Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​«Треба не забути подякувати нашій старшій сестрі, - зашипіла лісова кішка, - яка зникла невідомо де, - голос істоти затремтів, вона перейшла на крик, - вона нас підбила на такі експерименти!»

​Мілана не знала, що казати, оскільки розуміла, що зараз залізе в такі хащі, з яких не вилізе не поміченою. Треба завершувати цю виставу та рятувати друзів. Зроблено багато, тим більше, що жодна дитина не була так, так би мовити, відремонтована. Дівчина мовчала та відчувала страх істот, що стояли на землі, позбавлені рухів. Вони не розуміли цієї зустрічі, цього діалогу. Татко прийшов за стільки років лише для того, щоб нагадати за провину?

​Дівчина відчула сором за свої дії але швидко схаменулась. Чому їй має бути соромно? Істоти затягують дітей в світ лісу, нахабно використовуючи в своїх цілях. А тут ще й виявилось, що вони самі винні в цьому. Мілана не помітила, як почала стискати руки, але одразу почула стогін оленя. Вона стискала істот. Вона завдавали їм болю. Дівчина геть заплуталась.

​«Ти не зовсім права» - несподівано Мілана почула голос справжнього Бегемота в своїй голові. Вона злякалась, відпустивши руки, відпустивши ілюзію. Дівчина побачила як все почало танути, вона повністю втратила контроль. За мить вона опинилась на виступі, перед озером. Вона не була птахом, тому біля велетня дуба був лише її образ. Мілана підскочила та розвернулась, побачивши кущі малини, що рясно росли біля дерева, на яке вона впала.

​Піднявши погляд, її груди стисло в паніці. Перед дівчиною стояв той самий татко, дерево-камінь. Він стояв та мовчав, уважно дивлячись у вічі своїм старим та мудрим перекошеним обличчям.