Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Віцеквестор вказав правицею на екран:

— Утім зараз я не говоритиму вам про розслідування, докази та методи слідства. Залишмо ненадовго всю роботу копів, забудьмо й процедуру. Я хотів би, щоб ви зараз зосередили увагу лише на оцих знімках. Дивіться як слід.

Моро замовк і став гортати зображення за допомогою пульта дистанційного керування.

— Вам не здається, що в усьому цьому криється певний метод? Цей тип не вдається до імпровізацій, він підготувався. Нехай вам видасться це химерним, однак у його діях немає ненависті. Він ретельний, скрупульозний. Затямте собі ось яку річ: для нього це — робота, і він виконує її дуже добре, хай йому біс!

Підхід Моро вразив Сандру. Віцеквестор знехтував традиційними методами слідства, адже вимагав від них емоційної реакції.

— Я хочу, щоб ви добре запам’ятали ці фотографії, бо, якщо ми не намагатимемося знайти раціональне пояснення вчинкам злочинця, то ніколи його не зловимо. Замість цього ми повинні відчувати те, що відчуває він. Спершу вам таке не сподобається, але це єдиний спосіб, повірте мені.

На екрані з’явилися знімки мертвого юнака першим планом. Рана на потилиці, кров, його бліде, виставлене на загальний огляд оголене тіло — усе це скидалося на сцену з вистави. Сандра не раз бачила, як дехто з колег від виду таких сцен посміхався. Ішлося не про зневагу чи цинізм. То була певна форма самозахисту. Їхній мозок відмовлявся сприймати побачене, як відмовився б сприймати будь-яку безглуздість чи абсурдність. Моро намагався уникнути такої реакції. Йому була потрібна лише їхня лють.

Віцеквестор гортав фотографії далі.

— Не дайте хаосу цієї розправи вас обдурити: це тільки видимість, він нічого не залишає на волю випадку. Він усе продумав, усе запланував і здійснив. Він аж ніяк не божевільний. Навіть майже напевне він добре інтегрований у суспільство.

Якомусь профану оті слова могли б здатися недозволеними, ніби викликаними щирим захопленням. Однак Моро просто уникав того, щоб припуститися помилки багатьох поліціянтів: недооцінити противника.

Віцеквестор вийшов з потоку світла проєктора, щоб поглянути на присутніх.

— Це вбивство скоєне не на сексуальному підґрунті. Попри те що вбивця вибрав парочку, яка кохалася, він не ґвалтує своїх жертв. Лікарі нас запевнили, що дівчина не зазнала насильства, а попередні результати автопсії виключають його і щодо юнака. Отже, наш злочинець, коли вбиває, не слідує інстинктові чи нетерплячці досягти оргазму. Він не мастурбує над тілами, якщо це те, на що ви сподіваєтеся. Убиває, зникає і насамперед — спостерігає. Від цієї миті й надалі спостерігає за нами, за поліцією. Він уже вийшов з тіні, знає, що не може дозволити собі помилок. Однак не тільки він під спостереженням, ми з вами — також. Зрештою переможе не найкращий, а той, хто зуміє скористатися помилками суперника. А в нього перед нами є перевага… — Віцеквестор крутнув зап’ястям, щоб показати присутнім наручного годинника. — Час. Ми повинні випередити цього сучого сина. Однак це не значить, що ми маємо поспішати. Поспіх — поганий спільник. Ми повинні діяти так само непередбачувано, як і він. Тільки так ми зможемо його зупинити. Тому що він — будьте певні! — вже замислив щось нове.

Він зупинив перегляд фотографій саме на останній — на передньому плані Діани Дельґаудіо.

Сандра уявила собі відчай дівчини, яка в напівпритомному, непорушному стані намагалася усвідомити, що ще жива. Дивлячись на її напружене обличчя, вона однак пригадала дивне відчуття, яке охопило її, поки вона робила ті знімки. Розмазаний від сліз макіяж був ще доволі прийнятним. Тіні на повіках, рум’яна, губна помада.

Так, там справді було щось неправильне.

— Погляньте як слід, — вів далі віцеквестор, урвавши її думки, — він це робить тому, що йому це подобається. Якщо Діана Дельґаудіо з якоїсь дивовижної причини зможе вижити, у нас буде свідок, здатний його впізнати.

Ніхто не прокоментував того твердження навіть простим кивком. Ішлося лише про малесеньку, приховану надію, та й годі.

Несподівано Моро звернувся до Сандри:

— Агентко Веґа.

— Слухаю, синьйоре.

— Ви добре виконали свою роботу сьогодні вранці.

Від того компліменту Сандрі стало незручно.

— Ми хочемо, щоб ви долучилися до нашої команди, агентко Веґа.

Вона боялася цього запрошення. Будь-хто з колег на її місці неймовірно зрадів би, якби йому запропонували місце в команді Моро. Але не вона.

— Не знаю, чи я здатна виправдати вашу довіру, синьйоре.

Стоячи в тіні, віцеквестор примружився, щоб краще її роздивитися:

— Зараз невдалий момент для скромності.

— Я не про скромність. Просто мені ще не доводилося працювати над злочинами такого характеру.

Сандра помітила, що комісар Креспі несхвально хитає головою.

Моро вказав на двері:

— Тоді сформулюймо це інакше: ви потрібні не нам, не членам команди ЦОС, ви потрібні двом іншим молодим особам, що живуть собі десь і гадки не мають, що невдовзі настане їхня черга. Тому що так воно й буде. Я це знаю, і ви теж, агентко Веґа. І оцією нашою дискусією ми з вами вже змарнували чимало часу, який у них ще є.

Він говорив рішуче. У Сандри не стало духу заперечити Моро. До того ж він уже відвернувся від неї, перейшовши до наступного питання.

— Наші спеціалісти завершують огляд місця злочину в сосняку біля Остії, потім ми зможемо проаналізувати всі деталі, визначити динаміку та modus operandi убивці. Я хочу, щоб ви за цей час зосередилися на тому, що відчуваєте в душі, у серці, у кожній клітинці вашого тіла. Ідіть додому, переспіть із цією думкою. Завтра вранці почнемо працювати. І завтра я не хочу бачити у вас ніяких емоцій, — уточнив він. — Ви повинні діяти тверезо й раціонально. Збори закінчено.

Віцеквестор першим рушив до дверей, за ним і решта посунула до виходу. А от Сандра надалі сиділа на своєму місці, дивлячись на фото Діани на екрані. Поки всі розходилися, вона не могла відвести погляду від того зображення. Їй кортіло, щоб хтось вимкнув проєктор, подальше відображення тих знімків здавалося недоцільним та образливим.

Моро організував для них щось на кшталт емотивного тренінгу, а наступного дня вимагав «тверезого і раціонального» мислення. Однак уже тепер від Діани Дельґаудіо не залишилося двадцятирічної дівчини зі своїми мріями, амбіціями, планами на майбутнє. Вона втратила свою особистість. Перетворилася на матеріал для розслідування, узагальнений