Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

Я пояснив, що був у Америці та Франції, а тепер приїхав до Москви на невизначений період.

«Тепер тут безліч американців», — сказав він.

«Так, тепер настала нова доба».

«Що ж, — сказав він із широкою посмішкою, — добре, що Ви повернулися».

Людський розум — дивовижна річ. Як важко його цілком закабалити, й усе ж таки з якою готовністю ми калічимо самих себе, коли цього вимагає суспільство! Цей охоронець навряд чи був єдиним радянським громадянином, який роками жив подвійним життям, однією частиною своєї свідомості поділяючи менталітет режиму, а іншою нормально сприймаючи дійсність разом із рештою людей. Лише під впливом вільної інформації, яку зробила можливою політика гласності, він та інші громадяни почали відкидати свої ідеологічні ролі, і саме цей процес — більше, ніж будь-який інший, — призвів до краху Радянського Союзу.

Впродовж тих років, коли СРСР погрожував усьому світу, якось не брали до уваги, що сила цієї країни залежала не від традицій, не від консенсусу, не від конструктивної правової системи, а від правдоподібності ідеї, здатної розколоти свідомість радянських громадян і зробити політичну лояльність питанням майже релігійної віри.

В радянських умовах було неважливо, що люди скептично ставляться до цієї ідеології або приймають її лише частково. Важливо було те, що ця ідеологія визначала основні інтелектуальні категорії для більшості населення й у такий спосіб змушувала величезну націю шукати моральних ідеалів у вимогах держави.

Своєю могутністю ця ідеологія завдячувала тому, що пропонувала альтернативу агностицизмові модернізму XX століття.

У ситуації, коли наука підривала довіру до релігії одкровення, марксизм-ленінізм пропонував картину реальності, що була простішою і послідовнішою, ніж сама реальність, і, варто було лише громадянинові засвоїти його основні засади, як йому вже ніколи не доводилося ні в чому сумніватися. Водночас спростувати цю ідеологію було дуже важко. Факти тут були непридатні, бо за допомогою діалектичної аргументації будь-яке явище, що нібито суперечило ідеології, можна було тлумачити як таке, що перебуває в процесі перетворення на свою протилежність.

А ще важливішим, мабуть, було те, що ця ідеологія породжувала відчуття якоїсь мети. Вважалося, що радянські громадяни беруть участь у великому історичному проекті — будівництві комунізму, і ця ілюзія надавала сенс їхньому життю — часто похмурому і безглуздому.

Політична стабільність Радянського Союзу залежала від трьох чинників: відсутності серйозних національних конфліктів, пасивності робітничого класу та солідарності керівної еліти. Всі ці умови гарантувала ідеологія, й усіх їх знищила гласність.

Упродовж багатьох років головною засадою ідеології була теза про те, що соціалізм є логічною кульмінацією національної історії та традицій кожного з народів, що живуть на території СРСР. Однак із початком гласності підтримувати цю засаду далі стало неможливо. Твердження про добровільне приєднання до СРСР республік Прибалтики було несумісним із подробицями секретних протоколів Пакту Молотова-Ріббентропа, а уявлення про Радянський Союз як співдружність рівних держав було безглуздим на тлі штучних голодоморів в Україні, що забрали мільйони життів.

Нова інформація надихнула на організацію національних рухів. Місцева влада реагувала створенням народних фронтів на підтримку перебудови, але після краху ідеології виник психологічний вакуум, який міг заповнити лише націоналізм, і перших організаторів змінили люди, які обстоювали національні, а не радянські, інтереси.

Радянська ідеологія прищеплювала також ідею, що радянські трудящі були в більшій безпеці й жили краще, ніж їхні колеги на Заході. Однак моторошний контраст між вірою трудящих у справедливість їхнього суспільного ладу та реальними умовами їхнього життя не витримав випробування гласністю. Робітники дивилися фільми, де показували супермаркети в США, й розуміли, що це той достаток, який нібито мав забезпечити комунізм у Радянському Союзі.

Після початку 10 липня 1989 року страйку шахтарів у західносибірському місті Междурєченськ ця акція поширилася на всі вугледобувні області країни, і стихійність та одностайність цього страйку засвідчили факт утрати ідеологією своєї сили.

Потужність цієї ідеології до 1985 року гарантувала також єдність партії. Проте зусилля Горбачова використати гласність для мобілізації населення проти його консервативних опонентів дали змогу реформаторам партії, які раніше не могли захистити своєї незалежної позиції, шукати допомоги у вищих колах. Результатом став розкол між консерваторами та реформаторами на кожному рівні, який постійно поглиблювався. В результаті ідеологія, яка за задумом мала керувати кожним аспектом життя, невдовзі не могла вже керувати навіть комуністичною партією.

Коли Горбачов заходився реформувати Радянський Союз, у нього за плечима був багаторічний досвід роботи в партійному апараті, й ідеологію він розглядав як один із методів маніпуляції, а тому не усвідомлював, що для більшості радянських громадян ця ідеологія є предметом віри. Саме через це він так легковажно повівся з основоположними переконаннями радянських громадян.

Однак теократична система не так легко піддається доктринальній реконструкції. Намагаючись зберегти структуру ідеологічної держави без ідеології, Горбачов розпочав процес, який міг завершитись або кінцем реформ, або крахом СРСР, бо щойно люди припиняють вірити в тоталітарну ідеологію, вони втрачають бажання жити за тоталітарних інститутів.

Маркс вважав, що буття визначає свідомість, але ніде не було так очевидно, як у Радянському Союзі — першій марксистській державі, що саме свідомість визначає буття. В СРСР людям прищеплювали хибну свідомість і закабаляли за допомогою цієї свідомості.

За цих умов гласність могла лише знищити радянську систему. Не тому, що будь-яке окреме викриття виявлялося критичним для режиму, а радше тому, що сама ідея правдивої інформації могла тільки зруйнувати систему колективної омани, коли режим вважався верховним арбітром істини, а радянська система — здійсненням історичної долі людства, участь у якому була привілеєм кожного громадянина.

Створюючи Радянський Союз, більшовики піддалися на всі три спокуси, відкинуті Христом у пустелі. Але відданість радянського народу вони здобули, приховавши той факт, що зробили це в інтересах Диявола. Радянський Союз зазнав краху тому, що коли довго ошукуваний радянський народ зрозумів завдяки гласності, кому він насправді служив, то скинув ментальне ярмо, що зв’язувало його із системою зла, і почав шукати інших богів.

За кілька тижнів після випадку біля американського посольства я спостерігав, як невеличка юрба збиралася довкола отця Дмитра Дудка на подвір’ї церкви Миколи Чудотворця в Черкизові, що за 100 кілометрів від Москви.

У 1980 році отця Дмитра заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації в зв’язку з його відвертими проповідями, а незабаром він приголомшив московську інтелігенцію, виступивши на телебаченні із заявою про своє зречення анти-радянської діяльності. Вийшовши з Лефортовської в’язниці, він усамітнився й уникав контактів зі своїми «духовними дітьми». Зрештою його призначили служити у віддаленій церкві, і він,