read-books.club » Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 130 131 132 ... 158
Перейти на сторінку:

Але змінити її я так і не встигла.

Тільки-но він пішов, як почулися голоси батьків. Повірити не можу, що ми встигли утнути таке.

Смиконувши спідницю за поділ додолу, я пробіглася очима по кухні. Чорт!

Коли я зустрічалася з Руді, після нашого незграбного й геть не такого солодкого сексу, завжди мала час, щоб привести себе до ладу. А зараз не вигадала нічого кращого ніж прочинити холодильник і підставити обличчя його прохолодному диханню. Можливо, це хоч трішки заспокоїть пожежу, що вирувала в мені.

— Доброго ранку, Лілібет, — проспівала мама й погладила мене по маківці, змусивши сунути голову глибше у надра холодильника.

Господи, яка ганьба! Коли вони лишалися в Омасі, все було значно простіше — я мала змогу займатися, чим заманеться, і не червоніти за це, і не вмирала від сорому. Хоч насправді не надто мені вже допікав зараз той сором.

Єдине, що не давало спокою, — нездатність збігати до дзеркала й пересвідчитись, чи не здобула я черговий засос авторства Тоні Соретті. Марно було сподіватися на його розсудливість, та я усе ж таки це зробила. За браком інших варіантів.

Коли Соретті повернувся до кухні й ми всі повсідалися за стіл, мама повернула голову до нього, й запропонувала:

— Не помолишся сьогодні ти, Тоні?

Ми змирилися з тим, що вона промовляла молитви перед кожним сніданком, обідом та вечерею, але Соретті… Лайно! Нічого гіршого вона придумати не могла! В неї безперечно якийсь нюх на гріхи, особливо свіжі.

Тоні, котрий вже встиг узяти газету, делікатно відклав її назад на стіл, склав пальці разом у замок над своєю тарілкою з полуницями й круасаном, та посміхнувся.

— Звісно, Терезо…

Я завмерла. В подібній ситуації, коли я усе ще не позбулася відчуття його пальців між ніг, коли перед очима стояв його розпусний викличний погляд, а язик ковзав по пучках, вкритих моєю вологою… Так, я готувалась до гіршого.

В наступну мить з його рота полилася словесна музика. І ні, це був не завчений заздалегідь псалом або уривок молитви, цей мерзотник цілком серйозно цитував замість звертання до Бога текст одної з пісень Металліки. Та ти певно знущаєшся з мене, єнотику!

Ми з татом обмінялися поглядами, ніби це остання хвилина перед розстрілом, та мама, котра усе ще була переконана, що вони з Тоні ледь не з одної парафії, хоч і хмурила брови, та усе ж ковтала кожне його слово. І кивала!

Невже це спрацювало? Невже я стільки років страждала, сидячи з нею за одним столом, старанно декламуючи те, що вона очікувала від мене почути, а Тоні викрутився з першого разу? До чого ж винахідливий сучий син!

Коли він скінчив, мама торкнулася його руки.

— Дякую, Ентоні, це був вельми… — й запнулася на хвильку, — креативний та сучасний підхід.

Тато видав дивний звук, схожий на рохкання, й вчасно опустив обличчя до тарілки з фрітатою, щоб мама нічого не помітила та не почала свій звичний суворий допит.

А Тоні, ніби він справжнісіньке янголятко, знов розвернув газету, виразно глипнув на мене над нею, й занурився в читання, час від часу відправляючи до рота полуницю, старанно працюючи щелепами.

Поснідавши, й далі прикидаючись істинним джентльменом до мозку кісток — ніби це не він грав мене пальцями біля холодильника пів години тому, — Соретті побажав всім гарного дня й зібрався у справах. Та я чкурнула за ним.

До того ж і мені варто було перевдягнутися, і повернути спідницю у шафу — вона вже не знадобиться сьогодні. Моя щаслива спідничка, мій секс-талісман.

— Металліка? Серйозно? — схрестивши руки на грудях, гмикнула я, загальмувавши на деякій відстані від колишнього боса. Про всяк випадок, якщо мама підглядатиме.

Натиснувши кнопку ліфта, Тоні розвернувся до мене.

— Завжди подобалась їхня музика. Вона божественна, згодна? — захихотів він, цієї миті ще більше ніж зазвичай схожий на посіпаку пекла. — Ти лякала мене своїми батьками, проте… Вони мені подобаються, — після короткої паузи зізнався Тоні, зайшовши у ліфт, що прочинив перед ним двері. — Навіть не сумнівайся, з батьком вони одразу знайдуть спільну мову.

О, так. Тоні уклав з ним таке-сяке перемир’я і завтра Джованні запросив нас всіх на вечерю, перед якою я збиралась благати його не згадувати ані те, що ми з Тоні нібито зійшлися, ані фальшиві заручини, ані взагалі ту дурнувату умову з весіллям.

Я не питала, чи босове зізнання стосовно моїх рідних не пов’язане ще з дитячим браком відчуття домашнього затишку та люблячої, нехай й трішки навіженої, родини. Проте можливо, я зроблю це пізніше. Наодинці. Від думки, що сьогодні вночі ми нарешті побачимось, у грудях приємно замлоїло.

— До речі, щодо нічного побачення… Я маю план, — повідомив Соретті.

— Який ще план? І нащо він нам? — нахмурилась я. Гаразд, ось тепер різниця з тим переляканим італійським горобчиком, котрий, заскочивши до моєї спальні, усвідомив, що змушений кориться черговій жінці Болтон, була помітна й разюча. Він не лише змирився з дійсністю, він намагався повернути собі владу.

— Розділяй та володарюй, — підморгнув мені колишній бос.

— І що це, чорт забирай, означає? — форкнула я.

На думку спадало безліч варіантів. І всі вони виявилися помилковими, коли ми з татом вийшли з ліфта, повернувшись з гри. На шляху додому ми ще зазирнули до спортивного бару й випили по пиву, щоб відсвяткувати перемогу, нехай це й був товариський матч. До певного віку тато, звісно, водив мене час від часу до кав’ярні з морозивом, та потім він припинив прикидатися батьком, що завжди мріяв про маленьку принцесу у повітряній сукенці, і як тільки я отримала своє посвідчення — а фальшивого я й не мала, — саме він добряче пригостив коктейлями, щоб відзначити повноліття. Я й досі пам’ятаю той вечір, нехай з пробілами, й вважаю його ледь не найкращим в житті, хоч тато і заводив мене додому крізь задні двері, щоб мама не почула, а потім всю ніч я блювала, схилившись над унітазом. А весь наступний тиждень вислуховувала уривки з проповідей проти алкоголізму, бо мама таки дізналася про все.

1 ... 130 131 132 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"