Читати книгу - "Драматичні твори"

Вбігає Василина.

Василина. Ой сестро, біда!

Явдоха (тривожно). Боже мій, що там сталось? Василина. Печериці згоріли!

Явдоха. Ото! Бідна мама! Вони так хотіли догодить Михайлові, на превелику силу достали печериць, і на тобі, згоріли! А хто ж був біля печі?

Васили н а. Я.

Входе Т с т я її ;і.

ЯВА X

Тетяна (до Василини). А-а! Ви тут, утікли? Нашкодила і утікла!

Василина (кидається на шию і не дає говорить). Мамочко, голубочко... Я завтра сама побіжу па вигін, назбираю печериць, Михайло паєм а жить по-вчепому, і я вивчусь.

Тетя и а. Ну, годі вже. Пусти! Очіпок зіб’єш з голови. (Поправляє очіпок.) І тобі не сором: училась, училась, вісім літ училась—і печериць не умієш засмажить! Михайло — мужчина і все уміє, а як розкаже про яку смачну страву, то аж їсти захочеться, так гарно.

Василина (наївно сміючись). Мамочко! Михайло, мабуть, в університеті научився смачно їсти і гарно печериці смажить, а я ще на курсах не була.

Тетяна (добродушно). Иу, щастя твоє, що ти недавно приїхала додому, а то б я тобі печериць дала. Василина. Ха-ха-ха! Хіба б ви мене били?

Тетяна. Атож!

Василипа. Ні, мамочко! Ніколи не повірю, ви такі добренькі, та щоб били свою єдину доню!

Тетяна (до Явдохи). Взяла поставила печериці без масла і без сметани на огонь, а сама сіла за книжку. Я масло била в сінях, а Домаха пішла по воду. Чую: смердить горілими печерицями. Вбігаю — згоріли! Ні спекти, ні зварить, ні прясти, ні ткати... Що ж ти умієш?

Василина. Я умію, мамочко, морожене робить.

Тетяна сміється добродушно.

Солодке-солодке! От купіть форму — я вам зроблю... Е... та що ж, у нас льоду нема!

Тетяна. Ох, треба буде учить канальську лисичку, бо хто ж тебе, таку недотепу, візьме?

Я в д о х а. У нас уже єсть...

Василина. Єсть, єсть! У Явдохи, мамо, єсть курчата!.. Манюні-манюні та гарнюні,— я люблю курчаток!

Тетяна. Дивитись любиш на курчаток, а як виводить, то того не тямиш.

Василина. Я навчусь, всьому навчусь, тілько перше треба поїхать на курси!

л

Входять Карпо, Демид і Іван.

ЯВА XI

Ті ж, К а р гі о, Демид і Іван.

Демид. Здоровенькі були, мамо! (Цілує руку Тетяни.) Тетяна. Доброго здоров’я! Тілько що приїхали, саме на обід; мабуть будуща теїца ще жпнн! Вибачайте ж, ми гостей ждемо. Ходім, дочко, ходім, Явчохо, готовити стіл.

Ідуть.

Карпо, будь ласка, достань на вечір печериць.

К а р п о. Та я ж вам достав уже.

Василина. Мамочко!

Тетяна. Не годяться: зчервивіли.

Василина (цілує матір, до Карпа). Старі!

Явдоха сміється.

Тетяна. Чуєте! Загуркотіло!.. Приїхали!! (Раптом йде у двері, за нею Явдоха і Василина.)

Карпо (біля вікна). Справді приїхали!

Надворі голос Тетяни: «Діти мої! Сини мої, соколи мої!» Голос Васи-лини весело викрикує: «І я скінчила, і я скінчила!» Карпо і Демид

йдуть у двері.

Іван. Суєта!

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Проста хата, світлиця. На полу багато одежі, килимків, подушок у цвітних наволоках. Великий стіл. Віденські стільці, канапка. Обідають всі. Михайло сидить на покуті, коло нього з одного боку Петро, з другого — Карпо і батько, далі з обох боків сидять Демид, Іван і Василина. Мати і Явдоха подають обід.

ЯВА І

Михайло (їсть). Порося чудово засмажено, полковник Сорокотисячников похвалив би! Недавно я обідав у нашого директора. Подавали теж порося — куди! Ні один повар так не засмажить поросяти, як мама!.. А начинка, начинка — таїть!..

Макар. їжте, діти, їжте та вибачайте, що все просте, хуторське!

Карпо. Дай боже повік!

П е т р о. О, якби нас в городі годували хуторськими харчами, добре б було!

Мака р. Погано в городі годують. Я колись з тобою обідав.

Михайло. Наш директор і його брат, полковник Сорокотисячников люблять смачно поїсти... А я до кулінарії маю охоту. (їсть.)

Макар (до Карпа). До чого Михайло має охоту?

Карпо. Любе поварювать.

Макар. А!..

Михайло (проковтнувши). І навчив я свого директора деяким приправам, так він часто кличе мене попробувать обід по моєму рецепту. Особливо нам печерній удаються.

Входе Явдоха і Тетяна. Одна несе макітру з варениками, а друга кисіль па емалірованім блюді. Василина хутко приймає тарілки, Явдоха ставе макітру, Тетяна — блюдо з киселем, потім достають тарілки з шафи, що тут же стоїть, і переміняють Михайлові, Петрові і Демидові. Все робиться хутко, а разом з тим йде балачка.

Тетяна. Завтра достанемо і ми печериць! Михайло, вареничків! Так, як ти любиш: запечені в свіжім маслі

з сметаною. Петя, а ти? їж, сину, бач, як вимучився! Ва-силино, внеси зливок до киселю. їжте, діти, їжте!

Василина встає.

Явдоха. Сиди, сиди, я сама! (Пішла.)

Петр о. От якби таких вареників дали в кухмистерській, та ще на голодні зуби!..

І в а н. Можна луснуть.

М и х а й л о. Ха-ха-ха! В кухмистерській! І у нашого директора не дадуть! Дорого. Подумай! Свіже масло і сметана в городі!.. А вареник любе масло і сметану: ллєш, ллєш, а він вбира та й вбира в себе; зате ж як і запечеться в цій приправі — прямо безе! '

Тетяна. Що ти сказав, сину?

М и х а й л о. Безе! Поцілунок!

Іван. Добрий поцілунок! Як брусом заляже в животі, то мусиш цілувать бабу-знахарку, щоб одшептала!

Михайло. Ха-ха-ха!

Тетяна. А ти їж кисіль, коли боїшся вареників.

Іван. Чого я їх буду боятись? Ого! Нехай вони мене бояться!

Явдоха вносить молоко. їдять, розказують, приймають, що було на

столі, і виносять.

Карпо (по паузі). Ну, браття! Вип’ємо ще за здоров’я батька і матері, що годували нас, одягали, учили і до розуму довели.

Всі. Будьте здорові, тато, мамо!

Карно. Випийте ж і ви, мамо. (Налива і дає.) Явдохо! (Дає.)

Демид (до Василини). Мені так приятно у вашій сім’ї, мов у рідних.

Василии а. Я навіть забула, що ви чужий.

Дсми д. Спасибі! Слова ці для мене дуже дорогі.

Тетяна і Явдоха. Пошли боже всім щастя!

Макар (через сльози). Щоб... Щоб... ви наш рід воз величили і прославили, щоб до генералів дослужились!..

Петро. Спасибі!

Михайло. Дослужимось! (Встає, цілує батька, матір.; От тепер би кофейку та гавану 3

Тетяна (до Карпа). А ти, сину, і забув кофію купить?

Карпо.