Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

«Звикання, — гірко подумала Сандра. — Антитіла, що допомагають копам пережити зло». Таким чином у той час, коли ніхто вже більше не звертав уваги на фото Діани, поліціянтка відчула своїм обов’язком віддати їй останню шану, принаймні залишившись наодинці в залі. І що довше вона дивилася на той знімок переднім планом, то ясніше виникало в ній усвідомлення, що перед її очима є якась неточність.

Якась деталь не на своєму місці.

У макіяжі, який покривав обличчя дівчини, було щось недоречне. Нарешті Сандра збагнула.

Губна помада.

6

— Учіться фотографувати порожнечу.

Саме так сказав одного разу їхній інструктор із фотоогляду місця злочину в академії. У той час Сандрі виповнилося двадцять з лишком, і їй та одногрупникам оті слова здалися безглуздими. Вона вважала їх пустопорожнім висловом — одним з тих, якими бувалі копи так люблять повчати новачків, видаючи це за життєву мудрість або абсолютну догму, на кшталт «учися у своїх ворогів» чи «колеги ніколи не кидають колег у біді». Для неї — такої самовпевненої, такої зухвалої — ці вислови були часткою промивання мізків, яким частували студентів, щоб тільки не казати їм правди. Тобто що людська раса — справжнє лайно і що вони, коли почнуть працювати в цій галузі, дуже швидко з огидою усвідомлять свою приналежність до неї.

— Байдужість — ваш найбільший спільник, адже має значення не те, що перебуває перед вашим об’єктивом, а те, чого там немає, — додав інструктор і повторив: — Учіться фотографувати порожнечу.

Проголосивши це, по одному запустив до сусідньої кімнати для виконання практичного завдання. Там було влаштовано щось на кшталт інсценування мебльованої світлиці пересічного житла. Та спершу він попередив, що в тому приміщенні стався злочин. Їхнє завдання — зрозуміти, який саме.

Ніякої крові, ніяких тіл чи зброї. Звичайна пересічна обстановка.

Щоб виконати завдання, їм треба було навчитися не звертати уваги на плями від дитячого харчування на дивані, що свідчили про наявність малюка в цьому житлі. А також на запах дезодоранту для приміщень — напевно вибраного клопіткою господинею; на недорозгаданий кросворд, покинутий на кріслі, — хтозна, коли тепер його розгадають; на туристичні буклети, розкидані на столі й залишені тим, хто не знав, що попереду на нього чатує якесь лихо, і гадав, що на нього чекає щасливе майбутнє.

Елементи різко обірваного існування. Однак урок був зрозумілий: емпатія відволікає. А для того, щоб фотографувати порожнечу, слід було насамперед створити її в собі.

І Сандра її створила, і сама тому здивувалася. Вона зуміла поставити себе на місце жертви, не пройнявшись її емоціями. Послуговувалася її баченням, а не своїм власним. Уявила, що жертва, напевно, впала на підлогу, а тому й собі лягла. І таким чином побачила під одним стільцем напис:

ФАБ

Ота сцена й була репродукцією злочину, що стався, коли жінка перед смертю знайшла в собі сили, щоб написати власною кров’ю перші літери імені свого вбивці.

Фабріціо. Її чоловіка.

І в такий спосіб надала свідчення проти свого благовірного.

Пізніше Сандра дізналася, що на цілих двадцять п’ять років бідолашна жертва опинилася в категорії зниклих без вісті, а її чоловік тим часом гірко оплакував дружину на публіці та в численних телевізійних зверненнях-репортажах. І що прихована на зворотному боці сидіння стільця правда вилізла на поверхню, лише коли він вирішив продати будинок разом з меблями. Напис виявив новий господар будинку.

Думка про те, що справедливість, нехай із запізненням, однак взяла гору, Сандру дещо втішила. Убивця ніколи не повинен почуватися в безпеці. Однак, попри факт розгадки таємниці, тіла жінки так і не знайшли.

— Учіться фотографувати порожнечу, — вкотре повторила Сандра самій собі, сидячи в салоні власного автомобіля. Зрештою саме цього вимагав віцеквестор Моро: зануритися у власну емоційність на певний час, але потім, випірнувши з неї, відновити необхідну холоднокровність.

Утім Сандра не повернулася додому, щоб роздумувати над власними почуттями перед зборами наступного дня, коли мало офіційно розпочатися полювання на вбивцю. Перед її очима окрім лобового скла стояв сосновий ліс Остії, освітлюваний прожекторними установками. Гудіння дизельних генераторів і засліпливе галогенне світло нагадували їй про сільські народні гуляння. Але до літа було ще далеко, та й музику ніхто вмикати не збирався. Навколо панувала холодна зима, а в лісі лунали лише голоси поліціянтів у білих комбінезонах, які рухалися по сцені злочину, наче то був танок привидів.

Експерти слідчої групи працювали на місці вбивства аж до вечора. Сандра повернулася туди наприкінці дня, на відстані спостерігаючи за роботою колег. Ніхто не запитав у неї, чому вона тут, сидить і чекає, коли всі поїдуть. Але причина в неї була — її гіпотеза щодо губної помади Діани.

Дівчина працювала в косметично-парфумерній крамниці. Сандра не помилилася, коли під час огляду макіяжу жертви припустила, що та була фахівцем у галузі. Вгадавши отой аспект її життя, вона, однак, ще більше скоротила відстань між собою і загиблою. І це було неправильно. Ніколи не слід занадто пройматися справою. Це небезпечно.

Вона засвоїла виснуване нею правило на власному досвіді, коли два роки тому була змушена самостійно розслідувати смерть свого чоловіка, яку згодом швиденько закрили й передали до архіву як «нещасний випадок». Їй знадобилося неймовірне самовладання, щоб не піддатися гніву й скорботі. Однак ризик був дуже великий. Але тоді вона була самотня, могла собі дозволити.

Тепер у неї був Макс.

Він бездоганно відповідав тому стилю життя, який вона собі обрала. Переведення до Рима, нове житло в Трастевере, інші обличчя, інші колеги. Найкраще місце та найкращий час, щоб посіяти нові спомини. Макс був ідеальним супутником, щоб їх розділити.

Він викладав історію в ліцеї і жив заради книжок. Годинами читав, сидячи у своєму кабінеті. Сандра була переконана, що, якби не вона, Макс забував би навіть поїсти й сходити до туалету. Більшої різниці між ним і її роботою копа годі було навіть уявити. Найжахливіша подія, яку йому доводилося спостерігати в житті, — не допит, а незадовільні результати опитування студентів.

Того, хто живе у світі слів, не можна турбувати бридотами реального світу.

Макс неймовірно тішився, коли Сандра просила розповісти їй про його роботу. Тоді він вибухав запальною промовою, жваво розмахував руками, його очі світилися завзяттям. Він народився в