Читати книгу - "Безлюдні острови 6-7, Вальдемар Лисяк"

величезні суми від кожного розділу своєї країни, як довели історики Краушар і Ашкеназі. Краушар писав про вищезгадані документи: "Цей матеріал виняткової важливості (...) дає ключ до пояснення таємних інтриг короля Станіслава Августа проти незалежності нації, спрямованих (...) до повного приниження не тільки монаршої, а й людської гідності". І назвав Понятовського: "лише виконавцем доручень із Петербурга" (цариця Катерина називала його "восковою лялькою", а російські міністри ще дотепніше: "повноважним представником Росії"). Незважаючи на це, сучасні історики та публіцисти, ігноруючи документальні джерела, продовжують розливаються переживаннями над Лазєнками, четверговими обідами та культурою доброго "Стася". Чому я нагадую про цього зрадника? Бо це ж саме він у 1765 році встановив орден святого Станіслава, який через кілька десятків років пізніше навіть перестав бути формально польським, зробившись орденом імперії царів. Девізом того ордена зрадника, встановленого зрадником, звучав: "винагороджуючи заохочує". Винагорода зради завжди заохочує до плідного продовження[31].

Для того всього, що я висловив виключно побіжно, і що можна було б розвинути в довгий мов наповнена сльозами Вісла меморіал, я ненавиджу польську історію, Польщу кохаючи.. Я не є тупо віруючим в "теорію змов в історії", яка в кожному політичному обороті вбачає підступних змовників, євреїв, масонів і мафію різних відтінків. Але, заради Бога, яка могутня мафія, мабуть, виношувала в пеклі змову проти Польщі тисячу років тому, доля, яка змусила нас безрозсудно, як купа п’яних самогубців, власноруч запакувати себе в могили століття за століттям, розпинаючи найкращих серед нас, які могли збавити нашу країну!

Про все це думаєш, стоячи на колінах в Оссіяху перед могилою справжнього короля, великого воїна і правителя, "внутрішня спадщина якого – суворе князівське право, що регулювало громадський порядок і експлуатацію населення, церковна організація, що доповнювала тогочасну державність, монетна система, яка забезпечувала рясний запас власних срібних грошей, існували ще кілька поколінь" (Олександр Гєйштор).

Автор найдавнішого польського тексту про Болеслава, Галл Анонім, називає його "найщедрішим із щедрих" і підкреслює "множинну шляхетність" (тобто: чесність, праведність) Сміливого, даючи її "в приклад тим, хто володіє державою". Автор останньої польської книги про Болеслава Тадеуш Ґрудзінський, хоч і критично ставиться до Войцеховського (ця критика не є надто переконливою), а отже, не є одним із бойців за справу короля, резюмує джерельні відомості про нього так:

"У світлі всього свого панування він постає як правитель надзвичайних цінностей. Заповзятливий і ризикуючий політик, здатний послідовно проводити складні політичні ігри на міжнародній арені для досягнення своїх цілей, створювати альянси та коаліції, які б зміцнювали його позиції та послаблювали його опонентів. На військовій ниві він став відомий як здібний та енергійний вождь (...) У внутрішній політиці він виявився мудрим правителем, який вів економічну відбудову країни (...) В будь-якому сенсі він відбудував Польську Церкву та зміцнив її економічну силу. Як і в минулому до Мєшка II, так і до Болеслава ІІ можна з повним правом застосувати слова Матильди Швабської про те, що він був "найбільш християнським" королем, який зробив великий внесок у поширення католицької віри на польських землях".

Це правда, ці заслуги були величезними і їх неможливо переоцінити. Церква оцінила їх на чорну легенду для поширювача католицької віри і як німб для людини, який шкодив поширювачу!

Далі у своєму тексті Ґрудзінський підкреслює, що Болекові не бракувало і негативних рис. Яких негативних?! Все, що історія може сказати про них, це те, що він був надто гордим і запальним, що він без потреби смикав прилюдно бороду Ізаслава Ярославовича; в Угорщині він навіть не зійшов з коня перед місцевим королем, який вітав його, хоч угорець стояв, а Болеслав був лише позбавленим корони вигнанцем. Але навіщо йому було зсідати з коня — адже він цього короля з дитинства виховував при своєму дворі, а потім милостиво посадив на угорський трон. А чому б йому не смикати бороду? Я б теж нею смикав.

Він був достатньо гордим як на польського монарха і ні в кого не випрошував пробачення за захист гідності та інтересів держави. Оскільки бенедиктинці були перед ним в боргу, він вибрав Оссіях, щоб дати трохи спокою своїй стомленій душі і, можливо, ускладнити справу тим самим убивцям, які через кілька років отруїли його сина Мєшка, щоб той не міг помститися.

Йому було 37 років. Він чекав ночі вбивць.

Це була ніч з 2 на 3 квітня 1081 або 1082 року.

Прибули здалека. Краплі болота, схожі на краплі крові у світі факела, забруднювали їхні руки. Вони зайшли. Він обернувся до них з глумливо-недбалою гримасою. Десь у глибині лісу піднявся вітер і повільно посунув над верхівками буків, дубів і смерек. Гілки злегка загойдалися, листя затремтіло і якийсь дивний сумний звук поплив поверхнею озера. Здавалося, хтось плакав приглушеними слізьми в небі.

□□□

Скажіть мені: що мені робити, як благати, як молитися чи сперечатися, щоб Польська Церква відступила від символу зради як символу праведності? Щоб вона зрозуміда, що в імперії правдивого Христа найпрекрасніша мета не виправдовує засобів, як, наприклад, переконати народ, що Станіслав представляв "стояння на сторожі Божих законів", а Болеслав — "те, що є злим" (проповідь примаса Глемпа в Кракові 13 травня 1984 р.). Злим було зміцнювати незалежність вітчизни, а перешкоджати цій справі було згідно з законом Божим?! Проголошення Примасом Польщі в 1984 році, що єпископ Станіслав "заохочує нас своїм прикладом" – це не скандальна алюзія в нинішньому плані, але в історичному – це жахливість, яка лякає мене більше, ніж загроза Страшного Суду! "Груди розриваються від ридання... Боже мій!!!". У моєму рідному місті, столиці Польщі Варшаві, лише одна людина має дві вулиці, названі на його честь. Це не хтось із ватажків національних повстань, хтось із героїв, які віддали життя за свободу Батьківщини, хтось із її будівничих і воскресителів, хтось із великих творців польської культури. Ці дві вулиці – вул. Святого Станіслава та вул. Станіслава Щепановського[32]. У короля Болеслава Сміливого нічого – навіть сліпий тупик не названий на його честь.

Можлива могила короля Болеслава ІІ Щедрого (1042- 2 чи 3 квітня 1081 чи 1082 року), Оссіах, Австрія

Польща! Вітчизна моя! Ти є мачухою,

Яка нерозумно свого злого сина кохає,

А добрій дитині жалкує лона, щоб припало,

Бо їй це неприємно! Так, садівник божевільний

Бур'ян поливає, удобрює, від вітру захищає,

Коли квітка марно чекає краплі милосердя,

Хоча краща – але закинута в саду куток.

Я