Читати книгу - "Різдвяні кружляння, Крістіна Лорен"

— А ти раптом не копирсалася в моїй синій сумці? — питає він.

— Ні, звісно ні!

— Гаразд, добре. Бо є в мене друг, який вирощує гриби в шафі, й він дав мені…

— Бенні, я не під наркотою, не п’яна, не під впливом грибів! Я серйозно. Це мене лякає!

— Знаю, Мей. Гаразд, подумаю.

Знизу долинає шаркання ніг: усі рушили пити вітальні коктейлі. Я міцно заплющую очі, намагаючись пригадати кожну дрібну деталь, якій не надавала значення, але яка точно визначить, чи повірить мені Бенні, чи ні. Театральний голос Кайла лине вгору, слідом — глибокий громоподібний сміх Рікі.

— О-оу, — клацаю пальцями, киваючи на двері. — Кайл щойно показав Рікі своє нове тату.

Бенні витягується, прислухаючись.

— Ти аж сюди їх розчула? Нічого собі.

— Ні, — кажу, — я це запам’ятала.

Схоже, він досі не вірить.

Нас досягає піднесений регіт Захарії, і попри хаос у голові я не можу стримати усмішку.

— Гаразд. Місо лиже пальці ніг Закі. Послухай, як він сміється.

— Очевидна здогадка, — ухиляється Бенні. — Цей собака обожнює двійнят.

Зітхаю.

— Та годі тобі. Невже ти мені не віриш?

— Я хочу, але ти знаєш, як це звучить.

В цьому й проблема.

— Припустімо, ти маєш рацію, — шепоче він, — і те, що ти мені розповідаєш, відбувається насправді. Це щось на кшталт фільму «Назад у майбутнє»[10], за винятком минулого. Зажди, — Бенні мотає головою. — Він же вирушив у минуле в одній з частин, хіба ні?

Кволо киваю. Виснаження накриває мене з такою силою, що я, здається, ось-ось помру.

— Тоді виходить, що я — Док[11]? — запитує Бенні.

Я сміюся.

— Це точно, — але запал швидко розвіюється. — Що ж мені робити? Невже це повторюється, щоб я знову не поцілувала Тео? Звучить так собі, всесвіте.

— Але, не поцілувавши Тео, ти б тут не опинилася, — заперечує Бенні.

— Ні. Поцілунок із Тео — це те, де я все зіпсувала… адже так?

— Ні. Це як у «Месниках»[12], коли вони хочуть повернутися й вбити того чувака з каменями, але якби вони це зробили, тоді, перш за все, не спілкувалися б, — він замовкає. — Святий Боже, мандрівки в часі так бентежать.

Розтираю собі скроні.

— Бенні.

Він кидає погляд на мене, а я засовую кінчик великого пальця в рот і починаю покусувати.

— Гадаю, тобі варто поговорити з Деном, — нарешті пропонує він.

— З татом? Він — найбуквальніша, найнауковіша людина, яку я коли-небудь зустрічала. Він ні на мить не повірить, що я або мандрівниця в часі, або супергероїня, або ясновидиця.

Бенні сміється.

— Я хотів сказати, поговори з ним як із лікарем.

— Так, із лікарем, який знає канали народження та вміє перев’язувати пуповину.

Голос Бенні став набагато м’якшим, але я не відступаю.

— Переконаний, він пам’ятає основи достатньо, щоб перевірити твої зіниці й рефлекси.

А-а-а.

— Як під час травми голови? То ось як ти все це пояснюєш?

Бенні опускає долоні мені на плечі.

— Я вірю, що з тобою щось відбувається. Але це все, що я можу зробити — повірити тобі. Я не впевнений, що в змозі допомогти. Твій тато точно скаже, чи все в нормі.

Можливо, це — ідеальне пояснення ситуації: сталась якась неврологічна проблема. Інакше не може бути, правильно?

— Гаразд, — я чмокаю Бенні в щоку й відступаю, киваючи. — План А — визначити, що в мене: травма чи божевілля.

Солодка усмішка Бенні ламається.

— Я такого не казав.

— Жартую. Піду поговорю з татом.

Змахнувши рукою, повертаюсь до горішніх сходів, але пропускаю першу сходинку. Нога ковзає, і замість того, щоб впасти назад, я нахиляюсь уперед, послизаюся та…

Розділ сьомий

— А-а-а-а-а-а! — репетую на всю, прийшовши до тями, вражена відчуттям падіння вниз зі звивистого сходового маршу. Мої руки простягаються вбік, аби вхопити поруччя. Але його немає, як немає і сходів. Я знову плескаю брата прямо по обличчю.

Він видає зболене «ауч!» і хапає мене за руку.

— Агов, якого дідька, Мей?

Виструнчившись в обіймах паска безпеки, я вже пітнію. Торкаюся шиї. Я вже схожа на штопор? Голова на місці? Чи можу я бачити власний зад? Із полегшенням заглибившись у крісло, я раптом помічаю той самий білий шум гудіння двигуна, те ж саме сухе рециркуляційне повітря. Усе те саме.

— Ні, — шепочу, і серце вистрибує з грудей. — Тільки не знову.

Розділ восьмий

Бенні не зводить з мене очей. Повільно кліпає. Я мовчки спостерігаю, як він намагається все перетравити. Знову.

— Схоже, я теж поїхав дахом, — стурбовано супиться: — Ти впевнена, що тобі не запаморочилося в голові від висоти?

Зробивши глибокий вдих, я розтираю скроні й нагадую собі бути терплячою; Бенні не знає, що раніше він це вже проходив. Він і не здогадується, що поставив мені те ж саме запитання. У яку б там часову петлю я не потрапила, це — не його провина.

— Уже втретє я проживаю цей день, — кажу йому. — І вдруге ми з тобою про це говоримо.

— Отже, ти бачила, як твій тато зламав зуб, — повільно проговорює Бенні, — тричі?

— Ага.

— І ти й не подумала його попередити?

Я закриваю обличчя долонями та стогну.

Аеропорт був точнісінько таким самим. Поїздка — ідентична. Лише цього разу моє прибуття в хижку виявилося більш спантеличеним, ніж минулого. Від паніки голос пожорсткішав і зламався. Я усвідомила, що так, я вже робила це раніше. Наяву чи лише в уяві — байдуже. Я проживаю цей день знову. Тільки не знаю, чому та як так вийшло.

Єдине, що заспокоїло мене, щойно ми прибули, — це моя чергова розмова з Ендрю на порозі. Можливо, через те, що я здавалася блідішою та вразливішою, він, схоже, докладав більше зусиль до своєї сміховинної оповіді про хижку.

«Ми збираємося тут у грудні, щоб ліпити снігові фігури, спускатися на санчатах із велетенських гір, готувати купу печива й спостерігати за тим, як наші батьки напиваються кожен день…»

«Раніше ми прикидалися учасниками рок-гурту. Ти була Девідом Боуї, а я — Дженіс Джоплін…»

«Ти говориш уві сні, але, на жаль, ніколи не кажеш нічого скандального чи цікавого. Переважно щось про їжу та електронні таблиці…»

— Що ще станеться ввечері? — Бенні повертає мене до реальності. Він ніжно забирає мої руки від обличчя. — Що ти пам’ятаєш…

Я розумію, до чого він хилить.

— Що могло б допомогти тобі повірити?

Милий Бенні вибачливо морщиться і знизує плечима, однак я його не звинувачую. Я ніде не бачила свого відображення, але