read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

37
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 129 130 131 ... 162
Перейти на сторінку:

Пролунав глухий стукіт і металевий брязкіт. Я різко обернулася і побачила: Гент спіткнувся об камінь і розтягнувся на підлозі.

З його спини трохи збоку від хребта стирчав кінчик шаблі.

Мій погляд пробіг по завалу. Здається, забратися вгору важко, але можливо.

Тим часом гартонець сів, а я запізніло зрозуміла, що могла б запропонувати допомогу. Підбігти до нього, запитати, чи дуже боляче, витягнути клинок і перев'язати рану. Торкнутися губами його чола, перевіряючи, чи немає лихоманки, запевнити, що все буде добре…

– Досить мріяти, Рено, я ще не вмер, – в його голосі чулося роздратування.

Я усвідомила, що стою стовпом, і кинулася виконувати тільки що заплановане.

Ага, кинулася. І натрапила на холодний погляд синіх очей.

– Не дивися на мене як на труп, з яким ти не знаєш, що робити, – судячи з тону, Гент навіть не намагався жартувати. – Іди до Лана. Негайно!

Мої губи затремтіли. Чого-чого, а грубості я не очікувала. Ким він себе уявив, негідник? Ні, за кого він мене має?! Хіба можна кинути людину в такій ситуації? Пораненого, знесиленого, без зброї… Гаразд, не людину, суть не в тому!

– Якщо ти не підеш, – злим шепотом продовжив Гент, – нам обом кінець, тому що я буду змушений захищати тебе.

– Та ти себе не в змозі захистити, дурню! – Ще трохи, і я б розплакалась.

– А хіба я людина? Стражу потрібна людська кров, мене він навіть не помітив би. – Перестук кісток чувся в кінці коридору. – Досить суперечок. Вирушай до свого кумира і дозволь мені вижити!

Відлуння кілька разів повторило відгомін ляпаса. Мого першого ляпаса… Подумати тільки, скільки всього сталося зі мною вперше відтоді, як я покинула рідний дім…

Страж вийшов з-за повороту. Він спритно шкутильгав навкарачки, і від його вигляду в мене серце пішло в п'яти. А коли за скелетом виповзла втрачена ним кінцівка, я просто заверещала.

– Забирайся до свого коханця, Рено, – зло наказав гартонець і взявся за руків’я, що стирчало з його живота, – отруюй йому життя.

Не впевнена, чи встигла б я вирушити хоч куди-небудь, однак доля розпорядилася по-своєму. Осипалися кілька дрібних камінчиків із завалу, метнулося біле волосся – і лежить Страж невисокою купкою кісток, жодна з яких не намагається ворушитися.

– Підкладаєш мені свиню, родичу? Дівчина, без сумніву, гарненька, та в мене своїх неприємностей вистачає. Чи ти особисто світляка запалював? – Лан хвацько увігнав казна-де знайдений меч у потерті піхви і повернувся до нас. – Ого! – Його очі аж на лоб полізли. – Як можна було програти свіжаку, та ще й недоробленому?

– Недоробленому? – разом перепитали ми з Гентом.

– Звісно. – Не-людь швидким рухом розстебнув сорочку гартонця і обмацав руків’я шаблі. Потік крові хлинув із новою силою. – Чиясь невміла підробка, що імітує Стража Сім'ї. Її неважко відрізнити, адже за основу взято кістяк людини. А за мною ганявся справжнісінький Страж – із тих, кого називають невразливими. Страшна така сутність, і навіть в очницях її горить вогонь, а грудна клітина…

– Забери її! – закричав Гент, та так, що біловолосий вампір скривився і демонстративно поколупався у вусі.

– Навіщо? – здивувалась я. – Небезпека минула, і тобі можна спокійно регенерувати.

– Так, навіщо? – підхопив правитель Старилісу. – З нею відновлення пройде значно швидше.

– Ти не розумієш… – почав було гартонець, але Лан різко висмикнув клинок.

Очі Гента налилися синім полум'ям, навколо голови розлилося слабке світіння. Губи ворухнулися, намагаючись щось сказати, тільки мені не вдалося розібрати ні слова.

– Він же помирає!

– Ще чого, – поблажливо кинув не-людь. – А тепер замри і не заважай мені.

Момент, коли гартонець стрибнув, я проґавила – надто вже пильно стежила за червоним потоком, що повільно стікав на підлогу. Здається, Гент хотів вчепитися мені в горло, але Лан виштовхнув на передній план мою руку… і я втратила тяму ще до того, як гострі зуби вп'ялися в зап'ястя.

Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 129 130 131 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"