Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Шкода, що я не завчила їх напам’ять, зараз вони стали б в пригоді. Бо я дивилась, як моя мама, так-так, сувора Тереза Болтон, погойдуючись на місці й однією рукою тримаючись за присипану борошном стільниці, іншою міцно стискала ніжку келиха, в котрому хлюпало вино. Приблизно п’ятнадцята порція, враховуючи її стан.
Тоні, котрий, до речі, був значно тверезіший за неї, що одразу впадало в око, з засотаними рукавами бурякової сорочки й з рушником, прилаштованим за поясом замість фартуха, помішував томатний соус.
— Терезо… — гукнув тато цілковито розгубленим тоном. Спантеличено глипнув на мене — ніби я раніше за нього допетрала, що відбувається, і тепер старанно приховувала цю інформацію, — і знов витріщився на маму, знайомлячись з її новим станом. Здається, він жодного разу не бачив її п’яною. А вона безперечно наклюкалася як чіп.
— Так, кох’ний… — прощебетала вона, ковтаючи літери. Й звернула увагу на мене. — Лілібет… Ми якр’з говор’ли про т’бе!
— Лілібет… — прицмокнув Соретті, вхопивши це прізвисько на льоту. Й розплився в усмішці. Лайно!
— Та невже? — набурмосилась я, хоч і не була певна, що розшифрувала усе вірно.
— Я розм… розм… — вона заплющила очі й зробила коротку перерву, перш ніж спробувала знову. — Розм’рковувала, що б’ло б непогано… — й поставила келих на стіл, ледь не перевернувши його. Сперлась ліктем просто в рештки борошна й притулила долоню до рота, намагаючись приховати від присутніх, про що йтиметься далі. Враховуючи, як гучно вона розмовляла, я б не сумнівалася, що її чули й сусіди знизу, й голуби, що пролітали повз наші вікна. А ще, мабуть, репортери, що інколи проносяться над дахом на гвинтокрилі. — Якби ви з Тоні зійшлися.
Оце вона вимовила навдивовижу чітко бляха!
— Мамо! — верескнула я обурено, та спопеліла вбивчим поглядом саме Соретті, котрий й далі шкірився так, що ось-ось луснуть щоки.
— А що? Він же через оцю твою р’боту, — навіть п’яною, мама відгукувалась про неї зневажливо, — бачив всі тв’ї інтимні місця, — попри татові протести, наполягала вона, підвищуючи голос ще. Щоб він не заважав. — А ще він б’гатий… В’хований… І…
Мама насупила брови і якось дивно намагалась загинати пальці, ніби перераховувала список рис одного підступного тхора по пам’яті. Бо обмірковувала його заздалегідь. Або десь почула, що більш ймовірно.
— Привабливий молодик… — киваючи, підказав Тоні.
— Я зараз помру або від сорому, або від люті, — просичала я, вперши руки в боки. Він таки промив їй мізки! Вином!
Второпавши, що до мене дійшло, що саме він втнув, Соретті зірвав з себе рушника, жбурнув його на поверхню поряд з плитою, та з відчайдушним натхненням продекламував:
— Дозвольте мені кохати вашу доньку, Терезо!
Я закотила очі так, що, здається, на мить побачила власний мозок.
А мама зависла, та навряд вона підозрювала, що під словом «кохати» ховається більш відповідне до наших стосунків «трахати». Сумніваюся, що про щось інше йде мова.
Тато також закляк, остаточно не тямлячи, що йому робити: або втручатись в це сватання, або й далі вмовляти маму піти освіжитися.
— Це ти в неї спитай, — раптом в мами настала хвилька тверезості — стукнувши денцем келиха об стільницю, гмикнула вона. — Вона в м’не дівчинка неп’рочна, але нор’влива…
Хіба в когось знайшлися б сили надалі вислуховувати це? Тому я полишила бідолашного тата, котрий вже відверто тягнув маму за руку, благаючи кілька хвилин полежати перед вечерею. І Тоні, у вугільних вирах котрого витанцьовували облудні бісенята.
Не затримуючись в спальні, я схопила піжаму й майнула у душ. Мені конче необхідно було трохи охолонути, інакше я вколошкаю Соретті голими руками. З ним ось так постійно! Вранці я танула поряд із ним, а зараз — ще трохи й вибухну від гніву. Він нестерпний! І це факт.
Та хоробрість — як і дурість доводити мене до сказу — він усе ж таки мав — коли я вийшла з ванної, поправляючи рушника на голові, Соретті вже сидів в мене на ліжку й цмулив вино з келиха, котрий приніс з собою, як і відкорковану пляшку. І келих для мене він також прихопив.
— Ти… — засичала я й тицьнула в нього пальцем. — Ти спокусив мою маму вином! Ти справжнісінький диявол! Ні, ти гірший за нього!
— І тебе це заводить, — впевнено промуркотів колишній бос, піднявши кутики вуст в лінивій посмішці й одночасно дражнячи мене акцентом. Ні, дратуючи. Агов, зберись, Елізабет!
— Геть не в тому сенсі, як тобі хотілося б. Ти навіяв їй всю цю маячню! — не вгавала я.
Тоні зітхнув й, полишивши келишок на підлозі, піднявся з постелі. З розстібнутими верхніми ґудзиками сорочки та своєю чарівливою напівусмішкою він, як завжди, був до огидного незрівнянний.
Розтягуючи кроки, він неквапливо підійшов до мене. Наблизився так, щоб моїх ніздрів торкнувся його запах, щоб я відчувала лоскіт його дихання. Щоб мала змогу дістати до нього витягнутою рукою… й добряче врізати! Як необачно, єнотику!
— Та тепер, коли вона дізнається про нас, думатиме, що ми лише прислухались до її поради. Визнай, це геніально, Лілібет.
О, я знала. Знала, що він користуватиметься цим прізвиськом. Дідько!
— Не. Називай. Мене. Так.
Зірвавши з волосся рушника, я замахнулася на Тоні, і вже за мить волога тканина врізалася в його плече.
— В такі моменти я тебе особливо ненавиджу, Соретті! — продовжувала гарчати я. — Дозвольте мені кохати вашу доньку? Кохати? Ти знущаєшся з мене? Геть з глузду з’їхав?
Розлютитися остаточно він не дав мені змоги. Практично відразу перехопив мого зап’ястка, уникнувши чергового удару.
Наші погляди зіштовхнулися. Його — темний, порочний, що зачіпає найглибші струни мого серця і мої найпотаємніші найвідвертіші бажання. І мій — розлючений і сповнений жагою довести йому, як він до біса помилився з цим своїм планом.
— Це так, Бессі. Я починаю закохуватись в тебе.
Рушник, котрий я все ще стискала в кулаці, мляво зависнув між нами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.