Читати книгу - "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"

Голоси переміщаються з кухні коридором у напрямку вітальні.

Зненацька я встаю та тягну Бенні за собою.

— О-оу. Кайл зараз покаже всім нове тату.

Ми перетинаємо кімнату й припадаємо до дверей. Присягаюся, скрадаючись навшпиньках, Бенні скидається на Шеґґі з мультфільму «Скубі-Ду», коли ми спускаємося горішніми сходами та визираємо з-за рогу. Голос Рікі гримить на весь будинок.

— Народ, ходіть сюди! — кличе той. — У Кайла нове класне тату!

Коли слова досягають нас, Бенні так сильно стискає мою руку, що я відчуваю кожен його палець.

Заплющивши очі, уважно слухаю.

— Рікі буде важко на серці, бо він забув купити «Гендрікс» для Аарона. Місо лизатиме пальці ніг Закі, а він істерично реготатиме. Ліза увімкне різдвяний альбом Боба Ділана, який правомірно називати жахливим, а Тео пиво піде не в те горло, і він кашлятиме хвилин десять безперестанку, — я дивлюся на Бенні й упевнено киваю: — Просто зачекай.

Ми знову зосереджуємось на вітальні, перебуваючи поза полем зору, але в досяжності звуку.

— Не знаю, що й думати, якщо ти матимеш рацію, — шепоче Бенні.

— Ага. Я теж.

* * *

Двадцять хвилин потому ми повертаємось на горище, й Бенні змірює кроками підлогу — вперед-назад. Браслети дзвенять у такт його ході. Я на ліжку роздивляюся стелю. Він наляканий, бо все, що я сказала, сталося саме так. Нарешті зупиняється поряд і шанобливо шепоче:

— Вау. А я ж навіть не під кайфом.

Знаю, слід почуватися нарешті визнаною, але, враховуючи, що мене не дивує власна правота, замислююсь: «А зараз — моє життя? Невже мене прокляли проживати цей день знов і знов? Мені слід іще раз спробувати спуститися з горища чи я знову впаду зі сходів?»

А тепер найважливіше запитання: чи має сенс те, що я роблю? Чи час для мене просто… зламався?

Що ж, у найгіршому разі, гадаю, я проживатиму цей день знову й знову та продовжуватиму фліртувати з Ендрю на ґанку.

Спираюся на лікті:

— Гаразд. Отже, що мені робити?

— Гадаю, ти маєш поговорити з татом, — твердо заявляє Бенні.

— Ні, — знову завалююся на спину. — Ти казав це минулого разу. Тоді я, мов Пітер Пен, злетіла зі сходів та прокинулась у літаку.

— Он як? — шепоче Бенні, винувато розтираючи шию. — Пробач, недотепо.

Від його тону моє серце починає боліти, і я сідаю, притягнувши його до себе та цмокаючи в щоку.

— Ти не винен.

— Може, просто… — він невпевнено здіймає руки. — Просто спробуй переспати з цим? Може, завтра стане ясніше, що тобі треба робити. Можливо, це стосується Тео. Або хижки. Переконаний, ти з усім розберешся. Мій девіз — «Пливи за течією», тож, я думаю, тобі варто робити саме це, — він плескає мене по коліну. — З нею все буде гаразд, друже.

Пливи за течією. Звісно, це — девіз Бенні.

Навряд існує інструктаж зі стрибків у часі чи якийсь очевидний портал у стіні на горищі — хоча б шафа, яку в книжці використовували, щоби повернутися до Нарнії. Тому, гадаю, нам нічого не залишається, як спуститися вниз і знову приєднатися до веселощів, одним словом — «пливти за течією».

Я встаю, а Бенні обережно бере мене за руку.

— Крім цього, — каже він, — все решта в нормі? Робота? Соціальне життя? Романтичні штучки?

Я зупиняюся, приклавши руку до дверей.

— Робота? — кулак страху стискає мої легені. — Ну… Соціальне життя в порядку. Міра… пам’ятаєш мою сусідку по кімнаті в коледжі? Вона повернулась у Берклі, тож тепер ми удвох гортаємо сайт Yelp у пошуках нових ресторанів, де зможемо побалувати наші відчуття.

Бенні регоче, а потім замовкає, очікуючи відповіді на останнє загрозливе запитання. Нарешті він натякає:

— І?

— Нові романтичні пригоди? — перепитую. — Цього року ходила на три побачення. Під час двох із них одразу ж було очевидно, що ми не надто одне одному підходимо, тож я вдалася до застарілої відмовки, сказавши, що у моєї подруги надзвичайна ситуація і вона потребує мене просто зараз.

— Ох.

— Третій чувак був симпатичним, із прибутковою роботою, легкий на підйом…

— Добре.

— …але на другому побаченні визнав, що вони з дружиною досі живуть разом, хоча він і клянеться, що вони розлучаться, й загалом планує скоро переїхати.

Бенні стогне:

— Ні.

— Ем-м… не надто позабавляєшся, коли досі живеш зі своєю матусею, — махаю рукою: — Тож так. Романи на паузі.

Бенні цілує мене в скроню.

— Життя непросте.

— Можеш повторити ще раз, — усміхаюся йому через плече. — Тобто ти, ймовірно, повториш, хоча й не знатимеш цього.

Бенні регоче, наполягаючи, що він спускатиметься сходами перший, і я рухаюсь ними так повільно й обережно, як тільки можу. Опинившись унизу, він від душі дає мені п’ять, яке я радо приймаю. Тепер ми святкуємо маленькі перемоги.

Розділ дев’ятий

Мої очі розплющуються в пітьмі, і вигляд порожнечі такий знайомий, що мене пронизує вістря полегшення. Я точно знаю, де знаходжуся: нижній ярус ліжка, підвальне приміщення, хижка. Єдине, що не відомо — коли.

Намацавши телефон, я, відверто, не знаю, на що сподіваюся — чи хочу повернутись у теперішнє, чи лишитися в минулому. У будь-якому разі це спірно: одного погляду на екран блокування достатньо, аби я впевнилася, що зараз — 21 грудня. Я дожила до наступного ранку, але хто знає, чи протягну до кінця дня. А проте подумки хвалю себе. Пам’ятаєте? Маленькі перемоги.

Перевертаюсь на спину й тону в ліжку. Я хочу зрозуміти не лише, що відбувається, але й чому. Невже якимось чином я спровокувала це? Як саме? Що відбувалося перед аварією?

Мама ридала через продаж хижки.

Тато дискутував про якісь зміни в наших життях.

Майлз перебував у власному маленькому світі, як і завжди. А я… подумки падала в кролячу нору страху, панікуючи через втрату єдиного, що мало сенс у житті…

У темряві сідаю на ліжко й починаю пригадувати. «Всесвіте, — питала я. — Що я роблю зі своїм життям? Будь ласка, можеш показати, що зробить мене щасливою?»

Це взагалі можливо? Я набираю повні груди повітря й усе одно змушую себе відповісти на запитання: «Що робить мене щасливою?».

Звісно, хижка. Моя власна та вибрана родини, наші зустрічі щогрудня. А ще… сміх Ендрю. Тихий вечір, коли я малюю на задньому дворі. Дивитись, як Майлз намагається станцювати брейкданс. Ліпити снігові фігури біля хижки. Як готує мама. Катання на санчатах. Сирні млинці