Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - Не знав, що аналізи на алергію роблять так швидко, - сказав щасливий наречений.

     - А, ні. Це - моя стара лікарка. Вона насварилася на мене, - засміялася Фані.

     - І є за що, - сказала пані Купер. – Твоя наречена, - пожалілася старенька Павлу, - нестерпна роззява. У неї вже давно були результати аналізів та рекомендації лікаря, і вона давно мала б приймати ті пігулки, на всяк випадок. І заведи собі щоденник, щоб контролювати час приймання.

    - Не знав, що пігулки від алергії потрібно приймати на всяк випадок.

    - У неї специфічний випадок, - відрізала старенька та додала. – Фані, як ти можеш так легковажно ставитися до свого здоров’я!

     - Та я ж запам’ятала , що мені не можна одягати гумові рукавиці, а щодо решти, то я була занадто зайнята навчанням та роботою. Ви ж знаєте, як улюблена робота робить людей неуважними. Вся увага – на те що робиш.

     Павло якось дивно, ніби зі здивуванням оглянув Феофанію. У неї аж мурахи побігли шкірою.

     Тітонька Квітка забажала залишитися у невеличкому парку біля готелю. Фані запропонувала принести воду, чи морозиво. Старенька подякувала та попросила пляшку води, бо було дуже спекотно.

      Фані та Павло направилися до головного місцевого базару, пішки. По-перше, базар був зовсім поруч. По-друге, вони вчора переїли, тож треба було скинути зайві калорії.

      Спека у рідному місті Фані була ще нестерпнішою, ніж в Києві, принаймні на думку Павла.

    - Так і є, - погодилася щаслива наречена. – Я в Києві просто, як у раю, порівняно із моїм містом. Хоча, у вас більша загазованість. Але лише біля моря я почуваюся ідеально, - зітхнула вона. - У нас тут болота, тож підвищена вологість. За царату, сюди людей привозили у заслання.

     - Що сказали твої батьки? – Тихо запитав знервований наречений.

     - Ну, думаю, вони не будуть проти персонально тебе, але, здається вони все ще вважають, що я маленька дівчинка, тож, думаю ідею про мій шлюб приймуть стримано. – Павло жахнувся. Дівчину видав занадто награний ентузіазм.

      - Все так погано?

      - Ще зарано щось казати, бо вони тебе ще не бачили, - вона переплела свої пальці із його. – Якщо вони мене люблять, як я люблю їх, то я їх переконаю.

      Можливо, саме зараз вони б і поцілувалися, але у Павла завібрував телефон. Хлопець ковтнув лайку, але це був не робочий дзвінок. Телефонував пан Кестрел та запропонував зустріч за годину, в кафе у міні-парку, біля готелю.

      Закохані дуже довго вибирали квіти для матусі. Зрештою, Павло купив великий букет з довгих бордових троянд.

    - А це не забагато?! – Перелякалася Фані.

    - Це для твоєї мами, - заявив Павло. – Хоча, я боюся, чи не здамся твоїм батькам ледь не безхатченком. – Може, ще купити?

     Фані завірила хлопця, що більше не треба. Поки він розглядав меню чебуреків, дівчина десь зникла.

    - Ти де була? – Запитав Павло, який вирішив, що чебуреки не заспокоять його нерви, натомість значно збільшать розміри його пуза.

     - Ось, - Фані простягнула нареченому пакет із якоюсь городиною. – Це – шпинат. – Павло скривився, дівчина розреготалася.

      Кафе на відкритому повітрі було доволі приємним, особливо зважаючи на те, що там була тінь. Пан Кестрел зателефонував та вибачився, що трохи запізнюється, бо затяг у пробці на Степана Бандери. Вони вивчили меню, вирішивши замовити солянку та легкий грецький салат. Тітонька Квітка замовила салат з капусти та свіжих огірків.

    - А що, бувають салати з несвіжих огірків? – Закліпала старенька. Фані заховала посмішку.

     - Ні, але можуть бути солоні, чи мариновані огірки, - відповіла дівчина.

     Павло ж втупився у сусідній столик. Там сиділа молода пара, яка складалася з непоказної білявки, з трохи рудим відтінком волосся, та надзвичайно приголомшливо гарного брюнета. Здається, вони були закохані. Павлу стало сумно: він ніколи не був таким гарним. Фані ж обирала у меню напій, коли підняла голову та втупилася у сусідній столик – там сиділа надзвичайно гарна білявка, щоправда її волосся трохи віддавало рудим. Супутник дивовижної білявки здався Феофанії звичайним брюнетом, який ніколи не досягне витонченої краси Павла.

       Пан Кестрел пробирався до них, крізь столик біляво-чорнявої пари.

     - О, ви вже повернулися, - звернувся він до білявки з її темноволосим хлопцем. Ті, повідомили, що наразі – так.

       - Вітаю, - пан Кестрел сів біля пані Купер. – Чудові діти, - кивнув він у бік своїх знайомих, - але трохи неврівноважені. Мабуть, як і всі закохані.

    - Щось замовите? – Одночасно протягнули меню майбутні молодята. Пан Кестрел уважно глянув на них. Що ж, кохання таки дійсно робить з людей ідіотів, постановив він.

     - Дякую, - додав пан Кестрел з відразою. – Після вчорашнього, я офіційно заявляю, що об’їдання є смертним гріхом. Можливо, я замовлю лише безалкогольний мохіто. – Отже, пані Дж…