Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— О, то ось що було необхідно, щоб тебе заспокоїти? — реготнув Соретті. — А я вже, бува, думав, що зразу доведеться тебе цілувати.

— Починаєш закохуватись? — невпевнено повторила я, не знаючи, чи ставити його слова під сумнів, намагаючись вловити в них чергову каверзу, чи повірити одразу, доки ще й я, слідом за мачухою, якій він виявився непотрібним, не розтрощила йому серце, бо його знадливий нахабний писок — то одне, а цей крихкий орган — геть інше.

Тоні кивнув.

— Думка про те, що я не встиг сказати тобі це, що уявлення не мав, як це зробити, ледь не вбила мене, коли ти потрапила до лікарні. Я не буду ідеальним і, не брехатиму, навряд змінюся колись. Ти краще за інших знаєш, який я покидьок. Та я увесь твій, якщо ти мене таким приймеш, бо коли я кохаюсь з тобою, коли цілую тебе, коли ми сваримося, або ти доводиш мене до сказу і трощиш моє вино, усе набуває сенсу, котрого ніколи не було з іншими…

Схиливши голову, він усе ще дивився мені в очі як цуцик, котрий благав узяти його додому. І, звісно ж, запросити спати до хазяйського ліжка.

Та серце стискалося кожної миті, поки я намагалась зрозуміти, що йому відповісти. Поки дослухалась до себе. Й до того, які відчуття, окрім гніву, він викликає в мене.

— Обереш звичайну покоївку замість всіх тих світських кралечок? — пирхнула я.

Він наморщив носа.

— Я вже казав тобі, Бессі, ти ніколи не була лише покоївкою. В той день, коли ти стояла посеред моєї вітальні й хизувалася найжахливішими трусами, які я коли-небудь бачив, все, про що я міг думати…

— Так-так, Сильвія мені казала, — пробуркотіла я.

Та Тоні це не спинило.

— Про те, як ти зацідила Джасперу. Я дивився на тебе. А в голові лунало лише — questa sì che è la mia bambina! È così incredibile[1]!

— Я не зрозуміла, — розгублено похитала я головою. Думки нагадували збуджених бджіл, а серце калатало шалено, відбивалося пульсом у скронях й у вухах. І моя кров палала. Такий ефект на мене справляє тільки Тоні. Лише він. І більше ніхто і ніколи.

— Ти моя дівчинка, маленька грішнице… — повторив Соретті вже англійською. І темний погляд зачепився за мою голу шию, на котрій більше не було срібного ланцюжка.

Помітивши це і те, як Тоні одразу відступив, як наїжачився, я торкнулася пальцями ключиць і пояснила:

— Твоя підвіска там, біля ліжка, під лампою. Я боялась загубити її, коли пішла у душ. І ти б знав, що я знімаю її кожного разу, коли йду митися, якби частіше зазирав до мене, єнотику. Вона берегла мене, а я — її, — помовчавши трохи, я додала: — А ще ти б дізнався раніше, що я також починаю закохуватись в тебе, нехай це й прикінчить остаточно мою нервову систему.

Усе ще похмурий, Соретті не одразу збагнув, що почув від мене взаємне зізнання. Минула секунда, друга, і лише тоді він пригорнув мене до себе.

Ткнувшись носом йому у груди, я ще раз подумки спитала себе — чи не скоїла я помилку, зізнавшись. До цієї миті я ніколи не дозволяла собі сподіватись на щось серйозне з Тоні, я забороняла це, я не хотіла прив’язуватись до нього, бо він… Ну, він Соретті.

— Зате горітимемо в пеклі разом. Так веселіше, — засміявся він, торкаючись мого підборіддя, змушуючи мене підняти обличчя. — Нехай Тереза і не погодиться із цим.

Від його погляду, неймовірного вогняного погляду, котрий призначався лише мені, всередині зав’язувався тугий вузол бажання. Такого сильного, що я навіть злякалася.

— Їй невтямки, як ти псуєш її норовливу донечку… — прошепотіла я, встаючи навпочіпки, щоб дістатись губ, дотику яких я так відчайдушно прагнула.

— О так, щодо цього я маю на сьогоднішню ніч гарний план.

— Годі планів! — тихенько скрикнула я й штовхнула Тоні на ліжко.

Він встигнув обійняти мене за пояс і ми впали на постіль разом.

Трохи згодом, коли я, повністю оголена, танцювала на Тоні, ритмічно насаджуючись на його член, невпинно працюючи стегнами, і муркочучи щоразу, коли він сильніше стискав пальцями мої сідниці, змушуючи мене рухатися різкіше й швидше, і поступово втрачаючи терпець, щоб, перекинувши мене на ліжко, самому зайняти місце зверху, я вже припинила з острахом час від часу споглядати на двері крізь туман пристрасті і, хоч і не кричала на все горло, як робила, коли ми з колишнім босом залишалися наодинці в пентхаусі, але дозволила собі тихенько стогнати й скімлити, насолоджуючись хвилями задоволення, що лавиною прокочувалися тілом. Мені було байдуже, якщо батьки нас почують, навіть якщо, чорт забирай, увірвуться сюди й побачать, як їхня непорочна донечка трахає ґречного Тоні… Я хотіла його, я хотіла бути з ним, я хотіла кохатися з ним як і коли мені заманеться, і не соромитись своєї потреби в ньому. І навіть якщо мама, дізнавшись, що ми разом, не схвалить ці стосунки, це нічого не змінить. Я, хай йому грець, ненавиділа його й одночасно шаленіла від нього. І була його гріховною дівчинкою, з першого дня знайомства, чи відсьогодні — хтозна, та, безперечно, назавжди.

Та якщо мама вдень і звернула увагу на руку Тоні в мене на талії, вона надто паскудно почувалася, щоб заперечувати або взагалі висловлюватися з цього приводу.

А тато, вочевидь, вирішивши скористатися ситуацією, потягнув її на прощальну прогулянку містом перед вечерею з Великим Джо. Схоже, він збирався вмовити маму прикупити щось додому. Або зазирнути в якийсь бар. Я не уточнювала, але помітила, що тато підхопив від Соретті цих славнозвісних бісиків в очах. Трясця! Завше знала, що вони заразні!

Переконавшись, що ліфт опустився вниз, ми з Тоні знову пригорнулися одне до одного. Він відклав на сьогодні всі справи, щоб ми встигли побути удвох перед тим, як поїдемо на Стейтен-Айленд, і візит моїх батьків до Нью-Йорка офіційно завершиться, чому я була невимовно рада. Я більше не вмираю, не треба затримуватися, їдьте, будь ласка, назад в Омаху, хоча, мушу визнати, я рада була їх бачити. І, можливо, була б не проти провести з ними ще тиждень, якби вони зупинилися в якомусь готелі, куди Тоні, певна річ, відмовився б їх переселяти… Цей несподіваний анклав мене до біса пригнічував.