Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– Ви так поспішали на роботу, що забули знайти мені каюту, – з докором промовила вона.

– Ах да. Каюта. – Андрій засунув руки в кишені і озирнувся, ніби намагаючись побачити щось, що привернуло його увагу. – Ходімо до моєї каюти. Там ви зможете переодягтися.

Вона похитала головою, дивлячись йому в обличчя.

– Дякую, але я б віддала перевагу своїй.

– Ясно. – Він повернувся і пішов геть.

На мить Міла завмерла, притиснувши до грудей сумки, які залишилися, і борючись з бажанням вирушити за ним.

– Я хочу піти до себе!

– Але моя каюта зовсім близько, а ми вже запізнюємося на вечерю... Я обіцяю поводитися як справжній джентльмен.

– А не як чоловік, яким ви були минулої ночі? – Міла закусила губу. Прокляття! Їй зовсім не хочеться, щоб він уявив, що вона боїться його.

Андрій зупинився і глянув на неї. Його погляд був цілком щирий.

– Запевняю вас, що не розпускатиму руки.

Міла пішла за ним. Одна її половина хотіла бігти якнайшвидше у протилежний бік, інша – прагнула завершити на своїх умовах те, що вона почала.

– Ви не сказали, хто була та жінка.

– Невже не сказав? – Андрій не сповільнив крок.

– Ні. – Йому неприємно говорити про ту красуню? Ну, звичайно ж, він ігноруватиме питання щодо його особистого життя. Гм. Цікаво, чи знає красуня, що у них з Андрієм було дещо серйозніше, ніж спільні покупки? – Ви не хочете сказати мені?

– Не хочу. Це вас не стосується.

– Прекрасно! – Міла підняла підборіддя і прискорила крок.

Андрій відчинив двері каюти. Хто зможе дорікнути їй? Адже Андрій уже перевернув її життя. І ось вона знову там, де все сталося.

Міла увійшла. Подивилась на ліжко. На щастя, його заправили.

Андрій кинув сумки на ліжко і попрямував до стінної шафи. Здавалося, що він не схвильований її близькістю і навіть не згадує про те, чим вони тут займалися.

Відчинивши дверцята, він вийняв чорний смокінг. Значить, він не жартував. Він і справді мав на увазі, що тут прийнято переодягатися до вечері.

У її уяві виник Андрій в елегантному смокінгу. Як захоплююче було б роздягати його...

– Щось не так? – Андрій дивився на неї.

Міла перевела погляд на сумки і почервоніла.

– Все в порядку. Я просто думала, чи підійде мені сукня, яку я купила.

– Повірте мені, сукня прекрасна, – він усміхнувся. – Не заперечуватимете, якщо я першим прийму душ?

– Ні. Звичайно ж, ні. – Міла мало не задихнулася. – Мені потрібно кілька хвилин, щоб розібратися у покупках. – Не може ж вона вибирати спідню білизну при ньому!

Андрій увійшов у ванну і зачинив двері.

Тіло Міли обм'якло, і їй довелося притулитися до стіни. Ось так влипла! Вона вивалила вміст сумок на ліжко і відклала те, що їй потрібне. Інші речі вона прибрала назад у сумки. Що ж робити з ними?

Звук води, яка лилася з душу, загострив її відчуття. Андрій стоїть у ванній повністю оголений. Їх розділяє лише кілька метрів. Міла насилу струсила це марення. Вона заручена, чорт забирай.

Двері ванної відчинилися. На порозі стояв Андрій.

Навколо стегон обгорнутий рушник, від нагрітого тіла йде пара. Він був втіленням досконалості: засмаглий, м'язистий. Будь-яка жінка захопилася б ним. Мілу охопило бажання провести рукою по його грудях. Її серце прискорено забилося.

Вода струмками збігала з волосся Андрія, стікаючи по шиї та грудях до пружного живота та стегон, прикритих рушником, до довгих засмаглих ніг з великими ступнями. Міла насилу перевела подих.

– Ваша черга, – невимушено кинув він, прямуючи до дзеркала.

– Дякую, – здавлено подякувала Міла.

У Ростислава зовсім не така статура. Міла перевела погляд на сумки, які тримала в руках.

– Куди мені можна покласти...

Андрій попрямував до неї.

Міла охнула. Стоп! Чому вона так реагує на нього? Адже вона вже бачила його, чіпала... принаймні мала. Але нічого такого вона не пам'ятала. Чому? Забути, як її руки пестили його тверді м'язи, а губи покривали поцілунками гарячу шкіру? Неможливо!

Андрій простягнув руку і відкрив шухляду. Вона відчула свіжий хвилюючий запах мила та чоловічого тіла.

– Ось тут багато місця.

Намагаючись не доторкнутися до нього, Міла кинула сумки в ящик, притиснувши їх руками, щоб ящик закрився. Вона усвідомлювала, що якщо її речі будуть розкладені, то це означатиме, що вона оселилася в його каюті, а вона не збиралася залишатися тут.

– Майте на увазі – якщо я залишаю речі, то це ще нічого не означає. Я просто люблю порядок. – Вона випросталася, і погляд її уперся в його м'які чуттєві губи. – Я… візьму моє купальне… приладдя.

– Ну звичайно.

Міла відвернулася. Його байдужість викликала в неї роздратування. Чому він не відчуває того, що вона? Невже в нього не залишилося жодної краплі бажання, жодного потягу до неї? Чи нормально те, що вона відчуває?

Міла зачинила двері ванної і зробила кілька глибоких вдихів. Геть, недостойні думки. Вона заручена. Вона виходить заміж. Їй не можна думати про іншого чоловіка.

Вона швидко роздяглася і ступила під душ. Гаряча вода освіжила її і чудово прояснила думки. Принаймні на кілька хвилин.

Міла витерлася і натягла на себе чорну сукню. Шовковиста тканина облягла її ніжну шкіру. Вона уважно вивчала своє відображення у дзеркалі. Немає сумочки – немає макіяжу, немає губної помади, нічого немає – лише непорочна, неприкрашена Міла.

Ну і нехай. Ростислава тут нема. Вона нікого не знає, тому її вигляд не має жодного значення. А вже заради Андрія вона тим більше не намагатиметься щось робити.

Міла спробувала розчесати волосся пальцями. Не вийшло.

– Чи не могли б ви позичити мені на хвилинку гребінець?

Вона закусила губу. Їй треба було купити щітку. Завтра так і зробить.

– Звісно, – його голос пролунав глухо.

Стук у ванну кімнату сповістив, що перепочинок добіг кінця. Міла відчинила двері і взяла гребінець, помітивши, як очі Андрія ковзнули її тілом. Він пішов поголитися.