Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— А що там? — нетерпіння вже кипіло в мені, змушуючи крокувати на місці.

— Згубне Трясовище, — відповів він, і його голос став таким серйозним, що я мимоволі похолоділа.

— Звучить обнадійливо, — пробурмотіла Офелія, склавши руки на грудях. — Що ж, це жахливо... і водночас інтригуюче.

— Ти можеш нормальними словами? — я закотила очі.

— Там болота, Корделіє, — пояснив він рівним тоном, але його погляд наче перевіряв, чи готова я йти далі.

Я скривилася. Болота звучали як ідеальне місце для пригод, які я воліла б уникнути. Але відступати я точно не збиралася.

Офелія підскочила поруч зі мною, схрестивши руки й із завзятим блиском в очах.
— Болота завжди додають драматизму! — заявила вона. — А раптом ми знайдемо древнього болотяного духа? Тільки уявіть, яка історія вийде!

— Пішли, — твердо сказала я, дивлячись Кассандру прямо в очі.

Він затримав погляд трохи довше, ніж зазвичай, ніби оцінював мою рішучість. Потім ледь помітно кивнув і знизав плечима.

— Тільки дивіться під ноги, — тихо додав він.

— Це стосується і тебе, Кассандре, — підколола Офелія, весело крокуючи вперед. — Мені здається, що твої начищені до блиску черевики не витримають болота.

Я розреготалася, але послухалася чаклуна й одразу опустила погляд, зосереджуючись на вологій землі, що блищала після дощу.

— Не тут. До боліт ще далеко, — посміхнувся Касс, і його очі вперше за весь день стали по-справжньому м’якими. У цьому погляді було щось невловиме, щось, що змусило моє серце пропустити удар.

— Ну дякую за уточнення, — пробурмотіла я, не втримавшись від сарказму, і штовхнула його плечем.

Він ледь похитнувся, але усміхнувся ширше, його настрій здався майже легким.

Офелія, яка спостерігала за нами, засміялася.

— Я взагалі не уявляю, як ви живете разом. Але я вже закохана в цю динаміку.

— Якщо почнете тонути, сподівайтеся на свої сили, — сухо сказав Касс.

— Дуже дотепно, — відповіла я, скептично піднявши брову.

Коли ми пробиралися крізь густі хащі, колючі гілки чіплялися за одяг, залишаючи тонкі подряпини на шкірі. Кожен крок вимагав обережності, адже під ногами земля ставала все горбистішою та більш слизькою. Запах сирої землі й хвої змішувався із вологою, створюючи відчуття, ніби ми опинилися в іншому, потойбічному світі.

Кассандр упевнено рухався попереду, його плащ шарудів, зачіпаючи гілки. Він раз по раз простягав мені руку, допомагаючи долати особливо складні ділянки. Колишня Корі, напевно, вперто відмахнулася б від такої допомоги, доводячи, що впорається сама. Але теперішня Корделія без вагань приймала цю руку — сильну, теплу, надійну. Його дотик викликав дивне, незрозуміле відчуття спокою, навіть коли під ногами земля ставала зрадливо хиткою.

— Обережно, тут слизько, — попередив Кассандр, коли я спіткнулася об корінь, що стирчав із землі. У той самий момент його рука міцно підхопила мене, не давши впасти.

— Дякую, — пробурмотіла я, опускаючи голову, щоб він не побачив, як я червонію. Його погляд — той спокійний, уважний, але водночас проникливий — завжди викликав у мене дивний трепет. І це не подобалося.

— О, які у вас милі моменти, — вставила Офелія, підбігши до нас. Вона хитро посміхнулася, побачивши моє роздратування.

— Ти можеш хоча б хвилину мовчати? — запитав Касс, зітхнувши.

— Ні, це неможливо, — серйозно відповіла Офелія, розвівши руками. — Уявіть, який тоді буде нудний світ.

— Скоріше всього, Ізюм потрапив під чари болотяної відьми, — раптом сказав Касс, ламаючи напружену тишу. Його голос був спокійним, але я помітила, як його погляд став більш пильним.

— Болотяна відьма? Це типу... жінка-болото? — спробувала я перевести все у жарт, хоча насправді мене трохи проймав страх.

— О, ти ще не знаєш наших болотяних легенд, — підхопила Офелія. — Вони не просто жахливі, вони чудові у своїй жахливості.

— Вона не виглядає як жінка, — відповів Кассандр, стримано поглянувши на нас обох.

— А як тоді? Великий шмат болота, що сам по собі пересувається? — я всміхнулася, намагаючись зменшити напругу.

Кассандр раптом тихо засміявся — коротко, але щиро. Це було несподівано, і навіть Офелія підняла брову, здивовано дивлячись на нього.

— Інколи ти дивуєш навіть мене, Корделія, — сказав він, поглянувши на мене з ледь помітною усмішкою.

— Це тому, що вона унікальна, — миттєво додала Офелія, підморгнувши мені. — Хоча я б теж могла запропонувати конкуренцію. Що скажеш, Кассандре?

Кассандр кинув на неї погляд — суміш іронії та стриманого терпіння. Його губи трохи смикнулися, але він нічого не відповів. Замість цього він перевів тему на серйозніший лад.

— Зазвичай болотяна відьма — це потопельник, душа якого не змирилася зі своєю долею, — пояснив він. Його голос набув тієї серйозності, яка завжди змушувала слухати уважніше. — Вона притягує до себе магічних створінь, особливо ослаблених або вразливих, щоб поглинути їх разом із магією.