Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

За вікном посилювався снігопад. Вже не окремі сніжинки, а цілі пластівці кружляли в повітрі. А в будиночку, як і раніше, було тепло. Від каміна йшов відчутний жар, але вона тремтіла. Він тримав її руки у своїх і відчував її трепет.

Поліна… незвичне ім'я з іншого світу… гарне… манливе…

Вона підкорила його… Невідворотно безкомпромісно нещадно. Рональд був вражений глибиною почуттів, що затопили його серце. Щось справжнє болісно живе сколихнулося в ньому, коли він слухав її довгу плутану розповідь-одкровення. Яка ж вона стійка і непохитна. Він у бойових офіцерах не зустрічав стільки мужності. Його захоплювала її сила духу. Як змогла вона винести стільки випробувань? Як не зламалася, не здалася?

Навіть зараз, коли в її обурливо-зелених очах стояли сльози, вона не виглядала слабкою. Розкритися з граничною щирістю — на це потрібна рідкісна мужність.

Вона боєць. При цьому ніжна, витончена, вміє відчувати глибоко та гостро. Як Рональду хотілося б випробувати на собі, що відчуває чоловік, якого кохає така жінка. Як би він хотів домогтися її кохання.

На її зворушливо тонкій шиї бунтівно билася жилка. Вона чекає його рішення з трепетом. Що Рональдові відповісти їй? Він бачив у цій тендітній жінці майбутню королеву. Він був щасливий, що саме вона виявилася тією, про кого йшлося у пророцтві. Він стільки шукав її, нарешті знайшов і не хотів відпускати від себе ні на крок. Він дуже сильно бажав її. Одна його половина кричала зробити її своєю. Негайно. Прямо тут і зараз. Це вирішило б усі проблеми…

…але вона просила його зовсім про інше. Вона просила її відпустити. І, дідько! Рональд не міг вчинити з нею так, як чинили до нього інші чоловіки. Її зраджували. Раз за разом. Один покидьок змінювався іншим. Рональд ще розбереться з ними. З кожним. Дістане і тутешніх, і тамтешніх. Це через них вона розучилася довіряти. Розучилася бачити у чоловіках захисників. Тих, хто у скрутну хвилину не зрадить, а підставить плече. Він хотів стати для неї таким. Хотів оберігати, хотів затулити собою від ворожого світу.

Ні, він не міг вчинити так, як нашіптувала йому його перша половина. Якби Рональд став наполягати на близькості, чим би він був кращий за Тайлера, який теж хотів вирішити всі проблеми, заволодівши нею? А тут поблизу, до речі, немає Глорі, щоб розбити каменем вікно і зупинити Рональда.

Спогади про стійку дівчинку мимоволі викликали усмішку. Незрозуміло як так вийшло, що почуття Поліни до цієї дівчинки передалися і йому. Він бачив Гларієтту всього кілька разів, але відчував майже батьківську ніжність. Така юна, така на вигляд боязка — тендітна кульбабка, при цьому зовсім відчайдушна. Рональд поділяв бажання Поліни зробити Глорі щасливою.

Так, ось воно. Він зрозумів, з чого почати — які слова мають прозвучати першими.

— Я б хотів, Поліно, щоб до завтрашнього ранку ти склала список педагогів, яких необхідно найняти для Гларієтти.

Ні, навіть не так. Вона ж з іншого світу. Звідки їй знати, хто тут у цьому світі славиться своєю вченістю.

— Хоча краще буде, якщо ми складемо цей список разом. Я маю кілька професорів на прикметі. Які дисципліни найбільше цікавлять Гларієтту?

Очі Поліни розширилися від подиву — вона зовсім не чекала від Рональда подібної ініціативи та такої різкої зміни розмови. І він насолоджувався цим подивом. Насилу стримував посмішку.

— Глорі має великий літературний талант. Їй насамперед потрібен учитель словесності, — відповіла вона, продовжуючи перебувати у насторожено-підозрілому стані.

Рональд перерахував кілька відомих літераторів, змушуючи Поліну активно приєднатися до обговорення. Вони розмовляли про літературу кілька хвилин. Вона поступово пожвавлювалася, у її очах повністю висохли сльози. Це був слушний момент, щоб переходити до головного.

— У мене теж є одкровення, яке маю тобі розповісти, — знову різко змінив тему Рональд.

Він упіймав її погляд. Хотів, щоб між ними був зоровий контакт, коли він розповідатиме їй про пророцтво. Для неї це стане потрясінням. Вона ніби відчула, що з вуст Рональда зараз злетить щось лячне. Напружилася, вирівняла спину — знову готова з гідністю зустріти будь-яку небезпеку. Стійка ніжна борчиня.

— Але перш ніж я розповім тобі те, що маю, я дам обіцянку, — він тримав її руки у своїх, але йому було цього нестерпно мало. Він ледве стримувався, щоб не притиснути її до себе. — Я відпущу тебе, як ти просила. Але лише за два тижні. Ти житимеш у палаці, навчатимешся магії, а після чотирнадцяти днів поїдеш… якщо захочеш. Але знай, що я робитиму все, щоб ти цього не захотіла, — прозвучало твердо, навіть із загрозою. Хоча Рональд не хотів тиснути.

Він обережно торкнувся губами її губ. Ні, не збирався цілувати — лише пом'якшити грізний тон своїх слів. Вона не відсторонилася — завмерла. І його вмить сп'янило одне лиш це — відсутність опору. Поцілунок вийшов настільки ніжним — Рональд не знав, що здатний на такі. Губи рухалися повільно, ласкаво, непорочно, але тіло все одно горіло, як у пеклі.

Рональд не зрозумів, що сталося раніше — все-таки він сам зміг перервати це катування або несподіваний стукіт у двері змусив його це зробити. Він здогадувався, хто за дверима — начальник охорони. Лише Гаргус знав, що Рональд вирушив у мисливський будиночок. Йому було дозволено турбувати короля лише в особливих випадках.

Рональд вийшов з кімнати, щоб вислухати доповідь Гаргуса.

— За вашим наказом мої люди ведуть цілодобове спостереження за Елайзою. Я отримав від них повідомлення, що вона скористалася забороненою магією з метою потрапити до Ізіаля, який зараз перебуває під тюремним домашнім арештом. Накажете затримати її чи вести подальше стеження?