Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

Глава 7

-- Покажи мені, що ти кладеш до сумки. Я не ризикуватиму, тому все перевірю особисто. Якщо ти перед моїми батьками з'явишся у червоній сукні, то про заручини доведеться забути, а мені потрібно переконати їх, що я нарешті хочу одружитися і знайшов достойну, ... прости Господи, -- нахабно закочує очі, щоб мене принизити. 

-- Чому? Що такого в цьому кольорі? Колір як колір, -- знизую плечем, відкриваючи шафу, бо до сказу хочеться дати негідникові достойну відповідь.  

Я ненавиджу червоний, але позлити Дана дуже не терпиться, тому  й вдаю, що не розумію його фобії до червоного. 

-- Я бачив, як на тебе дивилися чоловіки у клубі. Пускали слину наче скажені пси. І той що трахав тебе на пляжі теж ледь не загриз до кісток.

-- Я вже казала тобі ...

-- Я знаю, що ти торочиш одне і теж, але це нічого не змінює. Без доказів ти для мене продажна хвойда і не більше, тому ще одне важливе застереження. Мій батько полюбляє таких як ти, тому навіть не думай пускати йому бісиків. 

-- Та ти зовсім божевільний. Як ти міг подумати, що я і твій тато, ... -- обурилася я. 

-- От тільки не вдавай святу невинність. Бачив я тебе на ділі. 

-- Я сама зберу свої речі. Мені не потрібна твоя думка, -- гордо здіймаю підборіддя й беруся гортати вішаки. -- Це ж візит лише на один день? Завтра ми повернемося до Одеси?

-- Ні! На кілька днів затримаємося у Києві. Переконаєш моїх батьків, що готова народити мені трійко дітей от тоді й поїдемо. 

-- Який же ти гидкий чоловік, аж до мурашок. Не дивно, що тебе ніхто не хоче навіть з мішком грошей під дупою. 

-- Ну ти ж захотіла, -- насміхається негідник.

-- Сміюся аж падаю, -- відповіла я, сподіваючись, що на цьому наша перепалка закінчиться і я спокійно зберу дорожню сумку. 

Хоча спокійно таки не вийде. Дан слідкує за кожним помахом моєї руки, чекаючи моменту, щоб знову придертися. 

-- Ця сукня не годиться. Вибере щось скромніше. Все-таки не на пляж збираєшся, -- наказав мені Дан, побачивши в моїх руках легку атласну сукню на бретелях. Така модель не потребує бюстгальтера і Дан про це добре знає. Я й не збиралася її брати з собою, просто взяла до рук, але Дану про це знати не обов'язково. Вважає мене хвойдою, то й з хвойдою матиме справу. 

-- Можливо ти ще й білизну мою перебереш?

-- Саме це я й збираюся зробити, -- підходить до мене надто близько. 

-- Відійди, -- впираюся долонями в широкі груди  намагаючись відштовхнути Дана. 

-- Перестань вдавати скромницю. Тобі не личить, -- відсуває мене в бік й починає перебирати мій одяг. -- Та в тебе й одягти виявляється нічого,  -- сичить негідник. 

Знаю, що навмисне, хоче вжалити. У моєму гардеробі повно скромного одягу який я часто одягала на співбесіди. 

-- Ех, ... доведеться купити тобі кілька нормальних суконь.

-- Я не візьму від тебе навіть найменшого клаптика тканини. Відійди кажу, не заважай, ... -- злюся. 

Відсунувши Дана витягую з шафи дві сукні на свій розсуд й кладу їх до сумки. Не помічаючи негідника починаю складати все інше. Білизну, піжаму, косметику і лише закінчивши, здіймаю на Дана злий погляд. 

-- Я не утриманка, тому купити мене тобі не вдасться. 

-- Я й не збирався тебе купувати. Навіщо якщо ти й так належиш мені. 

-- Я готова, можемо їхати. Тільки потрібно заїхати до мобільних аксесуарів, щоб я купила собі новий телефон. Не хочу, щоб мама з татом хвилювалися через мене. 

-- Як скажеш, кохана. 

-- Яка я тобі кохана? Ти зовсім ку-ку, -- стукаю себе по голові, насупивши брови.  

-- Здається, ти забула, що стала моєю нареченою. 

-- Вистава ще не почалася, але ти правий, щоб не згоріти на першому рівні розкажи мені про свою сім'ю. Ну і про нас потрібно історію вигадати, -- здаюся на милість переможця.

-- Якщо ти все зібрала, то ходімо. Мій водій чекає нас біля твого будинку. Дорогою все обговоримо, -- рука Дана обіймає мою талію. Від несподіванки я мало не підстрибую на місці.

-- Ти що робиш?

-- Проводжу тренувальні вправи. Якщо ти й при моїх батьках подібне утнеш,  то ніхто не повірить у наші стосунки. Звикай до того, що я мацаю тебе коли хочу, а ти у відповідь лише скромно посміхаєшся.   

Сволота! -- хотілося крикнути, але я титанічними зусиллями стримала себе. 

Хам! ... Баран неотесаний! 

Не підбираючи слів я мовчки покривала Дана лайкою. Сволота! Навіть не запропонував взяти мою сумку. Нічого, я знайду момент все йому пригадати. 

Спускаючись ліфтом я спробувала відгородити себе від Дана не лише в думках. Притулившись у самому кутку я тримала в руках дорожню сумку лише іноді краєм ока підглядаючи за Даном. 

Коли ми вийшли з ліфта я змусила себе посміхатися й тримати високо голову. Ситуація відібрала у мене всі сили, але здаватися я немаю права. В глибині душі у мене жевріла надія, що я зможу домовитися з Даном. 

-- Привіт! Познайомтеся! Моя наречена По ... Піона. Мій водій Олексій, -- представив нас Дан й одразу всівся до салону свого крутезного за класом автомобіля. 

-- Привіт! Я допоможу з сумкою, -- люб'язно запропонував Олексій свою допомогу. 

-- Не відмовлюся! Люблю коли чоловіки справжні джентльмени, а не пихаті павичі, -- посміхаюся водієві й передаю свою сумку йому в руки.

-- Ей, ви там. Я все бачу! Піоно, навіть не мрій, що зможеш його закадрити. Олексій мій водій і він дуже перебірливий стосовно легковажних дівчат. Та й ти не лягаєш під кого попало. Любиш, щоб усе було по багатому.

Сволота! ... Наволоч! ... Паскуда! 

Його рот схожий на помийну яму. Звідтіля один бруд ллється. 

-- Сідайте, Піоно! Радий знайомству з вами. Дан так жартує, не зважайте. 

Олексій допомагає мені сісти до машини, галантно подавши руку. Ось хто тут справжній чоловік. Ввічливий та культурний. А ця пихата гнида, на ім'я Дан лише витріщається на мене та поливає брудом. 

-- Дякую, Олексію! Ви справжній чоловік, -- вмощуюся на задньому сидінні поряд з Даном.