Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород, Микола Васильович Гоголь"

все це, з’єднавшись, породжувало в них ту заповзятливість, яка потім розвивалася на Запорожжі. Голодна бурса гасала вулицями Києва й примушувала всіх бути обачними. Перекупки, сидячи на базарі, завжди затуляли руками своїми пироги, бублики, насіння гарбузове, як орлиці дітей своїх, коли тільки помічали де прохожого бурсака. Консул[36], що повинен був з обов’язку свого наглядати за підлеглими йому товаришами, мав такі страшні кишені в своїх шароварах, що міг умістити туди всю крамницю перекупки, яка б заґавилась. Ця бурса становила зовсім окремий світ: до кола вищого, яке складалося з польських та руських дворян, їх не допускали. Сам воєвода, Адам Кисіль[37], незважаючи на те, що він покровительствував академії, не вводив їх до вищого товариства і наказував тримати їх суворіше. А втім, настанова ця була зовсім зайва, бо ректор і професори-ченці не жаліли лози й канчуків, і часто ліктори[38] з їх наказу шмагали своїх консулів так немилосердно, що ті кілька тижнів чухали свої шаровари. Багатьом з них це було зовсім нічого і здавалося мало чим міцнішим від доброї горілки з перцем; іншим, нарешті, дуже набридали такі безнастанні припарки, і вони тікали на Запорожжя, коли вміли знайти шлях та коли їх не перехоплювали на дорозі. Остап Бульба, хоч почав дуже старанно вчитися логіки і навіть богослов’я, ніяк не уникав невблаганних різок. Природна річ, що все це мусило якось вплинути на характер і надати йому твердості, якою завжди відзначались козаки. Остапа вважали завжди одним з найкращих товаришів. Він рідко верховодив іншими в зухвалих витівках — обнести чужий садок чи город, та зате він був завжди одним з перших, що підходили під прапор заповзятливого бурсака, і ніколи, ні в якому разі, не виказував своїх товаришів. Ніякі канчуки й різки не могли примусити його це зробити. Був він суворий до інших спокус, крім війни та веселої гульні; принаймні ніколи майже про інше не думав. Він був прямодушний з рівними. Він був добрий у такій мірі, в якій тільки можна було бути з такою вдачею і в тодішній час. Його щиро зворушили сльози бідної матері, і тільки це його бентежило й примушувало задумливо схилити голову.

Менший брат його, Андрій, мав почуття трохи живіші і якось більш розвинені. Учився він охочіше і без напруження, з яким звичайно береться до науки важка й сильна вдача. Він був винахідливіший, ніж його брат; частіше бував верховодою в досить небезпечних витівках, і часом, з допомогою винахідливого розуму свого, вмів викручуватися від кари, тоді як брат його, Остап, облишивши всяке старання, скидав з себе свитку й лягав долі, зовсім не думаючи про те, щоб просити помилування. Він теж кипів жадобою подвигу, але разом з тим душа його була приступна й для інших почуттів. Потреба кохання спалахнула в ньому гостро, коли він перейшов за вісімнадцять років. Жінка частіше почала уявлятися в гарячих мріях його; він, слухаючи філософські диспути, бачив її кожну мить, свіжу, чорнооку, ніжну. Перед ним без упину мелькали її сліпучо-білі пругкі перса, ніжна, прекрасна, вся оголена рука; саме вбрання, що облипало її дівочі і разом могутні члени, дихало в мріях його якимсь несказанним любострастям. Він старанно приховував від своїх товаришів ці пориви пристрасної юнацької душі, бо в тодішній вік соромно і безчесно було думати козакові про жінку й кохання, не скуштувавши битви. Взагалі за останні роки він рідше бував верховодою якої-небудь ватаги, але частіше блукав один де-небудь у самотньому закутку Києва, затопленому у вишневих садах, серед низеньких домиків, що принадно визирали на вулицю. Інколи він забирався й на вулицю аристократів у теперішньому старому Києві, де жили малоросійські й польські дворяни, і де доми були побудовані з деякою вигадливістю. Одного разу, коли він заґавився, майже наїхав на нього ридван якогось польського пана, і візник з престрашними вусами, що сидів на козлах, оперезав його досить старанно бичем. Молодий бурсак скипів: з шаленою сміливістю ухопився він могутньою рукою своєю за заднє колесо й спинив ридван. Та кучер, побоюючись прочухана, стьобнув по конях, вони рвонули — і Андрій, на щастя, встигши одсмикнути руку, гупнувся на землю просто обличчям у болото. Надзвичайно дзвінкий і гармонійний сміх розлягся над ним. Від підвів очі й побачив коло вікна красуню, якої ще не бачив зроду: чорнооку й білу, як сніг, осяяний вранішнім рум’янцем сонця. Вона сміялася від усієї душі, і сміх надавав блискучої сили її сліпучій красі. Він оторопів. Він дивився на неї зовсім розгубившись, неуважно обтираючи з обличчя свого болото і ще більше замазуючись. Хто б вона була, ця красуня? Він хотів був дізнатися від двірні, що купою, в багатих убраннях, стояла за ворітьми, оточивши молодого бандуриста, який грав. Та двірня зняла сміх, побачивши його замазану пику, і не удостоїла його відповіддю. Нарешті, він дізнався, що це була дочка ковенського воєводи[39], що прибув на якийсь час до Києва. Наступної ж ночі, з властивою самим бурсакам зухвалістю, він проліз через частокіл до саду, виліз на дерево, що розкидалося гіллям аж на дах дому; з дерева переліз він на дах і через димар каміна пробрався просто в опочивальню красуні, яка в той час сиділа перед свічкою й виймала з вух свої дорогі сережки. Прекрасна полячка так злякалася, побачивши раптом перед собою незнайомого чоловіка, що не могла вимовити й слова; та коли помітила, що бурсак стояв, опустивши очі й не сміючи від ніяковості й ворухнути рукою, коли впізнала в ньому того самого, що гупнувся перед її очима на вулиці, сміх знову опанував її.

До того ж в рисах Андрійових нічого не було страшного: він був дуже гарний із себе. Вона від душі сміялась і довго потішалася з нього. Красуня була легковажна, як полячка, але очі її, очі чудові, пронизливо-ясні, кидали погляд довгий, як постійність. Бурсак не міг поворухнути рукою і був зв’язаний, як у мішку, коли дочка воєводи сміливо підійшла до нього, наділа йому на голову свою блискучу діадему, почепила на губи йому сережки й накинула на нього мереживну прозору шемізетку з фестонами, гаптованими золотом[40]. Вона чепурила його і робила з ним тисячу всяких дурощів, з розв’язністю дитини, якою відзначаються легковажні полячки і яка нагнала на бідного бурсака ще більше збентеження. Він являв собою кумедну фігуру, роззявивши рота й дивлячись нерухомо в її сліпучі очі.