачекаю тут.

Вітарі опустилася на один зі стільців і закинула одну ногу в мокрому чоботі на другу.

— Не завдавай собі клопоту, не чекай надто довго.

«Можливо, це мої останні слова?» Почовгавши до дверей, Ґлокта подумки вилаявся. «Справді треба було вигадати щось більш пам’ятне». Він усього на мить затримався на порозі, глибоко вдихнув і прошкандибав усередину.

Та сама простора кругла кімната. Ті самі темні меблі, ті самі темні картини на яскравих стінах, те саме велике вікно з тим самим виглядом на Університет і Будинок Творця за ним. «Під столом не сидять убивці, а за дверима не чекає ніхто з сокирою». Тільки сам Сульт сидів із пером у руці за своїм письмовим столом, спокійно й рівно шкрябаючи кінчиком пера по якихось паперах перед собою.

— Очільнику Ґлокта! — Сульт підхопився та граційно кинувся по начищеній підлозі до нього так, що здійнявся його білий плащ. — Я такий радий, що ти спокійно повернувся!

Архілектор чудово вдавав, ніби радий його бачити, і Ґлокта насупився. Він був готовий практично до всього, крім цього.

Сульт простягнув руку, і камінь на його посадовому персні зблиснув фіалковими іскрами. Ґлокта, скривившись, поволі нагнувся, щоб його поцілувати.

— Служу та корюся, Ваше Преосвященство.

Він через силу випрямився. «Жодного ножа в карк?» Але Сульт уже поплив до шафи, широко всміхаючись.

— Сядь, прошу, сядь! Не чекай, коли тебе попросять!

«Відколи це так?» Ґлокта покректав і всівся на одному зі стільців, дуже швидко перевіривши, чи немає на сидінні отруєних шипів. Тим часом архілектор відчинив шафу й заходився ритися всередині. «Невже він витягне заряджений арбалет і прострелить мені горло?» Але звідти вийшли тільки два келихи.

— Схоже, тебе потрібно привітати, — кинув він через плече.

Ґлокта кліпнув.

— Що?

— Вітаю. Чудова робота.

Сульт усміхнувся йому, граційно виставивши келихи на круглий столик, і з дзенькотом вийняв пробку з графина. «Що сказати? Що сказати?»

— Ваше Преосвященство... Дагоска... Я мушу висловитись відверто. Коли я поїхав, вона була на межі падіння. Дуже скоро місто буде захоплено...

— Звісно, буде. — Сульт відмахнувся від усього цього рукою в білій рукавичці. — Шансів його втримати ніколи не було, навіть найменших. Я сподівався щонайбільше на те, що ти змусиш гурків за це заплатити! Ну, і як це тобі вдалося, Ґлокто? Як це тобі вдалося!

— Отже... ви... задоволені?

Він ледве наважився вимовити це слово.

— Я в захваті! Ця історія не змогла б закінчитися краще, навіть якби її написав я сам! Некомпетентність лорд-губернатора, зрада його сина — усе це показало, якими ненадійними є звичайні представники влади в умовах кризи. Зрада Ейдер викрила двоєдушність торгівців, їхні сумнівні зв’язки, їхню гнилу мораль! Спайсерів розпустили, як і мерсерів, їхні торгові права в наших руках. І тих, і тих викинуто в нужник історії, а владу торгівців знищено! Перед лицем найзапеклішого ворога Союзу залишилася стійкою тільки Королівська Інквізиція. Тобі треба було бачити обличчя Маровії, коли я пред’явив зізнання Відкритій Раді!

Сульт наповнив Ґлоктин келих аж по вінця.

— Дуже люб’язно з вашого боку, Ваше Преосвященство, — пробурмотів він, трохи надпивши з нього. «Вино, як завжди, відмінне».

— А тоді він встав у Закритій Раді — зауваж, перед самим королем, — і заявив усім, що ти після атаки гурків не протримаєшся й тижня! — Архілектор пирснув зі сміху. — Шкода, що тебе там не було. Я сказав: я впевнений, що він упорається краще. Упевнений, що впорається краще.

«Красномовна підтримка, ніде правди діти».

Сульт плеснув по столу долонею в білій рукавичці.

— Два місяці, Ґлокто! Два місяці! З кожним новим днем він здавався дедалі більшим дурнем, а я — дедалі більшим героєм... тобто ми, — виправився він, — ми здавалися героями, а мені залишалося тільки всміхатись! Вони щодня мало не відсували свої крісла від Маровії в мій бік! Минулого тижня там проголосували за надання додаткових повноважень Інквізиції. Дев’ять голосів проти трьох. Дев’ять проти трьох! Наступного тижня ми підемо ще далі! Як це тобі в біса вдалося?

Він вичікувально поглянув на Ґлокту.

«Я продався банку, який фінансував мерсерів, а тоді підкупив на виручені кошти найзрадливішого найманця в світі. Потім убив безборонного посланника під прапором перемовин і закатував служницю, обернувши її тіло на фарш. А ще я відпустив на волю найбільшу зрадницю в цій компанії. Це, без сумніву, була героїчна справа. Як це мені вдалося?»

— Я рано вставав, — пробурмотів він.

У Сульта засіпалось око, і Ґлокта це помітив. «Може, це слід роздратування? Слід недовіри?» Та цей слід був швидко стертий.

— Рано вставав. Ну, звісно. — Він підняв келих. — Друга серед найбільших чеснот. Найперша після жорсткості. Мені подобається твій стиль, Ґлокто. Я завжди це казав.

«Та невже?» Але Ґлокта скромно нахилив голову.

— Депеші практика Вітарі були сповнені захоплення. Особливо мені сподобалось, як ти повівся з гуркським посланником. Це, певно, стерло усмішку з обличчя імператора, того нахабного свинтуса, нехай і всього на мить.

«Отже, вона виконала свої зобов’язання за домовленістю? Цікаво».

— Так, усе йде гладко. Щоправда, кляті селяни заважають жити, а ще, звісно, Енґлія. Ладіслу шкода.

— Ладіслу? — спантеличено перепитав Ґлокта.

Сульт спохмурнів.

— А ти не чув? Чергова