Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

темне, очі його нагадували вуглинки, а язик був червоний; у руці орк тримав чималого списа. Замахнувшись шкіряним щитом, відбив удар меча Боромира, а його самого штовхнув назад і повалив долі. Пригнувшись зі швидкістю змії, яка збирається напасти, він ухилився від Араґорнового удару й метнув списа в напрямку Загону, цілячись просто у Фродо. Зброя влучила гобітові у правий бік, і він відлетів до стіни й заклякнув, притиснений до неї. Сем із криком рубонув ратище списа, і воно зламалося. Та щойно орк пожбурив держак і вихопив ятагана, як на шолом йому опустився Андуріл. Бризнули іскри, мовби вдарила блискавиця, і шолом розколовся навпіл: орк упав із розтрощеною головою. Його солдати завили й утекли, а Боромир і Араґорн кинулися за ними.

Там, там! — гупали барабани в надрах. Знову пролунав розкотистий голос.

— Нумо! — волав Ґандальф. — Маємо останній шанс. Біжімо!

Араґорн підхопив Фродо на руки з того місця, де він лежав біля стіни, й помчав до сходів, штовхаючи перед собою Мері та Піпіна. За ними квапилася решта, проте Леґолас мусив прямо-таки виволокти з палати Ґімлі: не зважаючи на небезпеку, ґном із похиленою головою стояв біля могили Баліна. Боромир потягнув східні двері, скрипнули завіси, — двері мали обабіч великі залізні кільця, проте замкнути їх він не зміг.

— Зі мною все гаразд, — витиснув зі себе Фродо. — Я можу йти сам! Постав мене!

Від подиву Араґорн мало не впустив його на землю.

— А я вважав тебе мертвим! — скрикнув він.

— Наразі ще ні! — сказав Ґандальф. — Але ми не маємо часу дивуватись. Ідіть звідси, всі, сходами донизу! Зачекайте там на мене кілька хвилин, одначе, якщо я не з’явлюся, рушайте далі! Біжіть швидко і вибираючи ті шляхи, які ведуть праворуч та донизу.

— Ми не можемо залишити тебе самого втримувати двері! — мовив Араґорн.

— Робіть, як я сказав! — люто ревнув Ґандальф. — З мечів тут уже зиску не буде. Ідіть!

Світло зі шахти не проникало у прохід, тож там було темно хоч в око стрель. Утікачі довго рухалися східцями навпомацки, потім озирнулися, та не побачили нічогісінько, крім примарного світіння чарівникової патериці високо вгорі. Ґандальф, здавалося, просто вартував біля зачинених дверей. Фродо важко дихав і сперся на Сема, який обхопив його руками. Так вони і стояли на сходах, удивляючись у пітьму. Фродо причулося, ніби Ґандальфів голос бурмоче якісь слова, які розлітаються попід похилим склепінням і зітхають відлуннями. Розібрати сказане йому не вдалося. Стіни дрижали. А інколи було чути розкотистий барабанний бій: Там, там!

Зненацька нагорі на сходах сліпучо зблиснуло біле світло. Потому звідти долинули глухий гуркіт і важкий удар. Барабани мов ошаліли: Там-бам, там-бам! — а тоді стихли. Ґандальф зірвався зі сходів і впав на підлогу просто посеред побратимів.

— Гай-гай! Усе закінчено! — сказав чарівник, силкуючись підвестися. — Я зробив усе, що міг. Однак зітнувся з рівним мені супротивником і мало не загинув. Але не стійте тут! Ідіть далі! Якийсь час вам доведеться обходитися без світла: я ще глибоко приголомшений. Ходімо! Ходімо! Де ти, Ґімлі? Ходи зі мною попереду! Тримайтеся близько один біля одного — всі ви!

Мандрівники, спотикаючись, пішли за Ґандальфом і роздумували, що ж таке трапилося. Там, там! — знову гупали барабани: цього разу вони звучали приглушено та здалеку, проте не відступали. Інших ознак гонитви чути не було: ні тупотіння, ні голосів. Ґандальф не повертав ані праворуч, ані ліворуч, бо цей коридор, либонь, вів саме туди, куди він хотів. Іноді спускався східцями, п’ятдесятьма чи й більше, на щоразу нижчий рівень. У такі відтинки подорожні наражалися на особливу небезпеку, бо в темряві не бачили, куди спускаються, аж поки опинялись унизу, тож і ступали ніби в порожнечу. А Ґандальф обстукував підлогу патерицею, наче сліпець.

За годину вони здолали півтори версти шляху чи, може, трохи більше, і спустилися багатьма ділянками сходів. Жодного звуку гонитви так і не чули. Усі майже повірили, що їм пощастило втекти. Після сьомого сходового відтинку Ґандальф зупинився.

— Стає гаряче! — важко видихнув він. — Ми вже мали би зійти щонайменше до рівня Брам. Невдовзі, гадаю, нам доведеться шукати поворот ліворуч, аби рухатися на схід. Сподіваюся, це не далеко. Я дуже втомився. Мушу відпочити тут бодай хвилину, навіть якщо за нами женуться всі орки світу.

Ґімлі взяв його за руку й допоміг присісти на сходинку.

— Що трапилося там, угорі, біля дверей? — запитав він. — Ти зустрів того, хто б’є у барабани?

— Не знаю, — відповів Ґандальф. — Однак я несподівано опинився віч-на-віч із тим, чого ніколи не зустрічав раніше. І не придумав нічого ліпшого, як спробувати накласти на двері закляття-замок. Таких заклять я знаю чимало, проте, щоби все вийшло надійно, потрібен час, але й тоді двері все одно можна вибити силою...

Я стояв там і чув орківські голоси по той бік дверей: чекав, що орки от-от їх розтрощать. Про що саме говорили ті потвори, я не чув, але, здається, вони розмовляли своєю огидною мовою. Я розібрав лише слово ґгâш тобто «вогонь». Тоді хтось увійшов до палати — я відчув це крізь двері, — а орки перелякались і замовкли. Той хтось ухопився за кільце, теж відчув мене та моє закляття...

Хто то був, відгадати годі, проте мені ще ніхто не кидав такого виклику. Його закляття-протидія було жахливе. Воно майже зламало мене. На секунду я перестав контролювати двері, й вони почали відчинятися! Я мусив виголосити слова Наказу. Напруження виявилося завеликим. Двері розлетілися на друзки. Щось темне, як хмара, заступило зсередини світло і скинуло мене зі сходів. Зрушилася навіть стіна, а також, гадаю, і склепіння палати...

Боюся, Балін тепер похований дуже глибоко, і, можливо, той хтось також там похований. Цього я сказати не можу. Проте принаймні прохід позаду нас заблоковано повністю. Ох, я ніколи не почувався таким виснаженим, одначе змора поволі минає. А що там із тобою, Фродо? Я не мав часу, щоби сказати, але я ще ніколи в житті не радів так, як тоді, коли ти заговорив. Я вже злякався, що Араґорн несе хороброго, проте мертвого гобіта.

— Що зі мною? — перепитав Фродо. — Я живий. І цілий, здається. У мене синці, мені боляче, проте не надто.

—