read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

37
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 130 131 132 ... 162
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 24.1. Живі і мертві

 

{Навагрем}

Їх було безліч. Маленькі, обірвані, вони люто рвали товсті ланцюги, що сковували їхні кінцівки. Спочатку я очам своїм не повірив – які ще гноми в могильнику Сім’ї? І гномки, і гноменята… Керьял тихо і дуже інтелігентно матюкався, висловлюючи подив, а в мене не вистачало уяви придумати якесь пояснення того, що відбувається.

Я стояв посеред одного з нижніх ярусів усипальниці (як підказав нічний) з трупом на плечі і почуттям нереальності, дивився на фігурки між трунами, а гноми швидко перешіптувалися, показуючи на мене пальцями. Згоден, спідничка з трави і наполовину змита глина виглядали кумедно, проте, як на мене, маленький народ не в тому становищі, щоб насміхатися. Втім, моя ошелешена фізіономія теж заслуговувала на увагу.

– Поклади мене куди-небудь в куток і запитай, що вони тут роблять! – наказав Керьял. – Будь ласка, – додав, бачачи, що я не поспішаю виконувати вказівки.

– Що…

Закінчити питання не вдалося. Товстенький гном штовхнув мене під коліна, другий ударив кулаком у живіт – і я опинився на холодній кам’яній підлозі, притиснутий важкими тільцями, а чиясь долоня затискала мені рот. Моїм першим бажанням було схопитися і розкидати дрібноту по всьому залу, і, напевно, у мене б це вийшло, але Керьял попередив:

– Краще не смикайся. Схоже, вони хочуть тебе врятувати.

Ніби на підтвердження його слів грубий голос гаркнув майже над моєю головою:

– Жерти подано!

Щось посипалося додолу. До мене підкотилася надтріснута обвуглена кулька, і, гадаю, тільки нюх перевертня зумів розпізнати в ній запечену картоплю.

Задзвеніли ланцюги – гноми підбиралися до розкиданої їжі. Вдалині лунали знущальні запрошення до трапези і розліталася їжа.

Коли наглядачі пішли, мене відпустили.

– Запитай, що тут відбувається! – повторив Керьял.

Я й рота не встиг розкрити, а навколо заохали і заголосили:

– Допоможи, пане!

– Спаси нас, пане!

– Не йди!

– Пожалій!

– Тут жінки!

– Діти!

Мені в руки дали щось розміром як кошеня, що виявилося крихітною людиною, зовсім не схожою на підземних жителів. Я розчулився. Який лиходій міг привести сюди дитину?

– Навагреме, ти збираєшся гратися з домовичком чи нарешті запитаєш, якого Реха тут відбувається? – голос нічного дзвенів від люті.

Я придивився уважніше. Домовичок? Напевно, не вчасно впав у гномівський колодязь. Але яка різниця? Дитина – вона і в Мелосі дитина… ні, це я, звичайно, ляпнув не те. У вільному місті вік – показник уразливості.

– Що з вами сталося? – питання довелось повторити кілька разів, перш ніж довгобороді перейшли від прохань до скарг.

– Обдурили!

– Викрали!

– Забрали!

– Звели!

У мене аж голова закрутилася від їхньої тарабарщини.

– Поклич Старійшин! – в гулі безлічі голосів я насилу розчув пораду Керьяла.

Старійшин на цьому ярусі не було.

– Знайди того, хто наказав заховати тебе від наглядачів!

Присадкуватий коротун, невисокий навіть за мірками гномів, почав задкувати ще до того, як я вимовив питання. Схопити його за комір виявилося легко – інші мешканці Підземного світу понуро повернулися до картоплі.

Гном виблискував очима з-під густих брів і, схоже, не збирався полегшувати мені завдання. Він був теж обірваний і брудний, але, якщо я правильно пам’ятав нудні уроки вчителя міжрасових відносин, срібний обруч із зеленим каменем на його голові означав наближеного до Старійшин. Чи родича? Варто було слухати уважніше… З іншого боку, навіщо забивати пам’ять непотрібними знаннями, якщо можна просто запитати? Що ж, для зародження дружніх відносин треба познайомитися…

– Привіт, я Навагрем із… із перевертнів. А ти хто?

Коротун не оцінив люб’язного звернення – хмурився і кидав косі погляди з-під лоба. Хм, ну гаразд. Я зробив усе, що міг, заради бесіди двох цивілізованих істот, і готовий зі спокійною душею витрусити з дрібноти відповіді.

– Мені здається, тобі треба опустити його на землю або посадити на яку-небудь труну, – дипломатично зауважив Керьял. – Гноми дуже гордовиті, хоча й ставлять на перше місце вигоду. І вони звертаються до чужих на «ви».

Ага… Нічний, без сумніву, мав рацію, я навіть злегка засоромився і поспішив виправити становище. Прилаштував гнома на прозору кришку, під якою лежала неймовірно вродлива вампірка, недбало обтрусив його порваний костюм і повторив:

– Привіт! – не забуваючи дружелюбно усміхатися.

– Я Мурр-ро, старший син Молодшого Старійшини, – неприязно буркнув коротун.

– Дуже вдячний, ти… ви врятували мене! – життєрадісно подякував я. Потім згадав, що можу похвалитися не тільки міцними рівними зубами, а й навдивовижу загостреними іклами, і поспішно закрив рот.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 130 131 132 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"