Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

Я подивилася на нього. Мені могло б закортіти позбавити його життя, назавжди позбутись. І це було б страшенною дурницею. Можна було налякати до смерті кількох солдатів, та якщо я вб’ю Аппарата, хтозна, який безлад зчиниться. «Однак тобі цього хочеться», — під’юдив голос у моїй голові. За всі місяці, проведені під землею, за страх і погрози, за кожен змарнований під землею день, який я могла б витратити на пошуки жар-птиці та нагоди помститися Дарклінґові.

Чоловік, напевно, прочитав ці наміри в моїх очах.

— Санта-Аліно, я лише хотів, аби ти була в безпеці, аби знову була ціла й неушкоджена, — тремким голосом озвався він.

— Тоді вважай, що твої молитви почуто.

Якщо я колись і брехала, то саме тієї миті. Останні слова, якими я могла описати свій стан, були «ціла й неушкоджена».

— Священннику, — кинула я. — Надай прихисток усім, хто його шукатиме, а не лише тим, хто вірить у Сонячну Святу.

Він похитав головою.

— Безпека Білого Собору…

— Якщо не тут, то деінде. Вигадай щось.

Аппарат зітхнув.

— Авжеж.

— І більше жодних солдатів-дітей.

— Якщо віряни прагнуть боротися…

— Ти стоїш переді мною на колінах, — нагадала я. — Це не обговорюється.

Він стиснув губи, та за мить смиренно опустив підборіддя. Я роззирнулася.

— Ви всі свідки моєї волі.

А тоді повернулася до одного з вартових.

— Дай мені свою зброю.

Ні секунди не вагаючись, він простягнув мені гвинтівку. Я задоволено помітила, як недовірливо вибалушилися Аппаратові очі, проте просто віддала зброю Жені, а тоді наказала дати Давидові шаблю, хай навіть знала, що він не надто гарно з нею вправляється. Зоя з Надею були готові закликати, а Мал і близнюки вже й так могли похизуватися гарним озброєнням.

— Підіймайся, — звернулася я до Аппарата. — Укладемо перемир’я. Дива ми сьогодні вже бачили.

Священник підвівся, і, обійнявши його, я прошепотіла йому на вухо:

— Благослови нашу місію й виконуй усі мої накази. Інакше я тебе розітну навпіл, а рештки викину до Зморшки. Зрозуміло?

Проковтнувши клубок у горлі, чоловік кивнув.

Мені потрібен був час на роздуми, та я його не мала. Нам слід було відчинити ті двері і якось пояснити людям полеглих та вибух.

— Подбайте про своїх мерців, — сказала я одному з вартових.

— Ми заберемо їх із собою.

— У них… у них є родини?

— Ми — їхня родина, — відповів Владім.

Я звернулася до решти:

— Зберіть усіх вірян у Білому Соборі й відведіть до головної печери. За годину я звернуся до них. Владіме, коли ми вийдемо з Чайника, звільни решту гриш і відведи до моїх покоїв.

Хлопець торкнувся опіку на грудях, салютуючи мені таким чином.

— Санта-Аліно.

Я подивилася на Малове вкрите синцями обличчя.

— Женю, почисть його.

— Надю…

— Я цим займуся, — заспокоїла мене Тамара, вже витираючи дівчині кров з губи рушником, який опускала до горщика з окропом. — Вибач, — почула я її слова.

Надя всміхнулася.

— Ти мусила зробити так, аби це скидалося на справжню бійку. До того ж я ще дам здачі.

— Подивимося, — відповіла шуанка.

Я оглянула решту гриш у пошматованих кефтах. Наша процесія не надто вражала.

— Толю, Тамаро, Мале, підете поруч зі мною й Аппаратом. — Я стишила голос. — Спробуйте прибрати впевненого і… королівського вигляду.

— У мене є запитання… — почала Зоя.

— А в мене їх сто, та доведеться зачекати. Не хочу, щоб натовп за дверима перетворився на розлючену юрбу.

Я перевела погляд на Аппарата. Відчула потворне бажання принизити його, змусити плазувати переді мною, аби помститися за ті довгі тижні, протягом яких він тримав мене під землею. Огидні, дурні думки. Це могло б подарувати мені таке-сяке задоволення, але якою ціною? Глибоко вдихнувши, я сказала:

— Хочу, щоб усі перемішалися зі Священною Вартою. Ми продемонструємо наш союз.

Усі вишикувалися перед дверима. Ми з Аппаратом на чолі, далі Священна Варта і гриші; полеглих підняли в повітря їхні брати.

— Владіме, — наказала я, — відчини двері.

Коли хлопець пішов відчиняти двері, його місце поруч зі мною зайняв Мал.

— Звідки ти знав, що мені вдасться закли`кати? — пошепки запитала я.

Трекер подивився на мене, й легка усмішка торкнулася його вуст.

— Вірив.